Востаннє я відвідувала відому всій Україні торгову «точку» років 10 тому, тепер там усе по-іншому й від колишньої популярності не залишилося майже нічого. Вражають хіба що гігантські розміри «барахолки».
Ті ж таки одесити вважають за краще робити сезонні покупки «для дому, для сім’ї» у супермаркетах, розташованих у безпосередній близькості від свого місця проживання, а транспортні перевізники навіть знизили ціну на проїзд із 15 до 10 гривень через відсутність попиту на колись популярний маршрут.
Причина банальна — ціни на оптовому ринку «7-й кілометр» інколи навіть вищi, аніж у продавців на звичайних ринках. Але не все так просто: як у кожному бізнесі, тут є свої підводні камені, обійшовши які, можна все ж таки отримати відчутну користь для себе і свого гаманця.
Причини й мотивації
Особисто мене спонукала до поїздки гнітюча одноманітність товару на місцевому ринку в Херсоні: продавці намагаються закуповувати винятково ходові речі та економити на асортименті.
А ось в Одесі дійсно можна знайти унікальні моделі, цікаві кольори та відповідні розміри будь-якого одягу — це перший плюс.
Ще можна відзначити той факт, що деякі категорії товарів, в основному йдеться про речі сезону «осінь-зима», на «7-му кілометрі» можна зустріти у 2-3 рази дешевшими, аніж зазвичай. Це дублянки, куртки з натуральної шкіри, якісне взуття, а також постільна білизна з сатину або шовку.
Наприклад, та сама тепла шуба з натурального хутра, яку в Херсоні або Києві люди охоче купують по 600-800 доларів, на оптовому ринку в Одесі коштує 400 «зелених».
Та й демісезонні черевики з натуральної шкіри з лакованим задником та підошвою, що не стирається, оптовики віддадуть i за 850 гривень уроздріб, тоді як на інших ринках країни такі самі коштуватимуть мінімум 1 тис. 200 (а от для максимуму й зовсім немає меж).
Що ж до постільної білизни із сатину, то цілком можливо купити полуторний комплект за 600-700 гривень від виробника — й це дуже добра ціна, бо у звичайних магазинах вона може сягати позначки у 1 тис. 200-1 тис. 400 гривень.
Мінуси та причини занепаду
Та якщо ви, скажімо, дрібний комерсант-новачок, увесь ваш прибуток та радість від демократичних цін (які часом досягають 100-200-відсоткової економії) з’їсть дорога, подобова оренда житла, а також витрати на харчування.
Наприклад, добратися із сусіднього Херсона до Одеси (три години їзди на легковому автомобілі або шість годин — поїздом) можна за ціною від 170 до 220 гривень.
Якщо ж ви живете у більш віддаленому від півдня України місті, то вартість проїзду можна сміливо помножити на два, а то й на три.
А ось торговцям-оптовикам доводиться ще доплачувати за провезення багажу, що, як правило, подвоює вартість проїзду до Одеси та назад.
Із цієї причини мало хто хоче витрачатися на подобову оренду житла: люди вважають за краще героїчно не спати всю ніч, трясучись у транспорті, а потім — швиденько пробігтися по вже знайомих «точках» та щасливо виїхати додому в післяобідній час.
Мені у цьому питанні пощастило трохи більше, адже я все ж таки змогла знайти кімнату в центрі Одеси подобово по 200 гривень за ніч (у більш віддалених районах можна знайти житло за 100-150 гривень на добу).
Тож не дивно, що багато одеситів їдуть на заробітки до Києва, адже вартість оренди житла у столиці України і в «перлині біля моря» практично однакова.
А ось проїзд у маршрутці в південному місті вже доріс до 7 гривень в один бiк, тролейбус i трамвай подорожчали до 6 гривень за одну поїздку, що також можна порівняти з витратами на громадський транспорт у Києві.
Одеський колорит та місцевий менталітет
До слова сказати, маючи у запасі кілька днів на вивчення Одеси, я в першу чергу вирушила у «розвідку боєм» — вивчати заміський оптовий ринок.
Автобусів у цьому напрямку ходить досить багато, найпопулярнішi ті, що зупиняються біля Одеського залізничного вокзалу.
Ціна питання — 10 гривень за квиток в один бік та можливість їхати сидячи, незважаючи на те, що водії везуть винятково у випадку повного завантаження салона пасажирами.
Перше, що мене вразило, коли ми вже під’їжджали до місця призначення, це житловий масив із багатоповерхових будинків, що розкинувся праворуч дороги, яка веде на ринок «7-й кілометр».
Новобудови ще не відсвяткували навіть 10-річний ювілей, проте, судячи з оголошень у газетах, дуже популярні в покупців. Тому будівництво сучасних будинків під Одесою йде повним ходом, забезпечуючи роботою сотні одеситів та прихильників робочої міграції.
Одягни маску та вимий руки кожен, хто сюди входить!
Сам оптовий ринок під Одесою нагадує окреме містечко, зі своїм менталітетом та місцевими особливостями.
Безсумнівна перевага — безліч безкоштовних туалетів різного ступеня комфортності, що для відвідувачів ринку — просто бальзам на душу.
Не секрет, що на «7-й кілометр» щодня з’їжджається з усіх куточків нашої країни приблизно по 50-200 тисяч продавців та покупців, а це гігантські цифри.
