Співець стрілецької слави: Роман Купчинський брав участь у боях за гору Маківку, а після Другої світової жив у США

«Першим стрілецьким Бояном новочасної України» назвав Романа Купчинського автор виданої в 1936 році у Львові «Історії легіону Українських січових стрільців», сотник УСС, письменник Осип Думін. «Його творчість, — писав він, — це гранітна плита, вмурована у величний пам’ятник січовому стрільцеві, який склав свою буйну голову за Батьківщину». 

 

Народився майбутній письменник 24 вересня 1894 року в селі Розгадові Бережанського повіту на Тернопільщині в родині священника. Згодом Роман Купчинський напише теплі спогади про своє дитин­ство: «Село було велике, співоче, і я від ранніх літ слухав з приємністю колядки, обжинкові та весільні пісні. У моїй родині спів і музика були традиційні як по батьковій, так і по материній лінії.

 

Мій батько співав гарним тенором, а моя тітка Софія знаменито грала на фортепіяні. Була акомпаніаторкою 16-рiчної Крушельницької, коли відбувся її перший публічний концерт у парохіяльній стодолі біля Тернополя».

 

Гідний нащадок своїх талановитих рідних Роман теж присвятив себе музиці. Проте «чистим мистецтвом» займатися не судилося, адже Купчинський опинився у вирі визвольної боротьби.

 

З початком Першої світової війни записався до легіону Українських січових стрільців і став активним учасником стрілецької епопеї.

 

Як вояка, що входив до сотні Василя Дідушка, брав участь у боях на Маківці, згодом біля річки Стрипи у довколишніх селах. Саме на Маківці українські вояки продемонстрували неабияку мужність.

 

Цей героїчний бій відбувався у період iз 29 квітня по 2 травня 1915 року, в ньому брали участь сотні Андрія Мельника. А героїзм українських дівчат під командуванням хорунжої Олени Степанів вразив неабиякою мужністю. 

 

У серпні 1914 року дівчина вступила до Легіону Українських січових стрільців; як хорунжа УСС брала участь у боях на горі Маківка. Подвиг дівчат Олени Степанів, Софії Галечко, Ганни Дмитерко згодом буде оспіваний у бага­тьох стрілецьких піснях. Протягом 1915—1917 років Олена перебувала у російському полоні. Повернувшись до Львова, стала однією з організаторок Листопадового зриву. Пройшла бойовий шлях чотаря УГА від Львова до Старокостянтинова. 

Із нагоди перемоги на горі Маківка Купчинський написав віршовану драму «Великий день», у якій головним героєм виступає полковник УСС, згодом міністр оборони ЗУНР Дмитро Вітовський. Його життєвий чин — приклад безмежної мужності та відданості Україні. Курінь УСС Дмитра Вітовського 28 червня 1915 року здобув у боях княжий Галич і підняв на міській ратуші синьо-жовтий прапор. Вітовський був одним з ідеологів стрілецької політичної думки; у літературі виступав під псевдонімом Гнат Бурук. 

 

Подвиг мужніх вражав Романа Купчинського. Він пообіцяв собі обов’язково увічнити чин січовиків у своїх піснях. Разом зі своїми побратимами 1918 року він боровся за Львів, де було проголошено Західно-Українську Народну Республіку. 

 

Згодом Купчинський потрапив до польського полону, а пізніше і до сумно відомої в’язниці «Бригідки», про яку згодом написав: «Просили мене співв’язні: «Зложіть нам якусь молитовну пісню, ми собі рано її заспіваємо. І я зложив пісню «Боже великий, Творче всесвіту». Саме ця пісня вважається стрілецькою молитвою: «Боже Великий, Творче всесвіту// На нашу землю поглянь!// Ми були вірні Твоєму завіту, вислухай нині наших благань//Люд у кайданах, край у руїні//Навіть молитись ворог не дасть...// Боже Великий, дай Україні // Силу і славу, волю і власть».

 

Після звільнення Роман Купчинський навчався у Віденському університеті, а повернувшись до Львова, продовжував студії на філософському факультеті в Українському таємному університеті. Починаючи з 1924 року працював у пресі, дописував до газети «Діло». Його статті з’являлися у «Неділі», «Дзвонах», «Червоній калині». І завжди — де б він працював — з ним була гітара, а в душі бриніла пісня. 

Композиторська діяльність Романа Купчинського набирала обертів. У цей період він створив понад 80 різножанрових пісень — журливих і бадьорих, урочисто-маршових і жалобних.

 

Пісні творилися в непростих умовах, коли кожна прожита хвилина могла бути останньою. Пісня «Накрила нічка» була створена після бою під Конюхами і присвячена пам’яті поручика Осипа Яримовича — наймолодшого бойового офіцера Першої світової війни, який загинув у двадцятирічному віці. 

 

У серпні 1914 року на заклик Української бо­йової управи Осип Яримович одним із перших зголосився добровольцем до лав Українських січових стрільців. Командував чотою у сотні Василя Дідушка, яка першою з підрозділів УСС 10 вересня 1914 року виступила проти російського ворога.

 

Головним завданням сотні була охорона Верецького-Нижнього і Гусного перевалів. Особливо юний січовик прославився своєю відвагою у боях на Маківці, вразивши своєю відвагою навіть досвідчених вояків. 

