Парадокс революції: чому 30 рокiв тому в Києвi не вiдзначили рiчницю жовтневого перевороту

Про подію 30-річної давнини, яка не згадується в сучасних підручниках з історії, але, безперечно, є дуже важливою у формуванні незалежності нашої держави, в усіх подробицях і деталях розповів для «України молодої» безпосередній свiдок i учасник тих бурхливих часiв Олександр Гудима.

Це була якраз пора, коли до Верховної Ради прийшла нова політична сила — Народна Рада, яка у прийнятті рішень протистояла консервативно-комуністичній парламентській більшості. Саме в цей період відбувався процес боротьби за становлення незалежної Української держави.

Напередоднi, 16 липня, було прийнято Декларацію про державний суверенітет України, у серпні відзначили 500-ліття Запорiзького козацтва, далі за хронологією відбулися події, які ввійшли в історію України як Революція на граніті.

Щойно вона закінчилася 17 жовтня, розповідає пан Олександр, і все було начебто спрямовано на самоутвердження нового, українці заявляли про себе світу, що є така чудова самостійна Україна, такі славні події в її історії, як повідомили, що існує загроза створення нового Радянського союзу.

Але ж Революція на граніті саме й була спрямована проти цього, здавалося б, вона закінчилася перемогою, але сила була тоді на боці тодішньої влади українського радянського комуністичного режиму.

І ось комуністична більшість таким козирем для самоствердження обрала проведення військового параду. За словами Олександра Гудими, як тільки про це дізналися урядовці, у Верховній Раді (Олександр Гудима — народний депутат першого скликання) запропонували прийняти постанову, щоб такого параду не відбулося, але арифметика співвідношення голосів була не на користь українських сил, тому набрати достатньої кількості голосів не вдалося. Як не дивно, але Київрада таке рішення напередодні все-таки ухвалила, хоч це було не обов’язково, звичайна формальність, яка нічого не вирішувала.

6 листопада, ввечері, на майдані Незалежності в Києві відбувався мітинг-реквієм пам’яті жертв комуністичного режиму. Площа була в наметах, частина майдану заставлена лампадками.

Олександр Гудима
    

«Мітинг не був дуже довгим, — згадує Олександр Гудима, — Слава Стецько, В’ячеслав Чорновіл, Михайло Горинь і я виступили тоді зі своїми коротенькими промовами. Постійно мене переслідувала думка, що потрібно щось робити, якось попередити, але політики, які виступали, взагалі нічого не запропонували, вони вирішили, що ось завтра вранці ми всі прийдемо сюди і не допустимо проведення цього військового параду. Мітинг закінчився, і всі депутати почали розходитися по готелях, мовляв, ранком прийдемо, будемо вирiшувати...»

У такій ситуації уже на інтуїтивному рівні сформувалася група протестантів. Жіночки підходили до Олександра Гудими тоді й благали, щоб він iз ними залишився, адже присутність недоторканного депутата — це хоч якась гарантія безпеки для людей.

Парадокс — з усіх депутатів iз групою небайдужих залишився лише один Олександр. Спочатку було людей iз пів тисячі, потім трошки розсіялися й залишилися найвитриваліші, близько 300 осіб.

«Вечір був нормальний. Ми були по обидва боки Хрещатика, більшість перемістилася в бік до Головпоштампту. І тут почалося (сміється)... Серед нас почали ходити групи провокаторів у косоворотках i з балалайками й співати провокативнi частівки, якщо можна їх так назвати. У цей момент вечір перестав бути томливим», — пригадує пан Олександр.

Безумовно, це була провокація, бо влада не знала, як можуть зрештою всі ці подї обернутися, та й узагалі ніхто не знав. Найцікавіше, що люди не реагували абсолютно жодним чином, от якраз у такі моменти настає фаза самозбереження, є головна мета, а на другорядне ніхто не відволікається.

Далі всі одноголосно вирішили, що необхідно ночувати. По закутках поприсідали, а пана Олександра обсіли «радники», не надто компетентні, тому час до ранку для нього промайнув у розмовах i різноманітних рекомендаціях дуже швидко.

Ніч пройшла спокійно. Було все сплановано, що та як правильно зробити. Визріла думка, що,  на випадок, якщо їхатимуть танки, то люди кинуться під них.

Коли почало світати, група людей під супроводом Олександра Гудими пішла будити депутатів до готелю «Україна», де вони ночували (зараз «Прем’єр палац»). Усі нарешті зібралися, і тоді вже картинка склалася докупи. Саме наявність цих двох груп людей iз безмежним ентузіазмом по різні боки Майдану не дала можливості провести військовий парад.  

Усі події, що відбувалися в ту ніч, — це імпровізація чистої води. Можна справді вважати великою перемогою те, що все ж таки вдалося уникнути конфлікту, коли могли втрутитися силовики й просто людей порозтягувати, порозводити і відкрити військовим шлях.

«Якби парад був би все-таки проведений, це призвело б до фатальних історичних змін, — припускає Олександр Гудима, — сценарій політичної еволюції України від радянської до незалежної був би кардинально іншим».

Якраз зрив проведення військового параду в Києві окрилив усіх, і було завдано нищівного удару по спроможності комуністичної влади не тільки реалізувати щось своє, а й виконати вказівку Москви. На щастя, спільними зусиллями це вдалося!