Керівник проєкту «Радіодиктант-2020» Дмитро Хоркін: Ми мусили виправити цю хибу, відійти від шкільництва

Цьогоріч у листопаді написали ювілейний ХХ Всеукраїнський радіодиктант національної єдності-2020.

Усе про його особливості і трохи більше розповідає Дмитро Хоркін, генеральний продюсер Українського радіо, керівник проєкту «Радіодиктант-2020», член правління Національної суспільної телерадіокомпанії України з радіомовлення.

На завершення прийому електронних листів із текстом Радіодиктанту національної єдності-2020 «Виклик книжкової ери», на перевірку надійшло 13 834 електронні листи.

Паперові листи продовжують надходити. Переможців оголосять напередодні Нового року і вручать символічні подарунки — книжки відомих видавництв і запропонують, по закінченні карантину, екскурсію на Хрещатик, 26 — у музей та офіс-редакцію Українського радіо.

Пишуть в Ірані, Китаї, Чехії, Франції, Литві

— Дмитре, в чому ж особливість Радіодиктанту національної єдності-2020?

— Так традиційно склалося, що диктант пишемо в День української писемності та мови, а вже за тиждень, 16 листопада, відзначаємо професійне свято — День працівників радіо, телебачення та зв’язку. Українське радіо почало своє мовлення із Харкова і ось уже 96 років має свої певні традиції.

І якщо Українське радіо ми помітно оновили за останні чотири роки, то радіодиктант чекав свого оновлення. Цього року запросили наших відомих зірок. Авторський текст для диктанту написав письменник і видавець Іван Малкович. Науковою консультанткою проєкту стала докторка філологічних наук професорка Лариса Масенко. Читала диктант прекрасна акторка Римма Зюбіна.

І як тільки Римма Зюбіна закінчила читати диктант, на пошту надійшло одразу сім тисяч листів! До кінця дня було вже десять тисяч. А ввечері наступного дня вже мішками несли листи в конвертах із пошти.

Добре що ми пішли на таке свідоме оновлення і цей проєкт має великий відгук. У чому ж його особливість? У нас була хиба попередніх років. Акцент чомусь був в основному на школу, виші. Але ж українська мова — це не тільки уроки української мови і літератури та посиденьки в Національній спілці письменників України. Українська мова — це мова єднання, обслуговування. До речі, вже обов’язкова для таксистів, працівників готелів, ресторанного бізнесу, сфери послуг. Це мова ділового спілкування всіх великих компаній нашої країни, вже не кажучи про державні структури. Тому ми мусили виправити цю хибу, відійти від шкільництва.

—  Диктант писали не тільки українці і не тільки в Україні.

— Так, останні роки диктант завжди пишуть делегації посольства Японії, Норвегії, Нідерландів тут, у Києві і, звісно, українці за кордоном. А ще ми зробили так, що диктант можна було надіслати впродовж астрономічної доби. Тобто диктант можна було ще раз прослухати у зручний час у запису, написати, сфотографувати і надіслати. Одними з перших відгукнулися учні Української школи в Парижі, яку очолює українка Олена Місталь-Внуковська; писали в Нью-Йорку на Манхеттені — там і школа, й український храм.

Мені подобається й тут доречне гасло: «Україна там, де українці». До речі, всі збираються родинами, згадують правопис, а нам головне — допомогти об’єднуватися. А ще диктант писали члени національної експедиції в Антарктиді!

—  Нагадайте, як зародився радіодиктант, хто подав таку цікаву ідею? До речі, в якому ви класі навчалися 20 років тому і чи писали диктант?

— Коли звучав перший радіодиктант, я був у дев’ятому класі. Його не писав, але слухав. Я змалечку любив слухати радіо. Ми дуже шануємо історію Українського радіо. Цю прекрасну ідею — написання радіодиктанту — приніс Михайло Слабошпицький, наш багаторічний працівник «Радіо «Культура», автор і ведучий багатьох передач.

Ідею взяли з польського радіо. Коли готувалися до радіодиктанту, зробили запит до Європейської мовної спілки, до речі, до якої входять усі головні суспільні радіомовники Європи і світу.

Мені пощастило бути у Римі перед карантином на з’їзді і з’ясувати там, що радіодиктант є традицією суспільних радіостанцій Європи і світу. Тобто радіодиктант пишуть і в Ірані, і на Китайському національному радіо, і в Чехії, Франції, Литві... Щоправда, вони можуть відрізнятися. У нас, наприклад, головне завдання — не стільки перевірка грамотності (ніхто нікого не викличе до завуча за помилку), скільки спонукати людей говорити українською, удосконалювати знання української мови, читати, спілкуватися.