Але особисто мені відразу згадалися туалети у курортному Залізному Порту під Херсоном, де відпочиваючих не менше у літній сезон, та при цьому — жодного (!!!) безплатного туалету на узбережжі Чорного моря немає. А «сортирні» бізнесмени встановили «таксу» в 5-10 гривень за одноразове відвідання туалету, через що більшість туристів воліють безкоштовно справляти нужду в солоній морській воді.
Результатом людської жадібності стало екологічне лихо у Залізному Порту у вигляді навали незвичних для тутешніх країв чорних водоростей, які активно й регулярно розлякують туристів наприкінці літа.
Але повернімося на «7-й кілометр» під Одесою, де ви зможете побачити ще й неймовірну кількість китайців, які привозять у портове мiсто свій товар iз метою продажу.
Деякі з них стоять просто на вході до ринку й щось наполегливо пропонують усім, хто входить. Спочатку мені здалося, що вони говорять, мовляв, «одягніть маску, коронавірус не дрімає!»
Але трохи пізніше я зрозуміла, що китайці ламаною українською наполегливо пропонують поміняти долари, євро та рублі на гривні, оце такий у них тут додатковий та досить нав’язливий бізнес.
Що характерно, на величезному торговельному майданчику я не зустріла жодного китайця без маски та антисептика, а ось українці сміливо ходять із відкритим обличчям, посміхаються, мабуть, вважаючи страшилки про COVID-19 підступною змовою ЦРУ та Пентагону.
Та й не зупиняє ніхто з правоохоронців ані продавців, ані покупців, лише перелякані китайці головою хитають, мовляв, ой, дарма не вірите ви в те, що підступна хвороба таки існує!
Найбільш дисципліновані на ринку — китайці, які сумлінно носять маски та показують добрий приклад усім іншим продавцям та покупцям.
Поле чудес у країні дурнів
Ще одна унікальна особливість «7-го кілометра» полягає в тому, що тут розташовано відразу декілька ринків.
І дуже помилиться та людина, яка вирішить, що якщо ринок — оптовий, то весь товар там повинен бути за однією ціною на всій території.
На щастя, про існування справжнього «Поля чудес» на теренах знаменитого торгового містечка мене попередили заздалегідь.
Свою назву це місце цілком виправдовує, тому що там продавці чекають тих, хто приїхав на ринок уперше, ні в чому ще не розбирається, легко втрачає орієнтацію у просторі та перетворюється на здобич для кмітливих ділків.
Саме ці люди їдуть звідси дуже розчарованими через високі ціни та невеликий асортимент товару, а потім розносять по всіх містах та селах України інформацію про те, що «Одеса — вже не та, отже, й їхати на оптовий ринок сенсу просто немає».
Насправді на «7-му кілометрі» існує три окремi майданчики, де ціни кардинально відрізняються.
Наприклад, якщо на одній «точці» мене мало не з ганьбою прогнали з торгового намету за те, що заявила: мовляв, 1 тис. 400 гривень за шкіряну сумочку — надзвичайно дорого, то на іншій — охоче запропонували такий самий товар за ціною у 650 гривень. Бачила я й сучасні замшеві сумочки по 400-500 гривень, і шкіряні лаковані рюкзачки зі стразами за 550 гривень за штуку та навіть знайшла вельми симпатичні варіанти аксесуарів за смішні 300 гривень.
Ось таке воно, «Поле чудес» на оптовому ринку, тож тут треба бути насторожі, товар із рук не випускати й не реагувати на продавців, які намагаються надавити на вас авторитетом, адже, швидше за все, вам трапився хитрий перекупник.
Ех, Одеса, ти справжній Вавилон біля моря
Центр торгового життя біля Чорного моря був, є й залишиться однією з визначних пам’яток України, де роблять бізнес, нехай уже й не такий жвавий, як це було у «буремні 90-ті», комерсанти всіх мастей.
На просторах оптового ринку можна, як у популярній пісні, прогулятися по Абрикосовій вулиці, повернути на Рожеву або Блакитну, вибрати товар на Зеленій або поторгуватися з продавцем у Сірому провулку.
А потім, удома, розглядати свою «здобич» для всієї родини та подумки прикидати, скільки сотень гривень можна «наварити» на кожній покупці, якщо ризикнути на роздрібний перепродаж.
Зазначу, що при хорошому розкладі можна розраховувати на реальний прибуток у 5-8 тисяч гривень, тобто на зарплату не набагато вищу, аніж «мінімалка» за нинішніми мірками.
Але все це без урахування податків, витрат на транспорт та перевезення товару тощо, за умови, що ціна буде розумною, тобто такою, щоб спонукати жвавий товарообіг.
Звичайно, деякі примудряються продавати штани, куплені в Одесі за 500 гривень, за нечувані 1,5 тис. на ринку свого міста, але навряд чи вони зможуть розраховувати на масовий попит.
Ті ж оптовики з «7-го кілометра» визнають, що з початком коронавірусної пандемії купівельна спроможність українців упала в 10 разів, тому іноді доводиться віддавати товар iз мінімальною накруткою, якщо є потреба виїхати по свіжий товар.
Але якщо поставити перед собою мету не просто купити товар дешевше, а й задовольнити бажання подивитися красиві місця Одеси, помилуватися Чорним морем i просто відпочити душею у знаменитому місті «гумору й славетної історії», то воно того варте.
І тоді невелика триденна подорож на південь України залишить у вашій душі теплі спогади та стратегічний запас необхідних для життя речей, куплених у життєрадісних китайців та привітних продавців родом з Одеси.
