Як галерея просто неба: чому поляки відновлюють пам’ятки на Личаківському кладовищі

Після 22-річної роботи з інвентаризації та реставрації найстарішого некрополя Львова — Личаківського кладовища, заснованого у 1786 році,  було оприлюднено базу даних цього об’єкта — понад вісім тисяч записів. Це місце пам’яті Івана Франка, Марійки Підгорянки, Івана Труша й багатьох інших достойників української справи.

Одночасно Личаків фактично є однією з найбільших галерей української, польської, німецької скульптури просто неба XIX — першої половини XX століття, оскільки у місті Лева до надгробків завжди ставилися, як до витворів мистецтва.

Унікальним є й те, що немає жодного видатного польського скульптора, який не залишив би слід у вигляді скульптури в цій львівській «художній галереї просто неба». Тому інституції сусідньої держави активно долучаються до реставрації у всіх сенсах святинь в Україні.

«Кілька років тому у Львові проводили опитування, яке показало: 20% мешканців побоюються, що Польща може забрати місто, — коментує Міхал Лящковський, засновник Фонду культурної спадщини, який рятує історичні пам’ятки Польщі й України із 2012-го.

— У таких статистичних даних є й наша провина, адже польські екскурсії до Львова часто супроводжуються розмовами про «наш Львів» і сльозами про втрачене місто. Така поведінка породжує неспокій, але не варто сприймати це серйозно. Кордони непорушні. З нашої спільної історії варто висновковувати важливе й позитивне.

Львів — винятковий. Можна говорити про нього як про одне з головних для української ідентичності міст, але теж можна згадувати Львів як місто, де зосереджено більше, ніж деінде у світі, польської архітектури. І водночас не слід забувати, що личаківські скульптури виготовлені львів’янами, а їхнє етнічне походження сьогодні не відіграє надто важливу роль. З історії треба вибрати те, що нас об’єднує».

Надгробок Івана Франка і могили понад 80 українських вояків

Загалом польський Фонд культурної спадщини розгорнув діяльність у кількох містах України. Працювали в костелах у Жовкві (колегіата св. Лаврентія), Львові (Латинська катедра), Луцьку (катедра), в Олиці на Волині (колегіата Святої Трійці), у Кам’янці-Подільському (костел св. Миколая),  у Кутах (костел Серця Ісусового), а  також у православних церквах у Нововолинську (місце поховання останнього православного сенатора Речі Посполитої Адама Кисіля) та Жовкві (колишній домініканський костел). І присутні на кладовищах Личакова, Кременця, Золочева та Личківцях.

«З-посеред надважливих пам’яток відремонтували надгробок Івана Франка на Личакові, а також на православному кладовищі у Варшаві ми відреставрували могили понад 80 українських вояків, які боролись разом із поляками проти більшовиків у 1920 році», — розповідає Міхал Лящковський.

Реставраційні роботи проводять три польсько-українські команди в рамках польсько-українського проєкту «Спільна спадщина». На Личаківському кладовищі у Львові понад 150 надгробків, що мають високу художню чи історичну цінність, уже є професійно відреставровані.

«Відновлення нагробка — це не лише ремонт та очищення фундаменту, а й низка хімічних процесів, які необхідно проводити, — уточнює Міхал Лящчковський. — Правильний процес триває 4 місяці, і його неможливо пришвидшити. Тож реставрація — це художня робота, яка вимагає великих технологічних знань у галузі хімії, фізики чи навіть статики, а також ручних та скульптурних навичок. Це також потрібно робити дуже обережно. Реставрація найпростішого надгробка коштує кілька тисяч злотих. Найбільший із наших проєктів коштував понад 100 тисяч злотих».

Наразі польський Фонд культурної спадщини у співпраці з управлінням  охорони історичного середовища Львівської міської ради та дирекцією Личаківського кладовища презентували вебсайт українською  https://lychakivcemetery.org/ та польською https://cmentarzlyczakowski.pl мовами. Тобто відтепер база даних історичних надгробків стала доступною широкому загалу, як далеко хто від Львова перебував би.

Поки що ця база не містить інформації про найстарішу частину кладовища, що пов’язано з необхідністю отримання авторських прав на матеріали інвентаризації, зробленої раніше (у 2008 — 2012 рр. роботи виконувало Товариство охорони пам’яток). Дані поступово доповнюватимуть.

У зв’язку з масштабними роботами з упорядкування цвинтаря, які проводило керівництво кладовища і польські громадські організації, було знайдено кілька десятків раніше невідомих надгробків. Під час проведення інвентаризаційних робіт знайшли могили бага­тьох людей, про яких було відомо, що вони були поховані на Личаківському кладовищі, але точних місць не знали.

Ініціатор створення польської математичної школи, сенаторі скульптор

Сенсаційною стала знахідка могили польського сенатора Станіслава Грущинського, який у міжвоєнний час був мером Томашова Мазовецького, Острога на Волині, Кутно та Прушкова. Під час німецької окупації він сховався на Личаківському кладовищі та намагався врятувати єврейського хлопчика. Спійманий німцями, він вискочив через вікно і більше не при­йшов до тями. Хлопчик, якого він намагався врятувати, загинув у Львівському гетто...

