Останнім часом в олігархічно-продажно-ворожому медіапросторі України почастішали випадки дрімучих нападок на українську мову.
Це заворушилися махрові московські холуї з п’ятої колони. Водночас вони проливають крокодилячі сльози над буцімто пригніченням мов нацменшин (читай, російської).
Усі розуміють, що це цинічна брехня, якщо поглянути на мовний фон у громадських місцях, на телебаченні, радіо, в газетах тощо. І дивно, коли чуєш слова зневаги до української мови від, здавалося б, освічених людей. Проте все стає зрозумілим, коли згадуєш вислів індійського політика Джавахарлала Неру: «Інтелігенція, вихована колонізатором, є головним ворогом для свого народу».
Знаючи про переслідування московітами-колонізаторами протягом кількох століть української мови, про десятки царських указів щодо її заборони (валуєвський, емський тощо), чимало доморощених перевертнів, як папуги, повторюють жуйку московського улусу про утиски саме російської мови. Хоча добре знають, що упосліджена саме українська і її терміново треба рятувати. Прикро, що це потрібно робити не десь там у Тамбові чи Рязані, а в себе вдома.
Прекрасно розуміють це і новоявлені керівники держави. Але діють навпаки, як приховані диверсанти. На пресконференції 20 травня 2020 р. президент Зеленський заявив про намір переглянути Закон про функціонування української мови як державної, ухвалений попереднім парламентом. Такий же ганебний намір 27 травня 2020 р. висловив і спікер ВР Разумков в інтерв’ю «Прямому каналу», додавши, що потрібний законопроєкт уже зареєстровано у Верховній Раді.
У цьому зв’язку пригадується курйозний випадок, що трапився кілька років тому. До Києва в університет приїхала за обміном група студентів із Сербії, щоб пройти практику з української мови, оскільки в Белградському університеті створено спеціальну кафедру і сербські студенти вивчають українську мову. Але трапився конфуз: пробувши в Києві один тиждень, студенти заявили, що не можуть пройти тут практику, оскільки в Києві на вулицях, у магазинах, деінде ніхто не розмовляв українською, і попросили перевести їх до Львова. Це ж треба було так зганьбитися, показати, що державна мова в Україні зведена до рівня плінтуса!
Оце прохання белградських студентів є ні що інше як жирний плювок у харю московських холуїв — різних там бужанських, медведчуків, шуфричів, рабіновичів, ткаченків тощо і, звичайно ж, Разумкову та Зеленському з їхніми мовними законопроєктами. Чи можливо собі уявити, щоб у Лондоні чи Берліні іноземним студентам неможливо було б пройти мовну практику з англійської чи німецької мови? Звісно ж, ні! А в нас, у Києві, — будь ласка! І після цього Зе-команда своїми брудними руками готує зміни до мовного закону? Ганьба!
