Точка прориву: як коронакриза вдарила по Харківщині та що допоможе з неї вирватись

Харківський пресклуб провів серію інтерв’ю з місцевими фахівцями, які спробували проаналізувати економічні перспективи регіону.

 

Картина вийшла як завжди невесела, проте її традиційно сіру палітру цього разу урізноманітнили ще сумніші відтінки, пов’язані з коронавірусом.

 

Виявляється, в області цього року сильно «просіла» торгівля не лише через простій під час двомісячного карантину, а й тому, що заробітчани не поїхали на роботу за кордон, а іноземні студенти не повернулися до Харкова на навчання.

 

Словом, головні інвестори економіки в мінусі, тому й прибутки покотилися донизу. Але в такому разі виникає запитання з приводу самої економіки.

 

Скажімо, чи залишилося в області ще щось живе, окрім секторів споживання, фешніндустрії та розваг, і чи аналізує бодай хтось реальні, а не гіпотетичні перспективи розвитку?

Харківці часто кажуть: якщо предмет вашої забаганки відсутній на нашому складі, то ми або привеземо його вам за два дні звідти, де він наявний, або виготовимо самі. У цьому жарті — вся суть сучасного Харкова, який де-факто вже втратив радянський титул машинобудівного і наукового центру, але натомість швидко повернув собі дореволюційний статус купецького міста. 

 

Утім війна на Донбасі, а потім ще й пандемія коронавірусу серйозно вдарили і по цьому сектору економіки, змусивши місцеве «купецтво» підраховувати збитки.

 

Андрій Кудінов — експерт iз питань торгівлі, директор найбільш респектабельного в місті Сумського ринку — каже, що за час весняного карантину виручка з продажу товарів непродуктової групи тут впала на 80 відсотків.

 

Відповідно, продавці не мають достатніх коштів на повноцінну закупівлю осінньо-зимових колекцій і знову втрачають гроші. Звертатися до банків по кредит теж немає сенсу, оскільки попит наразі спрогнозувати практично неможливо. На це є одразу дві причини. По-перше, люди, налякані карантином, притримують кошти на харчі та ліки. А по-друге, лави потенційних покупців значно порідшали.

 

«Заробітчани наші, в переважній більшості, залишилися через пандемію вдома і нічого не привезуть із-за кордону, — прогнозує пан Кудінов. — До всього ще й студенти перейшли на дистанційне навчання. Тобто фінансова частка іноземців у Харкові колосальна, але вони не приїхали». 

 

Сектор продуктової торгівлі весну пережив теж із певними втратами, проте ситуація не була критичною завдяки тому, що багато магазинів доставляють замовлене покупцям додому.

 

Загалом, обсяги реалізації товарів через інтернет зросли в регіоні на 13 відсотків у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Однак цей ріст експерти не вважають стійкою тенденцією з суто економічних причин.

 

«Для того, аби розвивати онлай-торгівлю, потрібно створити свій сайт і вкласти кошти в його «розкрутку», — каже Андрій Кудінов. — Йдеться про суму від 5 тисяч доларів. Але на такі витрати наш малий та середній бізнес зважується неохоче, оскільки сума немала і невідомо, як швидко вона окупиться».

За рівнем розвитку ІТ-сектору Харків наразі — другий після столиці. Університети, які колись спеціалізувалися на підготовці інженерних кадрів, тепер масово «випускають» «айтішників». Фактично, це єдина професія, яка може сьогодні прогодувати мозковиту людину без виїзду за кордон. 

 

Експерт із розвитку ІТ-індустрії Едуард Рубін каже, що харківські компанії загалом пережили карантинний локдаун без колосальних втрат, але по-різному. Все залежить від того, як впоралися з проблемою їхні зарубіжні роботодавці.

 

«В основному постраждали маленькі фірми, в яких невелика кількість замовлень, — каже він. — Один проєкт закривається — і все. Крупні ж структури зуміли подолати кризу, хоча багатьом довелося йти на скорочення персоналу, урізання зар­плати і заміну офісів на більш скромні за площею. Але в цілому ІТ-сектор уже адаптувався до нових умов і працює далі».

 

Серед ризиків, які можуть сьогодні ослабити цей бізнес, пан Рубін назвав не стільки проблемну реальність, пов’язану з пандемією, скільки чергову спробу чиновників знайти для «айтішників» нову форму комунікації з державою. Йдеться, знову ж таки, про більш щедрі вливання до бюджету, хоча «диджиталізована» влада маскує свій намір більш модерними пропозиціями.

 

Порушення раніше встановленого балансу Едуард Рубін називає поганою затією, оскільки українські компанії працюють у дуже складному конкурентному середовищі. Вижити вони можуть лише за рахунок невисоких цін на свої послуги. І якщо держава почне піднімати податкову планку для них ще вище, ІТ-бізнес виводитимуть за кордон.

 

Благо, ця індустрія не прив’язана до конкретного місця і може мобільно змінювати географію. Але ж тоді торгівля і будівельна галузь просядуть ще більше, оскільки саме «айтішники» сьогодні фінансово спроможні бути в них постійними клієнтами. 

