«Пролетіла вона як зоря!..» Про першу подорож 23-річної Олени Пчілки за кордон

Олена Пчілка, крім того, що здійснювала загальне керівництво виставкою, безпосередньо опікувалася матеріалами з Галичини, зокрема з її гірського регіону — Гуцульщини.

 

Жінка особисто ніколи не була в Карпатських горах, не бачила їх навіть із вікна потяга, коли подорожувала до Європи. Але цей регіон для неї був огорнутий особливим романтичним фльором.

 

Та й ще килимок зі зразками гуцульської вишивки, що висів постійно в кабінеті, нагадував шанованій дослідниці про надзвичайну зустріч у Відні далекого 1872 року зі студентом місцевого університету Мелітоном Бучинським. 

 

У пам’яті виринали спільні прогулянки великим містом, відвідини Оперного театру, художньої галереї та тиждень палких розмов про майбутнє українського народу.

 

Дізнавшись про захоплення вишивками молодої дослідниці, Мелітон Осипович, коли працював адвокатом у м. Станіславі (сучасний Івано-Франківськ), надіслав їй цей мистецький виріб.

 

Знайомство двох у майбутньому маститих етнологів відбулося завдяки Михайлу Драгоманову, який на той час проживав у Флоренції і чекав на приїзд своєї молодшої сестри. Ользі Косач було 23 роки. 

 

«Хоть вона вже й дама, але молода, і перший раз буде за границею», — писав Драгоманов своєму товаришу Бучинському та просив: «Коли б були ласкаві Ви, або хто дружній наставити іі у Вашій столиці на путь истини. Зоставте Ваш адрес на имя Olga Kossatsh у Hotel National». 

 

«Наперед грожу вам, Михайле Петровичу, и божуся не пустити Вам сестру борше, аж познакомится добре з нашою столицею!» — запевняв заздалегідь свого старшого товариша Мелітон.

 

Після безпосередньої зустрічі та прогулянок містом із харизматичною Ольгою Косач до Флоренції надсилаються надто емоційні — бо Михайло Павлик, готуючи до видання листування між М. Драгомановим та М. Бучинським, знайшов декілька чорнових (перекреслених) варіантів, — листи:

 

«Не забуду Вам, дорогі Михайле Петровичу, що познакомили мене з Вашою сестрою; и не стямивсь я, як пролетіла вона як зоря перед моіми очима! Бігцем облетіли ми город, магазини, галериі, балет и оперу, — як же непогода настала и вона занедужала трохи, то и сиділи ми у затишній кімнаті, краще гучної забави, та читали нар[одні] пісні, та розказували казок, то розкладали всіляки мозаїки, коралі и гранати, то знов читали сентиментальні вірші «Betty Paoli» (Бетті Паоли — віденська поетеса та перекладачка), дивуючись, коли минув 8 день, як Lucidaintervalla (лат. світлі проміжки у душевнохворих) у мене, и сестра Ваша, хоть наче не скучала, разом схопилась и виіхала.

 

Найгірш вкололо мене, що після найкращої згоди и умови: переказати Робінзона, з одноі, а перевести думи по німецьки, з другої сторони, ми посварилися на від’їзді самім, бо ніяк не схотіла мої шопи на дорогу, та ще в таке время люте. Прийшлось бардовій славі марно пропадати, та уже Вас проситиму, за ту сваволюї листом наказати, лишень не дуже, бо головну річ: датські казки таки покупила». 

 

 

 

Мелітон Бучинський, 1870-ті рр.

Через декілька років Олена Пчілка отримує подарунок: «Шановна пані! До альбому орнаментів/.../ посилаю трохи взорів. Дуже вони льокальні, без добору брані й неповні, а все ж може послужать на пробу; я ж готов буду, коли зажадаєте, доповнити, справити на місці, коли б, наприклад, потреба зайшла, розвідати, які де в Галичині закордонські, або й чужоземні взори повторяються» — додає: «Як носяться давні гранатки, що ми купували?». 

 

З радістю згодом ділиться з В. Навроцьким: «Подумай лише: по 4-літнім глухім мовчанню вислав я їй оногді трохи взорів мережок гуцульських, а тут получаю її збірник орнаментів, гарний-прегарний, до того предисловіє обширне, з котрого видно, що се баба старшенна; до того лист на 2 аркушах трохи об’єктивний, трохи суб’єктивний, а до того фотографію її самої з допискою; костюмована, ніби сільська шваха, головка у завитю, а до блідого лиця чорні очи и страшенні брови, — але що то казати, лучше приїдь та подивися, як пишно дивиться». 

 

Згодом професор Львівського університету Кирило Студинський описував переказ доньки Бучинського про відвідини Києва та родини Косачів:

 

«Пчілка довго вдивлялася в неї, намагаючись упізнати риси того молодого хлопця, який закохався у неї в осінньому Відні, а потім раптом спохопилася: «Ось я вам покажу дуже гарний дарунок від вашого покійного батька, — сказала вона й повела нас в одну з кімнат, де на стіні, на почесному місці, побачили ми невеличкий килим, уложений із цілої колекції гарних зразків вишивок у гармонійну мистецьку цілість... — Оцей килим в’яжеться з дуже гарними споминами про вашого батька, і я зберігаю його, як дорогу пам’ятку».

 

Можливо, автором поетичних рядків, вишитих на килимочку, був М. Бучинський: 

 

«Де Карпатів сині гори

Там зібрані отсі взори

Де зелена верховина

Шила руска іх дівчина».