Вімельбухи атакують: від детектива до путівника для дітей у розглядайках

Сайт дитячої книги «Барабука» пояснює винесене в заголовок дивне слово так: вімельбухи (з нім. wimmeln — «роїтися», і buch — «книжка»), себто книжки, в яких малюнки рояться, мов бджоли; так звані книжки-розглядайки. Світовий бум на вімельбухи вже років три, як докотився до нас.

 

І то добрий тренд — вабливий, вигадливий, зазвичай веселий та ще й вельми повчальний.

 

Харківське видавництво «Ранок» — один з адептів цього жанру, тут щороку виходить понад десяток якісних вімельбухів. Приміром, серед лідерів першого півріччя — переклад книжки голландця Тома Шампа «Отто великий, Отто маленький».

 

Насамперед вімельбухи пропонують малечі знайти посеред мальованого огрому фігурок якогось конкретного персонажа або порахувати однотипних «героїв», прихованих художником.

 

Звісно, «Отто» теж пропонує запитання «скільки?», але більшість випробувань складніша. Коли намагаєшся відповісти «Хто запізнився на човен?» або «Хто впав у воду?» — виявляється, є з кого вибирати; тож, треба вмикати ерудицію та спостережливість. А що вже казати про питання вищого порядку — «чому?» — тут уже без залучення початкової логіки не обійтися.

 

 

Оскільки будь-який вімельбух є «розслідуванням», не дивно, що незрідка з’являються розглядайки-детективи. Переважно — то імпортний товар.

 

Тому витвір вітчизняного вімель-детективіста не оминути: Максим Долинний, «Фуагре та Жозефіна» (Х.: Віват). Малому читачеві запропоновано шукати за речовими доказами, що «загубилися» серед інтер’єрів та ландшафтів. Не буде просто.

 

 

Українські автори поки що у меншості на вімельбух-майданчику. Тим помітніші їхні успіхи. Ось, до прикладу, три книжки, придумані Катериною Дем’янчук: «Легенди Києва», «Легенди Львова» та «Легенди замків України» (К.: BookChef).

 

Маючи зовнішні параметри «розглядайки» (міцні картонні сторінки, барвисті багатофігурні картини-панорами, традиційні завдання щось/когось познаходити/порахувати), ці книжки цілком можуть правити за путівники для найменших. Тут навіть є краєзнавчі «тексти», нехай і на 3 — 5 коротких речень.

 

Функціонал цих ошатних видань позначено на обкладинці: «Шукай–мандруй–фотографуй». Й оте останнє — найцікавіша знахідка: малому мандрівникові запропоновано власноруч зазнімкувати намальовані об’єкти на свій смартфон, а тоді роздрукувати (за допомоги, звісно, батьків) та вклеїти на останньому розгорті поруч із живописними «оригіналами». Таке спілкування з книжкою запам’ятається надовго.