 

До речі, спроба теперішніх урядовців знайти додаткові бюджетні резерви не в багатому олігархічному середовищі, а в секторах малого та середнього бізнесу, що й так ледве зводять кінці з кінцями, експерти називають надзвичайно згубною тенденцію.

 

«Туди, де є бодай щось, що якось дихає життям, намагаються вставити букву закону для того, аби викачати гроші, — прокоментував останні податкові ініціативи уряду антикризовий менеджер Михайло Гагаркін.

 

— Кому це піде на користь? В інших країнах просто вводять ліцензію на ту чи іншу діяльність, у рамках якої підприємці працюють. Є фіскальний контроль і все. Але для того, аби змінити ситуацію в Україні, потрібна насамперед політична воля на системні зміни. А її і у цієї влади немає».

 

Хоча на виборах обіцяли...

Аграрний сектор Харківщини від пандемії фактично не постраждав, оскільки у чистому полі віруси приживаються не так активно, як в залюднених містах. До того ж продовольча група товарів завжди користуватиметься попитом. Утім експертів серйозно турбує майбутнє вітчизняних фермерів через закон про землю.

 

«У нинішній формі він некоректний, — вважає Михайло Гагаркін,

 

— оскільки захищає корпоративний сектор, і то не український, а зарубіжний. Навіть якщо хтось із вітчизняних аграріїв і почне лідирувати у придбанні землі, то я не виключаю, що за кілька років їх поглинуть сильніші гравці. Я пропонував управлінцям дещо іншу конструкцію, завдяки якій Україна б залучила під відкриття цього ринку 135 мільярдів доларів, нічого не продаючи. Таких грошей у нас в країні ніколи не бачили, проте була вибрана інша модель. Із нею управлінці нашкребуть від сили 10-15 мільярдів». 

 

Ще одним мінусом аграрної галузі фахівці називають той факт, що Україна і в XXI столітті продовжує продавати за кордон в основному сільськогосподарську сировину, а не продукцію глибокої переробки.

 

І це при тому, що інвестори, які б хотіли вкласти кошти у будівництво виробничих потужностей, дійсно є. Справа не зрушується з місця в основному з трьох причин: проб­лемна судово-правова система, корумповане чиновництво і відсутність кадрів, які б уміли працювати з сучасними технологіями. 

 

Звісно, осилити переробку могли б і самі виробники, але їм бракує обігових коштів. Брати ж кредити мало хто зважується через високі банківські ставки.

 

Скажімо, український мед наразі завдяки високій якості продукту користується високим попитом за кордоном, але продається він після того, як іноземні фірми розфасують його по скляних баночках.

 

«Ми маємо добру сировинну базу, тому до якості нашого продукту немає питань, — каже директор інституту тваринництва Євген Руденко.

 

— Але є проблеми з безпекою. Нашим бджолярам бракує сертифікованого обладнання, на якому можна було б переробляти вітчизняний продукт в умовах фактично медичної стерильності. Без цього ми не зможемо виходити на міжнародний ринок із брендовим товаром, як це роблять традиційно пасічники Німеччини, Польщі, Болгарії, а віднедавна ще й В’єтнаму та Китаю».

У порівнянні з аналогічним періодом минулого року, ВВП в Україні впав на 14 відсотків, індекс інвестиційної привабливості — на 15, критично поплив униз рейтинг сприйняття корупції.

 

«Ця ситуація дуже плачевна на тлі колосальних дірок у бюджеті, — каже засновник мережі небанківських фінансових установ Сергій Позняк. — Але водночас для інвесторів сьогодні в країні настав сприятливий час, оскільки за порівняно невеликі кошти можна придбати рентабельний бізнес і ліквідні активи. Йдеться про підприємства малого та середнього бізнесу з коротким фінансовим циклом, а також про все, що створює додаткову вартість усередині країни. Нам уже пора припинити бути сировинним придатком для Європи. Тобто пора продавати їм, умовно кажучи, не зерно, а готові круасани».

 

Про доленосний момент для України згадав також фахівець із питань індустріальних і технопарків Валерій Кирилко. На його думку, теперішній період може стати сприятливим для розвитку промисловості, оскільки Китай з початком пандемії серйозно себе дискредитував.

 

«Багато виробничників наразі шукають альтернативні варіанти для розвитку бізнесу. Особливо поблизу ринків збуту, — каже він. — Україна в цьому сенсі підходить для них ідеально. Саме час відновити програми з облаштування майданчиків, які б стали точкою прориву для певних галузей, але все дуже непросто». 

 

Головною проблемою для інвесторів подібних проєктів Валерій Кирилко називає не стільки відсутність необхідної правової бази, скільки її умовність. Жодне із зобов’язань, що прописані у законі про індустріальні та технопарки не було повноцінно виконане дер­жавними органами управління.

 

Звісно, такий підхід відлякує потенційних партнерів, які звикли працювати у сталому правовому полі. Вони не розуміють, як може не бути того, що прописано на законодавчому рівні.

 

І, на жаль, ця ситуація не змінюється роками. Саме тому експерти радять підприємцям усіх рівнів об’єднуватися за інтересами, створювати галузеві асоціації і спільно виборювати свої права. Без ініціативи і тиску знизу в Україні навряд чи настануть бодай якісь зміни.