Хоч і налякав усіх зацікавлених та причетних прем’єр-міністр Денис Шмигаль, що через тотальний карантин можуть не відбутись вибори до місцевих органів влади, але попри це ЦВК розвіяла внесені сумніви, вона все-таки рекомендує нічого не міняти 25 жовтня.
Водночас, надавши певні, вже традиційні для карантину, рекомендації.
Це дезінфекція рук при вході на виборчу дільницю і при виході, наявність захисних масок або респіраторів; температурний скринінг на дільницях, наявність розміток для дотримання соціальної дистанції не менше 1,5 метра; контроль часу перебування виборців у приміщенні.
Також слід уникати скупчення людей у приміщеннях, біля входів і виходів.
Розвал-сходження понять і сенсів
Такі організаційні нововведення. Водночас секретар РНБО Олексій Данилов, коментуючи можливість проведення місцевих виборів на тимчасово окупованих територіях Донбасу, зазначив, що вибори в ОРДЛО повинні проходити за українським законодавством, але, на думку Данилова, поки що умов для їх проведення немає.
Таке ж рішення — про відміну місцевих виборів на окремих територіях уздовж лінії розмежування — прийняла і Центральна виборча комісія, враховуючи рекомендації силовиків.
Донецька обласна організація «слуг народу» вирішила, що володіє ситуацією краще за силовиків, а тому виступила із заявою, де наполягає на проведенні виборів у зонах імовірного зіткнення з окупантами.
Водночас партія висловлює розуміння, що ставити політичну доцільність вище за безпеку громадян — неприпустимо, як і здійснювати тиск на військових, вимагаючи брати на себе зобов’язання та нехтуючи потенційними загрозами.
Політичний хаос, схоже, також має епідемічну природу. Бо й у демократичному таборі почались чергові викрутаси.
У партії «Голос», вочевидь, проблеми з принциповими позиціями та об’єктивною оцінкою власних шансів, особливо після того, як попередній лідер цієї політсили Славко Вакарчук пішов на пошуки натхнення, чим розчарував тих, хто все ще сподівався, що співак завдяки американській політшколі все ж зумів виплекати в собі політика. Отже, нинішня голова партії «Голос» Кіра Рудик заявила, що Петро Порошенко для її партії «більший політичний ворог, ніж Володимир Зеленський».
І це, мовляв, тому, що Зеленський не намагається їх так сильно обійняти, як «Європейська солідарність». Водночас Рудик зазначила, що є моменти, які «Голос» може пропрацьовувати спільно з «Європейською солідарністю».
То в чому проблема? А може просто, лідер партії «спалила хату»? Може, так було задумано із самого початку? І лише вибори підштовхнули проукраїнську (в електоральній уяві) партію піти в опозицію до чинної влади аж 17 липня поточного року?
Гарно чи ні виглядає наразі ця заява — справа політичного смаку, але от позиції стали віддавати гіркотою.
Вибори по-одеськи
А тим часом, доки десь точаться відкриті суперечки, Одеса «таки робить вибори» по-своєму. Центрвиборчком повідомив поліцію про підозрілі випадки зміни виборчих адрес в Одеській області. Там часто виборці масово «заселяються» в одну й ту ж квартиру.
Виборча комісія звернулася до Національної поліції для проведення перевірки дотримання вимог законодавства під час подання звернень від громадян щодо зміни виборчих адрес на адреси фактичного проживання.
Зокрема ЦВК зафіксувала підозрілі зміни адрес на території Кароліно-Бугазької сільської (Білгород-Дністровський район), Таїровської селищної та Фонтанської сільської (Одеський район) територіальних громад.
Так, понад 86% від загальної кількості звернень стосуються зміни виборчих адрес виборців на адресу одного і того самого житлового будинку або навіть квартири в ньому.
У ЦВК вказують, що у вказаних регіонах такі махінації з переселенням виборців — проблема не нова, подібне було під час організації підготовки та проведення місцевих виборів 2015 року.
Тоді масово реєструвалися виборці у селищі Затока, які фактично не були жителями цього населеного пункту.
А що, видимість демократії збережено ж!
Зоряний час місцевих лідерів
Мерські ігрища на цих виборах не просто серйозні, а проходять за участі дійових осіб від великих політичних партій. Зрозуміло, що наявність у лавах партії популярного в народі мера вже майже гарантує їй перемогу.
Одні мери вже визначилися з вибором, інші все ще в роздумах. Дещо більше конкретики в кандидатів на лідерство в сільських громадах.
Очевидно наразі одне: в цьому політичному сезоні ставка на місцевих політиків зроблена досить серйозна. Місцеві лідери електоральних думок та популярні чинні керівники місцевих громад починають ловити свій «зоряний час».
Великі політсили або впливові регіональні політики заздалегідь розробили стратегію розкрутки «своїх» представників по всіх громадах.
Над нею працюють не як раніше — передвиборча стратегія була така, яку місцевий «пан сам скльопав», — а промоушном займаються серйозні піар-групи, зосереджені в обласних центрах, подекуди й у столиці, якi зазвичай розкручували кандидатів, як мінімум, до обласних органів влади, а максимум — до Верховної Ради.
Чому ставку роблять на місцевих політиків? Останні закриті соціологічні опитування навряд чи сподобалися Банковій, бо, зважаючи на них, провладним кандидатам можна сподіватися хіба що на локальні перемоги.
