Як і очіувалося, новий політичний сезон розпочався низкою скандальних викриттів і звинувачень у корупції, державній зраді, нехтуванні інтересами пересічного громадянина та відсутності у владної команди цілісної стратегії подальшого розвитку держави і відсічі збройній агресії РФ.
Не виглядають несподіваною новацією спроби окремих політиків та функціонерів вищого істеблішменту з’ясувати міжособистісні стосунки і в середовищі владної команди.
Хоча такі події були прогнозовані — з огляду на те, в яких умовах та з числа яких категорій населення формувалася партія «Слуга народу», а потім уже й монобільшість у парламенті, й офіс президента, і уряд, а також інші інституціональні структури держави. Зайве нагадувати, у що це вилилося й обходиться нації та країні.
Адже притомні і небайдужі громадяни є очевидцями втрачених ілюзій та невиправданих очікувань від досить, як виявилося, брехливих передвиборчих обіцянок Володимира Зеленського та його команди.
Влада постійних зашкварів
«Зелені» надто швидко трансформувалися зi слуг у «господ народу». З цього приводу варто лише зазначити, що внутрішня гризня у владному політичному бомонді та спроби перенести відповідальність за власні провали на попередників, особливо шляхом політичних переслідувань у вигляді порушення безпідставних кримінальних проваджень, шкодять у першу чергу самій «зеленій» команді. Оскільки це вже сприймається суспільством як політичні репресії. Тому рейтинг довіри до президента вже скотився до 44%. І схоже, що така тенденція є сталою.
Водночас, помилково (чи свідомо) визначивши основним опонентом (можливо, й ворогом) національно-демократичні сили євроатлантичного спрямування, младореформатори злочинно не реагують на загрози українській державності від «п’ятої колони» в особі ОПЗЖ, «Партії Шарія» та інших приховано проросійських, у тому числі й парамілітарних сил.
Охвістя «Партії регіонів» та вірні опричники Кремля стрімко нарощують фінансові, політичні та електоральні м’язи, щоб на плечах збанкрутілої «Слуги народу» увірватися у вищі владні кабінети Української держави і піднести її у вигляді зросійщеного анклаву в подарунок узурпатору Путіну.
Сподіватимемося, що такий драматичний сценарій обійде Україну стороною, враховуючи високий рівень національної свідомості громадянського суспільства.
Однак постійні зашквари, у які потрапляє влада, загострення суспільно-політичної і криміногенної обстановки та досить нестабільний східний фронт і очевидні безпекові ризики на західному кордоні з Білоруссю породжують передчуття того, що в Україні внутрішнім і зовнішнім ворогом готується масштабна провокація на кшталт «справи Гонгадзе». І можливим претендентом повторити долю страченого журналіста вважається народний депутат України Гео Лерос, із яким мають тривалий конфлікт глава ОП Андрій Єрмак та президент Володимир Зеленський, котрих політик звинувачує у корупції, державній зраді та «передачі України в оренду олігархам».
Вигідно ворогам
На цю тему Гео Лерос досить жорстко говорив у своїй промові у стилі «Я звинувачую» з трибуни Верховної Ради України 1 вересня 2020 року.
Після цього президент емоційно обізвав Гео Лероса «хабарником і зрадником країни», а монобільшість, нібито по команді гаранта, виключила його з фракції. У свою чергу, ДБР викликає депутата на допит як свідка у справі щодо можливого ухилення від сплати податків.
Тобто, якщо врахувати і те, що свого часу за принципову позицію Гео Лерос був позбавлений посади позаштатного радника президента, потім через навмисний підпал у нього згорів недешевий автомобіль, а також шельмування в медіа та виключення з фракції, то вибудовується цілком логічний ланцюжок підстав кваліфікувати депутата як особу, що жорстко переслідується владою із політичних мотивів.
Враховуючи, що в стилі та методах керівництва Володимира Зеленського проглядаються окремі управлінські вади Леоніда Кучми, не виключається, що у стані неконтрольованих емоцій чинний глава держави може допускати оцінки Лероса, далекі від моральної гігієни.
Хоча і невизнані з ініціативи Віктора Януковича КС як процесуальний доказ плівки Миколи Мельниченка стосовно Кучми є яскравим тому свідченням.
На тлі відомих касетних скандалів в уряді, НАБУ, САП, організованого витоку записів нібито розмов Петра Порошенка із Джо Байденом сумнівною може бути впевненість будь-кого у тому, що Зеленського «не пишуть». А якщо таке має місце, то подальший розвиток подій прогнозувати неважко.
Оскільки вину за можливу акцію фізичного усунення Гео Лероса ворог спробує перекласти на владу і персонально президента України. Подібне гарантує потужну дестабілізацію обстановки, бурхливу політичну кризу в країні, зневагу західних партнерів, та врешті інспірований і підтриманий Кремлем антиукраїнський державний переворот.
Щоб подібне не стало реальністю, президент та його монобільшість повинні внести суттєві корективи у взаємовідносини з опозиційними силами національно-демократичного спрямування для подолання існуючих загроз у воюючій країні.
Особливо що стосується подальшого зміцнення обороноздатності країни і припинення ворожої діяльності колаборантського середовища, відповідно до додатково ухваленого законодавства.
Вжити невідкладних заходів зi зміцнення контррозвідувального й адміністративного режиму для попередження і припинення розвідувально-підривної, терористично-диверсійної та іншої злочинної діяльності ворога у близькому та глибокому тилу, перш за все щодо об’єктів критичної інфраструктури та стратегічного значення, а також для забезпечення безпеки громадян.
Очевидним є ініціювання владою організації належної охорони силами УДО чи «Альфи» СБУ Гео Лероса. Адже депутат перебуває в ареалі ймовірних загроз його життю і здоров’ю.
Цим самим влада створить запобіжник від можливої терористичної акції щодо політика та усуне ризики компрометації себе з боку внутрішніх і зовнішніх сил, що мають на меті підірвати Україну зсередини.
Політичний досвід і державницька мудрість не надаються від народження. Такі високі якості набуваються роками невтомної праці.
І якщо діяльність пов’язана зi щирим служінням суспільству та вітчизні, то світ і людство з вдячністю пам’ятають таких видатних діячів, як Джордж Вашингтон, Вінстон Черчилль, Шарль де Голль, Махатма Ганді, Тарас Шевченко.
Набуттям подібного багажу повинні постійно опікуватися «державці», які тепер перебувають на капітанському містку країни і намагаються утримати в руках штурвал українського корабля.
Інакше «зелених» спіткає доля, коли, за влучним визначенням російського поета Дмитра Бикова, «нечего будет жрать і некого будет послать».
