Упродовж трьох останніх років депутати Війтівської сільради Бершадського району на Вінниччині блокують встановлення пам’ятного знака Кобзарю в центрі села, замовленого і виготовленого коштом односельця-підприємця Володимира Зарічанського.
Люди знають, що цей проєкт блокує нардеп від цього округу К.? Чому? Бо він же на такий благородний патрiотичний крок не спромігся, як і вся когорта сучасних бізнесюків, які мають вілли, яхти, літаки, а України в серці не мають!
Подарував Кобзаря. Подарунок не сподобався
Володимир — активіст, депутат Вінницької обласної ради, борець за справедливість, що багатьом місцевим «князькам» у районі та області вельми не подобаєтьсься.
І саме цим можна пояснити «палиці в колеса», котрі йому роками встромляє місцева влада. Він не є багатій, але усе ж навчився заробляти, і чимало статків спрямовує на благодійність, що також викликає спротив скоробагатьків-жмикрутів...
Я переглянув його звіти про депутатську діяльність упродовж кількох останніх років і був уражений — Володимир Зарічанський левову частку прибутків із власного бізнесу віддає землякам: десятки плазмових телевізорів для шкіл і садочків, дитячі майданчики у райцентрах і селах Бершадського, Тростянецького, Теплицького районів, магнітні класні дошки, електронна техніка, подарунки дітлахам багатьох шкіл та садочків i мешканцям двох Будинків для людей похилого віку...
Але ніколи не думав меценат Зарічанський, що найбільший спротив невігласів (вони або невігласи, або варвари, сказав мені відомий письменник із Вінниччини Василь Піддубняк, адже ми трубили про цю проблему в обласній і республіканській пресі, а віз і нині там...) спричинить його ініціатива встановити триметровий пам’ятник Тарасу Шевченку в центрі рідної Війтівки.
Як повідомили місцеві кореспонденти, це питання «пробуксовувували» з 2018 року, коли відбулася сесія Війтівської сільської ради. На розгляд було винесено декілька важливих питань, зокрема і про направлення коштів на проведення водогону для потреб Війтівської ЗОШ.
Та найрезонанснішим виявилось питання встановлення пам’ятника Т. Г. Шевченку, виготовленого на замовлення та за власні гроші підприємця, нашого односельчанина Володимира Зарічанського. В. Зарічанський просив депутатів дозволити встановити пам’ятник біля Будинку культури.
Встановлення і облаштування (а саме підсвітку, декоративне озеленення) Володимир Анатолійович теж обіцяв зробити за власний рахунок. Але кілька місяців йому навіть не відповідали. Чому так зволікала сільрада?
Поки що сільський голова Марія Замкова запевняє, що влада детально вивчала це питання. «Як?» — запитаєте ви. А так! Замість того, щоб вивчити думку громадськості про доцільність і місце встановлення пам’ятника (подарунка!), а саме проінформувати громаду про сам пам’ятник, хто його дарує, де найкраще його встановити, крім того, дізнатися думку фахівців-експертів: скульптора, архітекторів, ландшафтних дизайнерів, Марія Василівна розпитала... у районного начальства (голова, бачите, без дозволу «верхів» і кроку ступити не може, то яке ж це самоврядування?), де краще поставити пам’ятник, якого дарує «незручний» і «неугодний» депутат обласної ради.
На самій же сесії депутати не мали змоги з вини голови вислухати повну інформацію з уст Володимира Зарічанського і... дозволили встановити цей пам’ятник біля школи. Чому не в центрі селища, біля Будинку культури? У депутатів «залізний аргумент» — там стояв пам’ятник Леніну!». То ви що — чекаєте на його повернення?
Запхали монумент подалі від очей
Безумовно, встановлення пам’ятника біля школи — непогана ідея. Проте, крім школярів, туди мало хто ходить. І Тарас стоятиме там, як сирота...
До речі, скульптор, народний художник України Сейфаддін Гурбанов рекомендував установити пам’ятник саме біля Будинку культури. Дивно, але думка спеціалістів для нашої голови села не є авторитетною.
Як і думка 830 війтівчан, які підписалися під зверненням до голови сільради про те, що хочуть бачити пам’ятник саме там, біля Будинку культури. Натомість голова сільради — ніби глуха і сліпа. З цього питання було зачитано вже заздалегідь підготовлене рішення.
Дивно, як голова наперед знала, що за встановлення пам’ятника біля школи проголосує більшість депутатів? Четверо голосували за встановлення біля БК, один утримався.
До слова, 9 вересня цього року обласна газета оприлюднила думку відомого журналіста «Голосу України» з приводу цієї халепи, який зауважив, що пані Замкова взагалі танцює під чужу дудку...
Володимира Зарічанського обурило те, що голова сільради не дала змоги висловити йому своє бачення під час сесії, свою думку й ідею: «Це виглядало так, ніби ви запросили когось до себе на визначну подію, запрошений вручає вам подарунок, хоче висловити привітання і щирі почуття, а ви подарунок берете, а йому кажете, що не хочете його чути і проганяєте геть».
Підприємець з цим становищем не погоджується. Звернувся з позовом до окружного Адміністративного суду. Позивач, пан Зарічанський, вимагає встановити відсутність у відповідача — сільського голови та сільради — повноважень визначати розташування пам’ятника на території загальноосвітньої школи. Чому?
