Психолог Анна Губенко: Наслідки пандемії коронавірусу для людства нам ще належить відчути

Пандемія коронавірусу суттєво змінила життя кожного з нас.

 

 

Після жорсткого карантину люди з усього світу поступово почали повертатися до буденного, рутинного життя.

 

 

Однак не всім вдалося легко адаптуватися до нових реалій.

 

 

Адже життя змінилося кардинально і помітно вплинуло на психічне здоров’я людей.

 

Терапевти одного з університетів Великої Британії запевняють, що результати тривалої ізоляції на психіці людей позначатимуться не лише зараз, а й найближчими роками.

 

І якщо дехто легко зміг адаптуватися до нових реалій, то для певної частини населення пандемія, карантин і нові реалії життя й досі мають тривожне забарвлення. 

 

Анна Губенко за освітою юрист та психолог. Приїхавши на навчання до Німеччини, опанувала мову та почала вивчати педагогічну психологію за напрямом неврології.

 

 

 

Зараз вона працює з непростими випадками психологічних захворювань у людей.

 

Допомагає їм виходити з депресії та коригує різноманітні психологічні розлади.

 

Ми поспілкувалися з дівчиною та запитали, як пандемія коронавірусу вплине на психологічне життя людей, як боротися з депресією після карантину та що необхідно робити у випадку, якщо ви відчуваєте професійне вигорання?   

— Карантин змінив життя не однієї країни, а всього людства. Як повернутися до звичного ритму і зробити цей перехід менш травматичним?

 

— Рецептів щастя безліч, але всі вони винятково індивідуальні. Для цього нам потрібно знати себе та свої потреби. Коли ми розуміємо себе, звертаємо увагу на свої бажання, то можемо і без допомоги психолога, лікаря собі зарадити, не дати впасти духом. Піклуючись про себе і підтримуючи себе, ми піклуємось про своїх близьких і рідних людей, для яких ми є дуже важливими. Пам’ятайте, це — наш базис, а всі відомі ліки — зовсім не ліки, а маленькі радощі, які в кожного свої.

 

— Певна категорія людей усе ще перебуває на карантині і їм важко бути вдома, вони стомилися від монотонних робочих буднів за домашнім комп’ютером, що порадите в цьому випадку? Як зробити життя змістовнішим?

 

— Людям потрібно навчитися «ставити життя на паузу» і розслаблятися. Скільки часу зазвичай ми нарікаємо, що у нас не вистачає часу на прибирання та хатні справи, розбирання мотлоху чи гардеробу. І потрібно цей карантин (для тих, хто і досі працює з дому) розглянути як можливість самоорганізації і шанс виконати всі давно відкладені справи. Під час зміни занять, по суті, не проґавиш нічого, бо весь світ перебуває в режимі «економії енергії». В таких випадках я раджу складати план на день, будувати для себе зрозумілу структуру, але щоб вона приносила радість і не ставила в жорсткі рамки. Тому що, наголошу ще раз, потрібно вміти розслаблятися та почуватися продуктивним.

 

— Незважаючи на певні  послаблення, багато хто і досі має непереборний страх захворіти на коронавірус, часом цей стан може перерости у психічну хворобу, коли людина боїться всього торкатися, спілкуватися з друзями, родичами, сусідами, незнайомцями... На вашу думку, де межа між здоровим дотриманням санітарних норм і панікою?

 

— До цієї вірусної кризи більшість узагалі не звертала увагу на звичайну охайність. Наприклад, на регулярне миття рук перед обідом. Багатьом, звісно, соромно у цьому зізнатися, але статистика вказує на те, що чимало людей не дотримувалися елементарних правил гігієни. Тому як швидко нам довелося адаптуватися до цих обставин, так само швидко ми повернемося до нормального життя, але з «винесеним уроком» щодо чистих рук.

 

Та мене більше хвилює питання соціального контакту. На даний період, після послаблення, спостерігаю, що не всі охоче через внутрішній страх ідуть на близький контакт без дотримання (некарантинної) дистанції. Доволі часто люди одне в одного запитують дозволу щодо обіймів чи рукостискання. І це потрібно сприймати абсолютно нормально. Приблизно як після шокового стану, варто дати вашим знайомим власний простір і не переходити межу комфорту, аби не злякати. Адже «вторгнення» в особистий простір узагалі може призвести до обривання подальшого контакту.

— Якщо для декого карантин, навпаки, став «ковтком свіжого повітря» і народ зрадів, що з’явилося більше вільного часу, чи означає це, що людина стомилась від роботи і їй це перезавантаження було необхідне?

 

— Одні люди живуть роботою і не знають іншого життя, для них, наприклад, катастрофічно складно не працювати, інші ж примушують себе ходити на роботу, бо це все ж таки задовольняє певні потреби та дає можливість утримувати себе (сім’ю). Для трудоголіків це випробування зворотного напрямку, особливо для тих, у кого був чи є власний бізнес.

 

Бо коли криза стосується особистої справи, ставлення до вимушеної відпустки переважно теж інакше. А для декого, навпаки, це дійсно ковток повітря, можливість себе врівноважити та стабілізувати, відновити сили, завершити відкладені справи, можливо, зустрітися зі старими друзями, провести час із сім’єю та рідними.

 

— Як зрозуміти, це втома чи робоче вигорання?

 

— Останні 30 років умови праці сильно змінилися і нерідко є передумовою для стресу. Але, знову ж таки, це можливо пом’якшити: намагайтесь провести чіткі межі між роботою та особистим життям. Постійна робоча доступність тільки завадить. Ваші колеги теж повинні розуміти ваші особисті межі та поважати ваш вільний час поза роботою.