Під час проведення інвентаризаційних та прибиральних робіт було знайдено оригінальні надгробні плити Войцеха Кентшинського, директора Оссолінеуму, та Зигмунта Янішевського, ініціатора заро­дження польської математичної школи, яка об’єднала вчених у трьох центрах — Варшаві, Кракові та Львові — й найвідомішим представником якої був Стефан Банах, похований на Личаківському кладовищі.

Надгробок Янішевського десятиліттями вважали втраченим. Плита Кентшинського вже повернулася на колишнє місце, а плита Янішевського буде розміщена на його символічній могилі на полі, де вона була знайдена.

Кілька разів траплялося так,  що після проведення реставрації та оприлюднення її результатів сім’ї людей, похованих у відреставрованих могилах, зверталися до Фонду. Їхня реакція завжди була дуже позитивною. Дехто навіть на знак подяки давав кошти на реставрацію інших пам’яток,  не пов’язаних із їхніми предками. Нещодавно до Фонду зверталися сім’ї людей, які поховані на цвинтарі, з проханням відновити могили їхніх родичів за їхній рахунок.

Побачивши наслідки професійної реставрації, вони хочуть, щоб про надгробки їхніх предків дбали фахово. Так, власне, було відреставровано могилу видатного скульптора Юліана Марковського, правнуки якого зараз мешкають у Варшаві.

Орфей на могилі Соломії Крушельницької. Скульптор Теодозія Бриж.

Микола Посікіра — Володимиру Івасюку

Останніх кілька років польське міністерство культури та національної спадщини фінансує роботи з інвентаризації Личаківського кладовища, які проводить Товариство академічних традицій. На сьогодні проведено інвентаризацію історичних надгробків, поставлених до 1945 року. За підрахунками, їх на кладовищі близько 12 тисяч, а всього на площі 40 га поховано близько 300 тисяч людей.

«Незважаючи на те, що база даних неповна, ми вирішили, що настав час поділитися тим, що нам вдалося інвентаризувати. Через ситуацію з пандемією можливості відвідати кладовище дуже обмежені, саме тому ми представляємо результати наших досліджень, що охоплюють понад 80% площі кладовища», — каже Міхал Лящчковський.

Лілія Онищенко, начальник управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, додає: «Проєкт «Спільна спадщина», який ми реалізуємо з польським міністерством культури та національної спадщини, Фондом культурної спадщини та інститутом «Полоніка», успішно працює вже понад 12 років. Було проведено багато дороговартісних робіт із реставрації, інвентаризації та дослі­дження пам’яток Львова. До проєкту залучено багатьох польських та українських спеціалістів: студентів, істориків мистецтва, реставраторів пам’яток, викладачів університетів».

Створення вебсайта компанією KOHE на замовлення Фонду культурної спадщини фінансувалося за кошти міністер­ства закордонних справ, наданих у рамках програми «Громадська дипломатія 2020 — Новий вимір».

Тепер на сайті можна знайти інформацію про десятки авторів скульптур Личакова — польських, українських чи німецьких, яким присвячені окремі статті. Серед них Антоній та Ян Шимзери — близько 40 надгробків, Парис Філіппі, Юліан Марковський — близько 60 надгробків Личакова, а також скульпторам ХХ століття Зигмунту Курчинському, Теодозії Бриж — фігура Орфея на могилі Соломії Крушельницької, Сергію Литвиненку — надгробок Івану Франку, Миколі Посікірі — надгробки Станіславу Людкевичу та Володимиру Івасюку.

«Після закінчення пандемії продовжуватиметься дослідницька робота, і я сподіваюся, що незабаром зможу точно відповісти на запитання, яка ж загальна кількість пам’ятників на Личакові — розповідає Міхал Лящчковський. — За даними старих путівників, до війни на кладовищі мало б бути понад 20 тисяч надгробків. Тож ми можемо бачити масштаби шкоди, завданої здебільшого за часів Радянського Союзу, коли цвинтар систематично нищили.

Пандемія ж стала серйозною загрозою для цьогорічної програми. Ми розпочали пізно — лише в липні. Оскільки ми працюємо в польсько-українських командах, у нас були співробітники у Львові, які могли виконати частину роботи самостійно. Нам пощастило, що погода була гарною, і, хоча були проблеми з перетинанням кордону для польських реставраторів, на щастя, все було завершено до кінця реставраційного сезону». Цьогорічна кількість відреставрованих 11 надгробків не вражає. Утім його називають особливо вдалим.

Бо роботи включали дуже великі та складні об’єкти, такі як каплиця Годзімира Малаховського, президента Львова, або великий пам’ятник на могилі Леона Пінінського — ректора Львівського університету та губернатора Галичини за австрійських часів, а також надгробок вірменського архієпископа Гжегожа Шимоновича, який вимагав великомасштабної реконструкції та ретельної праці.