Волонтер Наталя Костіна: Наші бійці дивуються: «Невже про нас іще хтось пам’ятає?»

Волонтерка ГО «Агенція сталого розвитку» Наталія Костіна вкотре відвезла гуманітарну допомогу нашим бійцям на фронт.

 

 

Цього разу вона побувала на лінії розмежування в районі Новогродівки, що на Донеччині, де позиції наших військових, порушивши домовленості, обстріляв противник.

 

 

За понад шість років війни на Донбасі пані Наталія має сотні таких поїздок на передову.

 

І на військовій позиції, про яку йдеться, бувала неодноразово. Цього разу вона їздила разом із кременчуцькими волонтерами-патріотами з ГО «АТО-Майдан-Кременчук», колишніми учасниками бойових дій на сході України, з якими волонтери з Полтави співпрацюють уже не один рік, разом проїхали лінією фронту від Станиці Луганської до Маріуполя, відвідавши всі бригади ЗСУ та «добробати». 

 

— Загалом збиралися везти допомогу нашим воякам дещо пізніше, — поділилася пані Наталія, — але до нас звернулася медик із 18-го батальйону 35-ї бригади морської піхоти, з якою ми давно знайомі, із проханням про допомогу, оскільки бійців цього батальйону ворог обстріляв із великокаліберної зброї, унаслідок чого загорілися бліндажі й п’ятеро наших хлопців постраждали, причому один із них, на жаль, загинув (він отримав 95 відсот­ків опіків тіла, тож шансів вижити в нього не було).

 

Пані Галина скинула мені список необхідних речей, бо в бійців погоріло все: від військової форми, предметів ужитку до документів. Тож нас дуже чекали. Дізнавшись, що ми привеземо допомогу, хлопці не лише зраділи, а й  здивувалися: «Невже про нас іще хтось пам’ятає?». А зустріли нас, без перебільшення, мов рідних людей.

 

Ми відвезли металеві скоби, ємності для води, труби й коліна для «буржуйок», поліетиленову плівку, кабель, мішки, гвіздки, лопати, посуд, мийні засоби й предмети особистої гігієни, теплі речі й, звісно ж, маскувальні сітки, подушки й ковдри від наших жіночок із волонтерського загону «Невтомні бабусі». Вручили воякам і обереги, виготовлені маленькими прихожанами Свято-Миколаївського храму Полтави.

 

 

Волонтерка Зоя Воронянська передала бійцям яскраву лавку із серії тих, які розмалювала сама, а фронтовим медикам, котрі борються за життя наших поранених вояків, — власноруч розписаний і освячений у Свято-Миколаївському храмі прапор із зображенням святого великомученика й цілителя Пантелеймона.

 

Пані Зоя вже неодноразово передає на фронт як свої розмальовані веселими кольорами  лавки, що вселяють у наших хлопців оптимізм, заряджають позитивною енергією, так і розписані прапори, вкладаючи в малюнки, за її словами, душу й серце, любов до Господа, України та її захисників. 

 

— Один із прапорів великих розмірів (3х4 метри) ми передали бійцям 25-ї десантно-штурмової бригади, які стояли у Станиці Луганській, — він також був освячений батюшкою нашої церкви, — пригадала Наталія Костіна.

 

— І от уявіть собі: хлопці, ризикуючи життям, почепили його на найвищій точці — у підсумку його було видно аж у Луганську. Він настільки дратував противника, що той почав вести по ньому прицільний вогонь. Аби не наражати хлопців на небезпеку, командування вирішило зняти прапор. Та натомість інший наш прапор — зі святим Архангелом Михаїлом, освячений у головному храмі Полтави — Свято-Успенському кафедральному соборі —  владикою Федором і капеланами різних конфесій,  підняли в тій же Станиці Луганській у День Державного прапора України дещо поодаль від військових позицій. Іще один наш прапор гордо майорів над шахтою «Бутівка». Бійці розповідали, що по ньому довго стріляли з протилежного боку, — на ту пору там велися страшні бої. Збити його вдалося тільки через місяць. 

 

— Перші два стяги, які я розмалювала, були не надто великих розмірів — їх відвіз на передову військовий капелан — отець Євгеній, — розказує пані Зоя, яка продовжує традицію з розписування прапорів. — А загалом уже розмалювала й передала на фронт шість прапорів. Вони там дуже затребувані, адже піднімають бойовий дух наших хлопців.