Євген Сур: Мене цікавить Конотоп як частина України

20.10.2020

Євген Сур.

Із наближенням дати місцевих виборів 25 жовтня все більше людей задається питаннями про те, за кого ж голосувати: кандидатів багато, й трохи не всі обіцяють золоті гори та світле майбутнє — звичайно, за умови, якщо саме вони зайдуть у раду міста чи села.

У населених пунктах, яким поталанило мати доброчинців, значною мірою за кошт яких добре облаштовано суспільно-культурно-духовний простір, часто побутує думка, що, обравши кандидатів саме від своїх маленьких партій, — продовжуватимуть жити забезпечено.

Про місцеві вибори ми говоримо з меценатом Євгеном Суром, чиїми головними сферами підтримки уже багато років у масштабах країни є українська освіта, українська культура, українська церква та українська армія.

Особлива увага завжди Конотопу, почесним громадянином якого вiн є. Нащадок одного з курінних отаманів міста Івана Сура, який згадується в архівних документах 1723 року, — спонсорував будівництво нового приміщення школи №7 імені полковника і наказного гетьмана Григорія Гуляницького та ще одного початкового навчального закладу, а також зведення собору Різдва Богородиці ПЦУ (2009 рiк) та ще кількох храмів Помісної церкви в Конотопському районі.

За його підтримки в цьому місті на Сумщинi організовано осередок Пласту та відкрито меморіал «Пантеон національної пам’яті Конотопа».

Почесний громадянин Конотопа Євген Сур (у центрі) на пластовому зібранні.

—На прикладі Конотопа, пане Євгене, цікаво поговорити про місцеві вибори.

— Я не уявляю, коли вважають: «це наше місто і ми тут малесенькі патріотики, не чіпайте нас, ми тут самі будемо мізкувати окремо від держави». Мене цікавить Конотоп як українське місто з українською історією і з українським майбутнім. І це основний посил.

— За кого не можна голосувати?

— Я впевнений — не можна голосувати за проросійські партії. Я би ніколи не голосував за партії, які ставлять під сумнів подвиг наших героїв, навіть дозволяють собі заперечувати територіальну цілісність України. Українці мають усвідомити, що це позбавляє кожного з нас шансів на гідне життя.

Не заслуговують і найменшої поваги від нас і відверті популісти, які розповідають дивні речі: «будуть високі зарплати, високі пенсії», ще щось подібне — не повiдомляючи, де вони ті гроші братимуть для всіх цих «покращень».

І велике горе для України — це псевдопатріоти, які підмінюють будівництво міцної Держави пустопорожніми гаслами. На моє переконання, не може бути патріотом недержавник.

Державність — це основне, патріотизм є її складовою. А напускний патріотизм — це деструктивні гасла і дії.

—Як виборцям розібратися у численних партіях?

— Це четверта біда виборчих списків — представники маленьких партій. Ці люди насправді можуть бути чесними, але вони вигідні великим партіям. Тому що після виборів, якщо пройдуть, вони стануть (не хочу нікого ображати) іграшками у грі великих політиків. Без об’єднання патріотичних сил закріпити ідею української державності в головах людей дуже складно.

Коли в маленькому містечку виграє представник маленької партії, йому ні на кого обпертися. Він чесний, працьовитий, але що далі? Якщо за ним не стоїть потужна сила, він буде іграшкою.

Майже 30 років відновленої української державності дає мені переконання в тому, що в нас немає часу чекати, поки кожен очільник держави у кінці каденції ставатиме патріотом. Навіть якщо в якихось питаннях у минулому чи нині я не згоден із політсилою, треба виокремити в її програмній діяльності найсуттєвіше — а це державність, мова і покарання злочинців, які вбивали українських військових і мирних жителів на сході України, — і голосувати за потужну партію.

Виборці мають голосувати за тих, хто в серці має Україну і доводить це справами. Якщо комусь нецікава чи муляє українська історія — як йому можна довіряти владу? Як можна довіряти владу тим, хто створює антиукраїнське інформаційне й культурне середовище?!

—Чи є у виборчих списках ті, хто відповідає всім озвученим критеріям?

— Зважаючи на основні програмні цілі — членство в Євросоюзі та НАТО, змiцнення української армії, української мови, української церкви — моєї підтримки заслуговує саме ця політсила. Саме в ній нині багато людей декларують правильні ідеї. І залежить від постійного суспільного контролю, чи все виконуватимуть. Досвід Заходу — це постійний суспільний контроль над політиками.

Величезна кількість партій в Україні — це знущання над демократією. Малі регіональні партії створюються під вибори та покликані обслуговувати місцевих князьків. На жаль, ми допускаємо існування таких партій, а вони фактично розхитують державність. І це треба чітко усвідомлювати кожному виборцю.

—Конотоп — місто з багатою історією. Чи може це впливати на місцеві вибори тепер?

— Треба розуміти, що ми — центр Гетьманщини. І важливо, щоб кожен конотопець народив у собі зацікавленість до власного родоводу. Чернігівський архів, де зберігаються всі метричні книги Конотопа, збережено. Рум’янцевський опис — генеральний опис Лівобережної України (Гетьманщини) 1765-1769 рр. збережено. Наш великий земляк із Конотопщини історик Олександр Лазаревський у своїй книзі описав склад Конотопської сотні ще 1711 року.

І коли все буде видано, кожен конотопець сможе прослідкувати свій родовід. Козаки не були кріпаками, це були вільні землевласники. Їхній суспільний та освітній стан був надзвичайно високим 300 років тому. Та, на жаль, за 200 років Російська імперія довела Україну до стану сумИ.

Наведу як приклад лише один факт — я віднайшов документ 1902 року про район Конотопа, який має назву Загребелля, — і тоді вже одна людина підписувалася за 17 неписьменних. Треба, щоб усі розуміли, до чого доводить фактично бездержавність. Ми маємо міцне коріння — головне про це знати. І зміцнювати нашу Україну, відповідально голосуючи на місцевих виборах також.

Друкована версія