Подолати дракона: відкритий лист президенту України та Комітету Шевченківської премії

Відкритий лист президенту України та Комітету Шевченківської премії — Юрію Макарову (голові), Тамарі Гундоровій, Дмитрові Богомазову, Володимиру Войтенку, Майї Гарбузюк, Ростиславу Держипільському, Риммі Зюбіній, Тетяні Кочубінській, Аллі Мазур, Любові Морозовій, Ігорю Пaнасову, Віктору Плоскіну, Владі Ралко, Михайлові Рашковецькому, Юлії Сінькевич, Ірині Славінській, Остапу Сливинському, Євгенові Стасіневичу щодо відзначення роману «Падіння хв’юрера», який дає потужну відсіч російському агресору в інформаційному полі.

«Бог правду бачить»... Саме такими словами, винесеними в заголовок, починається лист видатного нашого письменника, патріота, громадського діяча Олеся Гончара до молодого, але потужного автора із Запоріжжя Олександра Михайлюти далекого 1990 року. Зауважимо, що метр дуже нечасто відгукувався на твори інших літераторів, тим паче — молодих і юних... А тут його зачепило.

А що зачепило? Правдива публіцистична книга «Ми — не раби», випущена видавництвом «Молодь» наперекір тодішнім партійним бонзам фантастичним, як на сьогодні, тиражем у 25 тисяч примірників.

Цікаво, що в рідному Михайлюті Гуляйполі тодішні секретарі райкому компартії дали вказівку одному з голів колгоспу: викупити замовлений для місцевої книгарні тираж і спалити. І спалили! Як гітлерівці палили ворожу їм літературу в 30-х...

А позитивна оцінка твору, до речі, першого в Україні антисталінського видання (бо там ішлося про репресії 30-40-х та спротив українців тодішньому режиму, що доти було забороненою темою) пролунала від Олеся Гончара, зокрема, за розділ «Розтерзаний факультет» — хроніка знищення українських філологів у Запорізькому педінституті в 1937-му та переслідування їхніх нащадків у 1972-му, бо ті публічно захищали роман «Собор», який КПУ визнала шкідливим для народу та влаштувала всезагальне шельмування...

Доречно нагадати і рядки з листа іншої видатної особистості України ХХ століття, учня Олександра Довженка, кінорежисера і письменника, лауреата Шевченківської премії Миколи Вінграновського іще 1996 року: «Одначе, Олександре, я не хочу сказати, що ви — закономірність. Ви є винятком із цієї — дорогої мені — закономірності. Ваш «Секретний ешелон», як на мене, то є наша та література, ім’я якій і Григір Тютюнник, і Віктор Міняйло. Ви — література з великої літери...»

Обидва письменники, згадувані Вінграновським, зауважимо, були в опалі до тодішнього режиму. Бо писали правдиво і чесно про наболіле, а не славили партію...

Нагадаємо, за повістю «Секретний ешелон» знято художній фільм, який ось уже 27 років не сходить із телеекранів і набрав понад мільйон переглядів в інтернеті. А починав трудову діяльність О. Михайлюта у «районці», дійшовши до «Голосу України» та посад заступника голови НСЖУ Ігоря Лубченка, головного консультанта секретаріату першого заступника Голови Верховної Ради.

Нині маємо потужний у художньому, емоційному, політичному планах роман Олександра Михайлюти «Падіння хв’юрера». Це — нищівний удар супроти агресора правдивим Словом. А Слово — зброя! І в гібридній війні, розпланованій у Кремлі для ведення її проти нас по багатьох секторах і сферах, цей твір просто змітає ворога з його загарбницьких позицій у сфері пропаганди «русского міра» й утверджує віру України в перемогу.

Несподівано і нищівно. Тому що Бог правду бачить. А правда — за нами! Головний герой роману, Богдан Орел, офіцер добровольчого батальйону і винахідник суперсистеми протидії країні-агресору (знешкоджує ядерні ракети особливим променем на відстані) — тому свідчення.

Твір — новаторський, динамічний, консолідуючий українських захисників Вітчизни та прихильників нашого суверенітету з усього світу. До нього найбільше підходить ілюстрація — Новгородська ікона «Диво Георгія про змія» (XIV ст.), на якій зображено, як святий Георгій вражає списом дракона...

