Найменша з балканських країн, що має свою внутрішню назву Црна Гора, у світі відома під міжнародною назвою Монтенегро.
І перша, і друга назви перекладаються як Чорна Гора. І як кожна гора, ця, балканська, має свій світлий і тіньовий боки.
На останніх парламентських виборах 30 серпня змагання відбувалося саме між цими протилежними сторонами: між правлячою лівоцентристською проєвропейською Демократичною партією соціалістів Чорногорії президента Міло Джукановича та опозиційною коаліцією «За майбутнє Чорногорії», яка бачить перспективи винятково у союзі з шовіністично-націоналістичними колами Сербії та путінською Росією.
Згідно з оприлюдненими в понеділок, 31 серпня, Центральною виборчою комісією Чорногорії результатами повного підрахунку відданих на виборах голосів, Демократична партія соціалістів чинного (ДПС) президента Міло Джукановича отримала 35,06% голосів. Сербсько-російський опозиційний блок «За майбутнє Чорногорії» набрав 32,55%.
Кількість голосів, відданих за партію Джукановича, дозволяє їй зайняти 30 крісел із 81 у місцевому парламенті — Скупщині. Альянс «За майбутнє Чорногорії» може претендувати на 27 місць.
Але опозиція, в разі створення коаліції з двома іншими опозиційними партіями, може отримати більшість, поклавши край епосі правління партії ДПС і Міло Джукановича, який із невеликими перервами фактично керує Чорногорією з 1991 року.
Бо ще 17 місць займуть представники інших трьох опозиційних партій — «Мир — наша нація» (10 місць, 12,5%), «Чорне на біле» (4 місця, 5,7%) і Соціал-демократи Івана Брайовіча (3 місця, 4,2%). Таким чином, сумарно опозиційний блок уже отримує більшість у парламенті. Результати виборів у Чорногорії створили загрозу втрати влади партією чинного проєвропейського президента.
Міло Джуканович, коментуючи результати голосування в ніч iз неділі, 30 серпня, на понеділок, 31 серпня, закликав не поспішати з висновками.
Натомість лідер альянсу «За майбутнє Чорногорії» Здравко Крівокапич у свою чергу зазначив, що з втратою очевидної парламентської більшості нинішній «режим» упав. Таку заяву Крівокапіч зробив у своєму відеозверненні до виборців. У деяких містах Чорногорії громадяни навіть вийшли на вулиці, щоб відзначити перемогу опозиції.
Активність виборців нині була доволі високою (76,68%), бо їх «підігрівала» Сербська православна церква, яка традиційно тримається російських орієнтирів (як це знайомо українцям...).
Партія Джукановича дотримувалася прозахідного курсу. На минулих парламентських виборах ДПС отримала 36 мандатів, за нею йшов опозиційний Демократичний фронт («За майбутнє Чорногорії»), який отримав тоді лише 18 крісел.
Нинішній результат ДПС низка експертів пов’язують із прийняттям наприкінці минулого року закону про свободу віросповідання. Згідно з ним, церковне майно повинно перейти у власність держави.
Цей пункт викликав критику з боку Сербської православної церкви. У СПЦ впевнені, що таким чином уряд відніме у церкви храми, готуючи ґрунт для створення автокефальної Чорногорської православної церкви.
Чорногорська православна церква зараз не має офіційного статусу і визнання іншими церквами. У своїй боротьбі за визнання Чорногорської церкви Джуканович обіцяв брати приклад з України.
Наприкінці XX століття в ході балканських воєн СПЦ вдалося переписати в свою власність чималу частку церковного майна Чорногорії, загальна вартість якого оцінюється в $1 млрд.
За час правління Джукановича, який очолив Чорногорію після розпаду Югославії, його партія ДПС жодного разу не програвала на виборах. При Джукановичі Чорногорія в 2006 році відділилася від Сербії, а в 2017 році вступила в НАТО.
Він мріяв ввести свою країну і в Євросоюз. Але, схоже, спіткнувся на конфлікті з Сербською православною церквою, провівши рішення про націоналізацію того її майна у Чорногорії, яке нею не було створене, а загарбане за час перебування Чорногорії у складі союзної Югославії.
На крок iз націоналізацією майна, яке Російська православна церква загарбала на території України за часи її перебування у складі Російської імперії та СРСР, до цього часу не відважилася жодна українська влада. Джуканович же пішов на великий ризик, вступивши у протистояння з фанатичними сербськими православними.
Сербія не має виходу до моря, тому в часи союзної Югославії на благодатні чорногорські землі до теплої Адріатики переселилися чимало сербів (порівнянь iз Кримом ніяк не уникнути).
А в буремні 90-ті роки Чорногорію взялися «освоювати» збагатілі на бандитизмі російські братки, які за безцінь скупили кращі підприємства країни та готелі в курортних зонах. Країна виявилася поділеною між бідними чорногорцями та новобагатьками-прибульцями.
Те, що Міло Джукановичу вдалося вивести такий «гібрид» на прозахідний шлях, — це вже диво. А можливо, й не диво, а вправність політика і бізнесмена, який і сам був тертим калачем. Критики звинувачують главу держави у корупції, переслідуванні незалежних ЗМІ та маніпуляціях на виборах.
Попередні парламентські вибори вже мало не обернулися національною катастрофою. Напередодні голосування поліція заарештувала банду платних російських агентів, сербів i громадян Чорногорії, які планували здійснити державний переворот, вбити прем’єр-міністра країни Міло Джукановича та привести до влади промосковський уряд. У 2019 році за планування державного перевороту було засуджено 13 осіб, включаючи двох чорногорських політиків Андрея Мандича та Мілана Кнежевича, до п’яти років ув’язнення, та двох громадян Росії, заочно, до 12 до 15 років ув’язнення.