 

Під час робочого дня не забувайте робити короткі паузи, наприклад, заплющіть очі, подумайте про щось хороше, встаньте, пройдіться, подихайте. Прості кілька хвилин дадуть вам ковток енергії, а найголовніше — паузу вашому мозку та відпочинок для психіки. Адже постійний режим «робота» шкідливий, бо ми не автоматичні машини, маємо почуття і відчуваємо емоції, а це передається оточуючим. Наступне, вчимось говорити «ні».

 

Ви людина і не завжди можете зробити все правильно для всіх. На роботі чи в особистому житті потрібно вміти відмовляти. Ті, хто не вміє встановлювати власні кордони, на превеликий жаль, можуть заплатити високу ціну. Невдоволення і почуття, що у всіх інших більше енергії і часу, аніж у вас, може призвести до депресії чи вигорання. Тому слово «ні» просто необхідне для самозахисту. Ви для себе найважливіші, і це ніяк не є проявом егоїзму, а лише турботою про себе.

 

— Як радите розслаблятися?  

 

— Вивчіть та підберіть для себе комфортні методи релаксації. Багато людей не вміють розслаблятися і контролювати каруселі думок у голові, а для цього тим часом існують уже давно перевірені методики та спеціальні техніки. Дуже популярними є аутогенне тренування для саморегуляції або ж, якщо вам близькі азіатські методи, спробуйте відкрити для себе йогу чи медитацію.

 

У віртуальному просторі є ціла низка спеціальних курсів та семінарів з управління стресом, на яких викладають такі методи. Втечіть від стресу, в буквальному сенсі. Вже давно доведено, що спорт на витривалість вважається одним із кращих способів зняття напруги. Відомо, що витривалі види спорту нормалізують систему гормонів стресу з одного боку, а з іншого, рухливість працює проти симптомів, які викликаються стресом.

 

«Доза» має вирішальне значення, адже фізичне навантаження може створити купу додаткових проблем. Золотий стандарт: тренуватися хоча б тричі на тиждень, буквально 30 хвилин. Вам не потрібно ставати кращим спортсменом, але цього буде достатньо, аби оминути вигорання.

 

Моя порада: «Радійте кожному дню!». Радійте улюбленим дрібницям, створюйте для себе невеличкі приємності та знаходьте highlight дня. Це подарує вам наснагу, енергію, мотивацію, не бійтесь пробувати щось нове для себе, відкривайте себе з різних сторін, пізнавайте та вчіть себе, а головне — знайте і давайте знати іншим ваші межі.

 

 

 

 

— Що, на вашу думку, зміниться? Як коронавірус вплине на психіку людей?  

 

— Найвірогідніше, що багатьох людей може зачепити депресія. Шанс впасти у депресію протягом життя у кожного з нас складає 20-30% і насправді є високим, а в такий чутливий час для нашого психічного здоров’я він іще вищий. Багато людей переживають ізоляцію у стресовому фоні і реагують на щоденні ситуації депресивною поведінкою або ж агресивним настроєм.

 

Гірше, коли людина ще до згаданої кризи перебувала у неврівноваженому стані, й сукупність нових умов заганяє її ще глибше в себе, а стрес відіграє значну роль у розвитку психічної хвороби. Коли зникає звична структура, важливо відбудовувати іншу, але вже адаптовану під нові умови. Це має стати рутиною, як і найзвичайнісінькі наші, до прикладу, хатні зобов’язання.

 З якими проблемами зараз найчастіше звертаються люди, кому потрібна психологічна допомога?

 

— Поточний аналіз показує, що в багатьох людей є внутрішня тривога чи переживання, а також порушення сну, які стоять пліч-о-пліч із карантином. Також стан паніки щодо браку тих самих захисних масок або підозра стосовно початку хвороби чи думки про наявність симптомів пневмонії. І найголовніше — величезна кількість психосоціальних проблем, таких, як сімейні конфлікти чи проблеми через роботу або її відсутність.

 

Емоційний стрес може проявлятися у вигляді фізичних скарг (серцебиття, задишка, головний біль тощо). Ступінь довгострокових психосоціальних наслідків глобального стресу по всьому світу стане очевидним лише в найближчі місяці і, швидше за все, тільки після офіційного припинення поширення хвороби.

 

Ці наслідки поки складно оцінити, але вони будуть масштабні, й до цього потрібно так само готуватися, як і до загальної економічної кризи. Бо без нашої стабільності не буде нічого. Я думаю, саме організована робота фахівців та спеціальних служб допоможе послабити кінцевий результат кризи.

 

— Якою, на вашу думку, буде переоцінка цінностей після пандемії? 

 

— Звичайно, вона очевидна, і вона відбудеться, особливо після такої вимушеної паузи, коли люди помітили, що щастя насправді — в дрібницях, хоч як би банально це звучало. Чи не кожен другий зрозумів, яке важливе місце в нашому житті займають родичі та друзі, а особливо наші батьки, бабусі, дідусі, котрі опинились у групі ризику. Думаю, більшість людей почне частіше вибиратися в поїздки та зважуватися на спонтанні пригоди. Я вважаю цей карантин унікальним явищем, бо такого раніше не було, ми були не підготовлені.

 

Маю надію, це стане для всіх нас справжнім життєвим уроком, періодом переосмислення цінностей та зробить світ добрішим. А ще вірю, що ми почнемо яскравіше, ніж пів року тому, проживати кожен день життя і більше дякувати.