За його словами, земельна ділянка на території школи належить не громаді, а відділу освіти Бершадської райдержадміністрації. Щоправда, сільрада своє рішення погодила з районною радою, бо розуміє, що то не її територія. На це у позивача свої аргументи:
— Районна рада не є розпорядником цієї земельної ділянки, — каже пан Зарічанський. — На цій підставі прошу суд скасувати рішення Війтівської сільради про визначення місця для скульптури Шевченка на шкільному подвір’ї. Навіть там визначили місце не в центрі подвір’я, а у віддаленому кутку. Вирішили повністю зганьбити громаду села такою неувагою до Генія України.
«Таке ставлення до увічнення Кобзаря — ганьба для нашого краю». Такими словами прокоментував ситуацію з пам’ятником Кобзареві у Війтівці Вадим Вітковський, голова обласної організації Національної спілки письменників України.
— Де ще, як не на центральній площі, має бути пам’ятник Генію? — говорить пан Вадим. — Це навіть символічно — поставити його на місці, де раніше був пам’ятник Леніну. Центральна площа, Будинок культури — ті місця у кожному населеному пункті, куди постійно сходяться люди, де проводять загальні заходи громади. Навіть уявити не можу, чому раптом сільські депутати вирішили пропонувати інше місце. Пам’ятник роботи видатного скульптора лежить у гаражі і припадає пилюкою — це ганьба для нашого краю. Одразу напрошується аналогія з неволею, в якій царський уряд утримував Шевченка при його житті.
За словами Вадима Вітковського, літератори області розпочинають боротьбу за визволення постаті поета і встановлення його на чільному місці у Війтівці.
— Особисто буду говорити про це керівникам області, попрошу слова на сесії обласної ради, — каже відомий письменник. — Здоровий глузд має взяти гору. Пам’ятник мав уже бути встановлений давно. Вірю, що спільними зусиллями переконаємо сільських депутатів. Представники нашої письменницької організації разом з іншими патріотами візьмуть участь у відкритті пам’ятника Шевченку у Війтівці.
Пан Зарічанський вважає, що у селі, де понад 4,5 тисячі населення, не можна приймати важливе рішення голосами 13 депутатів. На його думку, це громада мала б вирішувати. «Треба було завчасно ознайомити людей з проєктом рішення, оприлюднити його, вислухати думки жителів села, — каже Володимир Зарічанський. — Але навіть мені не повідомили, що є ще одна пропозиція з місцем для скульптури. Про це дізнався уже під час сесії».
Бюрократи з Мінкульту
Звісно, такий дієвий чоловік, як Зарічанський, не сидітиме склавши руки. Ось і звернувся по сприяння до Кабміну з усім пакетом документів, але Кабмін ухилився від конкретики, а відповідь надійшла від Мінкульту.
І що ж відповіло це головне відомство, яке б мало опікуватися увічненням Кобзаря належним чином? Автору пропозиції заступник міністра Світлана Фоменко написала, що для такого чину (ініціатива з установлення пам’ятного знака у Війтівці) потрібні «історична довідка Національної академії наук України щодо світового або національного значення події або особи, запропонованих до увічнення, за зверненням відповідних підприємств, установ, організацій та об’єднань громадян». Це — щодо постатей так би мовити державного значення. А що, Шевченко не має державного значення для України?
І що вона взагалі меле — хіба Кобзарю, пам’ятники якому стоять навіть у США, Канаді, Австралії, потрібна довідка Національної академії наук?
А далі, випливає з відповіді чиновниці, якщо це пам’ятник (монумент) місцевого значення, то треба «обґрунтування доцільності спорудження (створення) пам’ятника (монумента) у даному регіоні, населеному пункті з відповідними висновками структурних підрозділів у сфері культури обласних, Київської міської державних адміністрацій...»
Прочитавши цю відписку, я прото вжахнувся: хто при владі? Це — свідчення не просто позиції замшілої бюрократки, це — свідчення антиукраїнської позиції державного службовця, якого ми утримуємо на свої податки. Ідеться про пам’ятний знак Тарасові Шевченку (а не якомусь місцевому князькові), а заступниця міністра просто «відбилася» типовою інструкцією...Чи й вона не знає, ким для України є наш Кобзар?
І чому вона фактично стала на бік 13 осіб, тимчасово обраних депутатами сільради, котрі не дозволяють встановити пам’ятний знак Шевченкові у центрі Війтівки.
Як бачимо лише тому, що... там стояла садово-паркова скульптура Леніна, ката українського народу. Хіба не відають сільські депутати, що тільки на Вінниччині і тільки в 1937 році ленінським режимом було репресовано понад 100 тисяч їхніх земляків? Справді, це або невігластво, або варварство на втіху апологетам «русского міра».
P.S. У цій ситуації хочу побажати Володимиру Зарічанському повести отих 830 прихильників його світлої ідеї на наступні вибори, аби вони викинули геть отих 13 промосковських (направду!) депутатів сільради та проголосували на місцях за притомних українців. А ті вже не допустять такої ганьби із увічненням пам’яті нашого національного Генія у Війтівці.
Олександр МИХАЙЛЮТА, письменник