Наталя Сумська — учасниця ХХ Радіодиктанту національної єдності.

Надсилають листи і шрифтом Брайля

— Хто писав цього разу диктант на головній локації — у Національній бібліотеці України імені Вернадського?

— До нас уперше за двадцять років прийшов писати диктант представник від перших осіб керівництва держави — Денис Шмигаль, прем’єр-міністр України , уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь, народні депутати, артисти та багато відомих українських діячів і зірок.

А ще локація була в кожного вдома. Ми до останнього не рекламували нашу радіолокацію у бібліотеці у зв’язку з коронавірусом.

—  Написання радіодиктанту — це вже як свято?

— Так, люди в усьому шукають певний позитив. Наприклад, таксист зупинився, вимкнув програму з пошуку клієнтів буквально на 15 хвилин, написав диктант, сфотографував і надіслав. Подібних прикладів безліч. Троє людей на рецепшені одного з готелів (а їм як нікому потрібно спілкуватися українською мовою) увімкнули радіо — й написали диктант. Надсилають листи і шрифтом Брайля. Це спеціалізована школа-інтернат товариства сліпих у Харкові. Різні люди, різних поколінь із радістю чекають на Радіодиктант національної єдності.

—  Хто перевіряє зазвичай диктант?

— Перевіряльники — працівники Українського радіо, які мають філологічну освіту. Я вже говорив, що переможці отримають книжки. А ще хочемо підбадьорити наших радіослухачів-переможців і запропонувати їм екскурсію до шикарного Музею Українського радіо. У нас неймовірні експонати — трофейна німецька техніка, на якій монтували ще плівки... Дуже багато світлин.

Після відвідин музею, переможці матимуть можливість піднятися на другий поверх у найсвятішу святиню радіомовлення — це наш мовний блок, де працюють радіожурналісти, режисери, звідки виходить на увесь світ Українське радіо. А ще можна буде зайти у студію запису непрямого ефіру, зробити запис.

Я знаю точно, що немає таких людей, які б у дитинстві не мріяли працювати у сферах культових професій: актор театру, ведучий, диктор... Хоча згодом вони стали бізнесменами, адвокатами, бухгалтерами.

«У 18 років почав паралельно працювати на Українському радіо»

—  До речі, знаю, що ви з дитинства мріяли бути диктором і працювати на Українському радіо.

— Почну з того, що сьогодні я ще й доцент Національного університету імені Тараса Шевченка (на чверть ставки). То студентам насамперед раджу одразу чітко визначатися з вибором професії. Коли мені було 12 років, я поставив собі запитання: а що мені подобається? Вдома у нас було все: радіо, телевізор, передплачували періодичну пресу. Я ж дуже любив радіо. Знав голоси всіх дикторів українського радіо.

І ось десятиріччя незалежності України — 2001 рік. Я дивився трансляцію урядового концерту. І диктор за лаштунками оголошує: «Вельмишановні пані і панове — президент України Леонід Кучма». Не знаю, що то могло бути в голові, на підсвідомості, на інтуїції? Я весь день ходив по хаті й оголошував Кучму. А вже коли вступив до університету, до речі, на географічний факультет, у 18 років почав паралельно працювати на Українському радіо. Сам прийшов, улаштувався.

А вже у 24 роки почав оголошувати наших президентів: від Віктора Ющенка до нинішнього. Отож щось відбувається на підсвідомості. Космонавтом я не мріяв стати, як і манекеном, боронь Боже, бо люблю смачно поїсти. Мої студенти — це майбутні ведучі радіо і телебачення. Знаю, що при бажанні їхні мрії здійсняться.

—  Аби стати таким відомим диктором, ви багато працювали?

— У мене були чудові вчителі і в університеті, і на радіо. Я з гордістю називаю ці славні імена: Ігор Мурашко, Микола Козій, Алла Сологуб — видатні диктори. Вони після кожного ефіру телефонували й робили зауваження: там неправильний звук вимовив, там наголос. Я завжди з вдячністю і уважно слухав, брав до уваги, працював над собою.

Я ж народився й виріс у російськомовному середовищі у місті Торез Донецької області. Школа була російська, і мені потрібно було вичитатися, виговоритися українською мовою. Оце нещодавно вичитав у Курбаса, що в творчу професію треба йти, маючи явний видимий талант.