Навесні видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» випустило «Солодку Дарусю» — magnum opus Марії Матіос, роман, від якого її письменницька доля пішла вертикально вгору. Уперше він опублікований 2002-го в надпопулярному тоді літературному часописі «Сучасність».
Усе, що з’являлося там, автоматично отримувало сертифікат літературної якости. Незаперечним гарантом був редактор журналу Ігор Римарук, око котрого не проминало жодного високохудожнього тексту. Редактор від Бога, хрещений батько «Дарусі».
Римарук умів побачити не лише сьогоденний ексклюзив письма, а й визначити, сказати б, «живучість» твору — як надовго його запрограмовано.
«Солодкій Дарусі» вже понад п’ятнадцять років, і вона не постаріла. Читають, як уперше. Захоплено-вдячно. Навіть попри десяток її пізніших безумовно вартісних книжок, навіть попри вихід вершинного на сьогодні її роману — «Букової землі» (2019).
Потверджує це і ринкова статистика: ювілейне перевидання «Дарусі» розійшлося, як на карантинні часи, вельми жваво — настав час додруковувати.
Відтак Іван Малкович запустив серію «від Марії Матіос». Щойно вийшов роман «Майже ніколи не навпаки» — колись його рукопис переміг у конкурсі «Коронація слова», а вже зладжений книжкою (2007), він став лавреатом Всеукраїнського рейтингу. Обидва оновлені видання, «Даруся» і «Майже ніколи» — у стильно-колекційному дизайні.
Отже, письменниця мусила ненадовго полишити свої фамільні буковинські Розтоки і приїхати до столиці, аби підписати 400 примірників книжки «Майже ніколи не навпаки» для перших замовників. За цією приємною роботою ми й бачимо її на знімку.