Драконом у ХХІ столітті виявився зображений у романі Михайлюти Рой Угрюмов... І він зазнає поразки. Перо письменника тут діє, як спис Георгія Побідоносця. Зазначимо, що Георгія Побідоносця вшановують православна, католицька та англіканська церкви. Отже, як і казав Олесь Гончар, Бог правду бачить.

Вважаємо, що серед поданих творів, багато з яких гідні присвоєння Шевченківської премії в номінації «Література» 2021 року, саме роман «Падіння хв’юрера» Олександра Михайлюти варто відзначити першочергово.

Це є і вшануванням пам’яті 14 тисяч полеглих на Донбасі наших вояків, і утвердженням непохитності Незалежності рідної України, і реальною інформаційною відсіччю багатовекторній агресії Кремля та своєрідним нагадуванням Заходу: від новітньої «імперії зла» вас рятує Україна та її мужні оборонці! Для Шевченківського комітету і президента це і є момент істини.

Додамо: зовсім не випадково в останній момент виникає дивний прецедент — на високу премію представлено усупереч положенню, яке передбачає висунення творів культурологічними установами (а роман «Падіння хв’юрера» представила поважна Київська організація Національної спілки журналістів, ураховуючи, що Олександр Михайлюта є автором 23 книг прози і публіцистики, художнього фільму «Секретний ешелон», а його дослідження «Ясновидець» про нашого цілителя й провидця планетарного значення П. Д. Утвенка витримало 11 видань у ці скрутні часи), розрекламований твір, де війна на сході показана... очима собаки. Так і проситься висновок про нібито влучний хід агентури ФСБ, який спрямовано на применшення і приниження живих і полеглих героїв у свідомості українців. У такий спосіб нівелюється роль і значення добробатів, учасників АТО та ОСО. Але мусимо відрізняти зерно від полови.

Під час гібридної війни, у яку втягнено і літературний процес, підступний Кремль здатен на все, аби «відбілити» свого вождя та всюди просувати його одіозний вислів, що Україна як держава не відбулася.

Роман «Падіння хв’юрера» — це наступ і сила, він розвінчує особу «царя» країни-агресора та вселяє віру в нашу перемогу. Адже — Бог правду бачить! Придивіться до цього твору, і ви неодмінно побачите цю правду. І вас не гризтиме сумління, що вчинили щось не так, як велить саме життя.

Щиро — Герой України Михайло Денисенко (Святійший Патріарх УПЦ Київського Патріархату Філарет); Герой України Олександр Омельченко (мер Києва у 1996-2006 роках, народний депутат України VI скликання ); Герой України, народний артист України, лауреат Шевченківської премії Анатолій Паламаренко; Валентина Гончар, вдова письменника Олеся Гончара, Героя України, голови СПУ в 1959—1971 рр., академіка АН України; доктор психологічних наук, професор, голова профільної комісії Міністерства освіти і науки, голова Всеукраїнського товариства Івана Огієнка Сергій Болтівець; доктор філологічний наук, професор Українського університету Володимир Іваненко (м. Вашингтон, США); нейрохірург, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент АМН України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, міністр охорони здоров’я України (2005 р.) Микола Поліщук; юрист,кавалер двох медалей «За відвагу» (Афганістан), учасник АТО, лідер «Самооборони Запоріжжя» Сергій Тіунов; доктор історичних наук, професор Запорізького національного університету, заслужений діяч науки і техніки України Федір Турченко; доктор економічних наук, професор, міністр охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки України (1998—2000, 2002—2003 рр.) Василь Шевчук; доктор економічних наук, професор, голова Наукового товариства імені С. Подолинського (Київський економічний університет ім. В. Гетьмана) Володимир Шевчук; доктор філологічних наук, професор Національного авіаційного університету Ганна Онкович; доктор філологічних наук, професор Сидір Кіраль (Національна бібліотека імені В. Вернадського); доктор юридичних наук, професор Академії МВС Олена Таран; народний артист України, народний депутат України IV скликання Іван Гаврилюк (м. Львів); кінорежисер, народний артист України Ярослав Лупій (м. Одеса); заслужений художник України Віталій Рожик (м. Житомир); заслужений працівник культури України Алла Малієнко; письменник Сігурд Людерсен (м. Осло, Норвегія).