 

У період iз 31 жовтня по 3 листопада 1915 року дві сотні 1-го куреня під проводом чотаря Осипа Яримовича брали участь у бою під Семиківцями. Бій був жорстокий, російські війська зуміли зайняти село. Проте січовики не відступили. Сот­ня Дмитра Вітовського, Андрія Мельника, Осипа Яримовича, Зенона Носковського відбили Семиківці. Ця запекла битва стала ще одним величним подвигом УСС. 

 

Не дивно, що смерть юного січовика болем озвалася в серці Романа Купчинського. Пісня «Накрила нічка» складається з 9 куплетів і приспіву, який повторюється після кожного третього куплету. Приспів передає душевний біль молодого поручика: «Спи, дівчино, спи, кохана//Злоті мрії сни// І про мене, голубонько, не забудь, спімни». Автор зумів передати драму молодого вояка, який у розлуці з коханою мріє про незабутню зустріч. Пісня закінчується тим, що поручик гине в бою, а звістку про його загибель передають сосни. 

 

Роман Купчинський майстерно передає не лише зажуру молодих січовиків, а й також їхній бойовий дух, готовність до героїчного чину. Незважаючи на назву, пісня «Зажурились галичанки» має гумористичний зміст. У рукописному нарисі «Дещо про стрілецькі пісні» (1964 р.) Роман  Купчинський писав, що пісня була створена на замов­лення з нагоди знаменної для стрільців події — виходу Вишкільного Куреня УСС на Велику Україну. 

 

«Пригадую собі, коли моя сотня марширувала крізь село Рудники, а селяни вийшли з нею попрощатися, сотня почала співати. Почувши слова: «Хто ж нас поцілує в уста малинові», якась дівчина вигукнула: «Бігме правда!» Пісня стала популярною: «Зажурились галичанки через тую зміну//Що відходять усуси та й на Україну//Хто ж нас поцілує в уста малинові//В карі оченята, в чорненькі брови?» 

Пісні Романа Купчинського опрацьовували для різних складів — чоловічого, жіночого чи мішаних хорів, сольного співу в супроводі фортепіано. А аранжувальником пісень композитора був його побратим, січовий стрілець, композитор і диригент Михайло Гайворонський. У хвилини затишшя між боями звучали пісні Романа Купчинського «Прощання», «Засумуй, трембіто», «За рідний край», «Гей, там у Вільхівці», «Накрила нічка». 

 

Такі відомі композитори, як Зіновій Лисько, Остап Нижанківський, Микола Колесса, часто зверталися до стрілецької пісенної творчості Романа Купчинського, глибоко відтворюючи почуття і прагнення українців. Це були такі відомі пісні, як «Не сміє бути в нас страху», «Вдаряй мечем», «Як з Бережан до Кадри», «Ой шумить, шумить», «Ірчик», «Мав я раз дівчиноньку», «Готуй мені збрую», «Ой чого ж ти зажурився», «Ми йдемо в бій», «Накрила нічка», «Пише стара мати», «Човен хитається», «Як стрільці йшли з України». 

 

У 1916 році Роман Купчинський в біографічних нотатках писав: «Минула війна, минули польські табори полонених, я вернувся в рідні сторони, а згодом до Львова. Здавалося мені, що моя пісенна творчість закінчилася. Але ні — пісня кличе, нагадує та проповідує майбутнє».

 

Протягом 1920–1930-х років Купчинський опублікував драматичну поему «Великий день», роман-трилогію «Заметіль» («Курилася доріженька», «Перед навалою» і «Вилітали орли»), видав збірку прози «У зворах Бескиду».

 

У львівській пресі друкував нариси, оповідання, спогади під псевдонімами Мусій Гак, Ґалант Чіпка, Галактіон Чіпка, Мирон Доля. Понад 15 років працював в одній із найпопулярніших львівських газет «Діло». Одначе найбільшу популярність митець здобув як поет-пісняр, пісенна спадщина якого становить одну з найцікавіших сторінок музичної творчості УСС.

Пісні Романа Купчинського не підвладні часові, адже вони стали літописом епохи, гартували волю вояків, кликали до боротьби. До прикладу, пісня «Заквітчали дівчатонька» звертається до фольклорних джерел та звучить як реквієм за загиблими борцями за волю України.

 

Пісні «Заквітчали дівчатонька» та «Ой та зажурились» належать до найкращих у доробку композитора. Неабияку популярність здобуло також видання «Лемківщино рідна, заколишусь в красі твоїй», де зібрано безцінні зразки лемківської творчості, що публікувалися протягом 1934—39 років у часописі «Наш лемко». 

 

Наприкінці Другої світової війни Роман виїхав до Німеччини й опинився в таборі для переміщених осіб, де займався літературною творчістю. Звідти 1949 року він із родиною емігрував до США і оселився в місті Оссінг неподалік Нью-Йорка.

 

Впродовж 1952—1954 років вів свою рубрику «Відгуки дня» в україномовній газеті «Свобода». Упродовж тривалого часу редагував український науково-публіцистичний журнал «Сучасність», який виходив у видавництві «Пролог». Попри хворобу, Роман Купчинський не полишав праці; в цей період йому дуже допомагав син Маркіян. 

 

Життя поета обірвалося 10 червня 1976 року далеко від рідної землі. Та залишилися його пісні, які й нині не втратили своєї актуальності. «Ми йдемо в бій, ми йдемо в бій//По згарищах руїни//За рідний край, за нарід свій// За волю України!» — ця його пісня бадьорить дух та кличе до боротьби й нині.