Та й у великих містах перспективи успіху кандидатів-«слуг» близькі до статистичної похибки — зараз український виборець більш схильний до того, щоб проголосувати за місцевий, а не за національний проєкт. Згідно з соцопитуванням групи «Рейтинг», 53% опитаних виборців виявили намір на майбутніх місцевих виборах голосувати за місцеву партію і лише 27% голосуватимуть за національну.
Президенту так і не вдалося заручитися підтримкою мерів великих міст. Ймовірно, причина в тому, що команда президента Зеленського спочатку вибрала невірну стратегію комунікацій iз місцевими елітами.
Наприклад, наїзд Володимира Зеленського на мера Дніпра Бориса Філатова. Жорстка манера спілкування, спроба публічно залякати досвідченого політика — все це мало зворотний ефект. Філатов не ввійшов до команди президента, а Дніпро фактично був остаточно втрачений для «слуг».
Недавня історія особистого протистояння мера Черкас Анатолія Бондаренка з президентом Зеленським ще більше відвернула більшість регіональних лідерів від Києва.
Друга причина недовіри до Банкової — слабкість центральної влади. За рік роботи президента та парламентської монобільшості сталися десятки скандалів, пов’язаних iз присутністю у владі некомпетентних людей.
Принцип «нехай поганий, але свій» зіграв зі «слугами» злий жарт. Успішним мерам, які працюють у своїх містах у режимі 24/7, така постановка питання взагалі неприйнятна.
Третя причина сепарування мерів — децентралізація. Ця реформа стала однією з небагатьох успішних за весь час незалежності України.
За останні п’ять років мери отримали в розпорядження солідний фінансовий ресурс. Їм уже не потрібно погоджувати з центром кожну копійку. Самостійність у коштах призвела до більшої політичної незалежності.
Мерські гамбіти
Отже, нещодавно політичну незалежність від центру оформила група мерів на чолі з Борисом Філатовим. Її представники об’єдналися в партію «Пропозиція».
Окрім мера Дніпра, до її складу ввійшли міський голова Житомира Сергій Сухомлин, Кропивницького — Андрій Райкович, Миколаєва — Олександр Сенкєвич та Чернівців — Олексій Каспрук, мер Каховки — Андрій Дяченко та інші мери менших міст.
Відсутність єдиного харизматичного лідера національного масштабу ставить під сумнів перспективи цього проєкту досягти національного рівня і зайти до парламенту наступного скликання. Що ж стосується місцевих виборів, то новий мерський політпроєкт у змозі розраховувати на певний успіх.
До боротьби за мерів також долучилася партія «За майбутнє» на чолі з народним депутатом Ігорем Палицею.
Нещодавно лави партії «За майбутнє» поповнив мер Черкас Анатолій Бондаренко. Це стало сенсацією для багатьох політичних гравців, адже раніше Філатов упевнено говорив про те, що домовився з Бондаренком про входження до проєкту «Пропозиція».
Подейкують також, що партія «За майбутнє» активно веде перемовини з «ексгубернатором» Харківської області Юлією Світличною. Якщо вони закінчаться успішно, у мера Харкова Геннадія Кернеса може з’явитися серйозний конкурент у боротьбі за крісло міського голови.
Безпартійні мери обласних центрів, такі як міський голова Чернігова Владислав Атрошенко, починають створювати свої партії для участі у місцевих виборах.
Є серед мерів великих міст і ті, що мають високий рейтинг довіри та були обрані на свою посаду від партій, не представлених у парламенті.
Наприклад, мер Хмельницького Олександр Симчишин. У 2015 році він став міським головою подільського міста від Всеукраїнського об’єднання «Свобода».
Окрім того, у партії є ще два представники, котрі очолюють великі міста. Це міський голова Івано-Франківська Руслан Марцинків та мер Тернополя Сергій Надал.
Цей ресурс дає шанс «Свободі» залучити голоси виборців і подолати 5-відсотковий бар’єр на наступних парламентських виборах.
Столичне ж мерське крісло так непокоїть зацікавлених від партії влади, аж до поглиблення в її лавах стану запаморочливого конфлікту. Хоча такий стан для «слуг» уже стає стабільним.
Скажімо, депутат від «Слуги народу» Гео Лерос жорстко розкритикував передвиборчу кампанію своєї політичної сили. Так, Лерос заявив, що Ірина Верещук — технічний кандидат на пост мера Києва, а передвиборча реклама у неї апріорі провальна. Він заявив, що партія бачить у Верещук лише «корабельну сосну».
Із таким бекграундом виграти у провладного кандидата в столиці — не проблема. Особливо шанси ростуть у визнаних фахівців. Скажімо, як у колишнього міністра ЖКГ, народного депутата ВО «Батьківщина» Олексія Кучеренка.
Від «Голосу» в столичні градоначальники має намір іти шоумен Сергій Притула. От аби ще він не зіпсував свій творчий рейтинг політикою.
Вибори до місцевих органів влади обіцяють бути цікавими. Однак для виборців залишається актуальною одна з основних вимог до нових керівників громад.
Важливо, щоб Ради стали на порядок вищими, а не залишались гнітюче одноманітними й примітивними. І головне — аби Ради не продовжували старанно, як Шура Балаганов чавунну гирю, пиляти місцеві бюджети. До того ж, на відміну від Балаганова, з великою користю для себе.
