«Нова доба нового прагне слова».
Так сказав Максим Рильський майже століття тому, а йому самому — колишньому студентові Київського університету Святого Володимира — нині виповнилося б 125.
Ця його крилата фраза залишається такою ж актуальною, як ніби вчора сказана.
Бо ж, незважаючи на те, що власне творчість — явище в принципі надчасове, кожен часовий відрізок диктує їй свої умови, свої мотиви. Тому й різниться між собою література часів ренесансу чи романтизму, творчість шістдесятників ХІХ-го і їхніх «однофамільців» iз ХХ ст.
Про шістдесятників ХХ-го Максим Тадейович залишив дуже мудру студію «Батьки і діти» (1962), в якій показав, що тодішня «фаланга молодих здібних людей — це очевидний факт, якому треба радіти».
В останнє десятиліття (чи й трохи раніше) в літературу прийшли письменники, творчості яких теж не можна не порадіти. Надія Гаврилюк і Ганна Багряна, Ольга Башкирова і Любко Дереш, Олеся Мамчич і Олександр Стусенко, Олеся Мудрак і Олег Здорик, Сніжана Жигун і Тетяна Винник, Анна Малігон і Людмила Дядченко, Олена Герасим’юк і Руслана Мельничук...
Майже всі — випускники Київського університету або ті, що йому незмінно симпатизують.
«За плечима» в цих відомих уже літераторів у середньому по тридцять чи й iз хвостиком літ, а їм «на п’яти наступають» ще молодші, які, попри не дуже сприятливі умови для творчості, дедалі активніше беруть до рук комп’ютерне перо — і читач одержує, відтак, нові й нові літературні публікації.
До них, звичайно, можна висловлювати не менше художніх претензій, ніж було їх у Максима Рильського щодо перших шістдесятників (захоплення, зокрема, штучним формалізмом, який у деяких сучасників переріс навіть в елементарне нехтування правописом), але ця «луска нарочитого оригінальничання» (за висловом того ж Максима Тадейовича) «поволі спаде з них, і вони здобудуться на оригінальність високу, справжню, щиру».
Це підтвердив, зокрема, і студентський літературний конкурс «Жива троянда», який щороку проводить Літературна студія імені автора «Троянд і винограду» та Центр літературної творчості Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка. Цього року він присвячувався 125-літтю М. Рильського.
У зв’язку з карантином його довелося проводити дистанційно, але й у такий спосіб (з допомогою студентського журі — Богдан Братусь, голова, Дмитро Зозуля, Анна Комар, Мар’ян Кондратюк, Юлія Кузьменко, Дмитро Луняка, Ірина Платон, Іванна Чорна) удалося активізувати багатьох літераторів-початкiвцiв, яким (повторюся) не можна не порадіти.
Надто, що в конкурсі взяли участь не тільки (переважно) слухачі-філологи спеціальності «літературна творчість» iз Київського університету, а й залюблені в художнє слово студенти Львівського, Полтавського, Чернівецького та Варшавського університетів, магістранти факультету міжнародних відносин Націрнального авіаційного університету та випускники Київського ліцею «Інтелект» і Харківського музичного училища імені Бориса Лятошинського.
Їхня творчість значною мірою різниться від згадуваних шістдесятників чи пізніших від них дев’яностників і ще молодших двотисячників.
Вони потроху відходять від проблематики з підколоніальною свідомістю; для них уже не такою болючою видається патріотична символіка, як для шістдесятників Василя Симоненка, Івана Драча чи Ліни Костенко, у них не на першому плані тривога про можливість «затемнення землі», як у першій збірці віршів М. Вінграновського «Атомні прелюди», але їх глибоко хвилює, зокрема, філософія людської душі.
Надія Гаврилюк спробувала сконцентрувати її в одному з останніх віршів, акцентувавши на таких людських вадах, як гординя, скупість, марнославство чи заздрість («Орлой. Мораліте»), а молодші за неї літстудійці найдужче занепокоєні несподіваним приглушенням рапсодії любові (Світлана Вертола, Юлія Гупалюк, Антон Іщук), ситуацією, коли, здається, час стоїть (Аліна Михайлюк), коли самотність стає найціннішим людським даром (Олександр Скрябін, Олексій Приймак), а бажання знайти втіху бодай у помсті тим, хто заподіяв зло, набуває смислу всього твого буття (Rozalia Rzepka).
Такі художні мотиви молодих поетів в усіх випадках пов’язуються з якоюсь життєвою конкретикою, а в ній, виявляється, досі може знайти собі місце навіть така гірка несправедливість, як втрата душевного друга. Друга, що часом являє собою цілий континент «К», тобто — Крим (Ілона Михніцька).
Поетичне відтворення цих мотивів, як і трепетне зацікавлення стражданнями юності ліричного героя Генріха Гайне (Катерина Ніколенко), наводить на думку про цілковиту «дорослість» молодих письменників.
У них, звичайно, «усе ще — перед ними» (говорив М. Рильський про початкiвцiв-шiстдесятників), але хочеться вірити, що те «усе» в майбутньому не тільки приноситиме художню радість молодим сучасним творцям, а й збагатить непроминальними цінностями всю вітчизняну літературу.
Центр літературної творчості КНУ імені Тараса Шевченка і далі заохочує до участі в кожнотравневому конкурсі «Жива троянда» як цьогорічних, так і нових конкурсантів. Зокрема, всіх літстудійців, незалежно від того, в якому закладі функціонує їхня студія.
Дехто з них брав участь у конкурсі й цього року; журі не змогло визначити для них призове місце, але це — не біда. Головне, що у них є чуття художнього слова, є природжена схильність до творчості і її слід постійно розвивати. Одна з форм — саме участь у змаганнях, у конкурсах, які стимулюють і загартовують волю до здобуття нових і нових перемог у творчості.
У літературній справі не можна перемогти раз і назавжди. Поет, прозаїк чи драматург постійно перемагає насамперед себе з кожним новим своїм твором.
Отже, дорогі друзі художнього слова, творіть постійно і не зупиняйтеся на будь-якому досягненні. І ваш Божий дар виведе вас на золоту стезю геніальності. Головне — не бійтесь тієї геніальності, утверджуйтесь як нове покоління у нашому і світовому літературному процесі!
Михайло НАЄНКО,
директор Центру літературної творчості Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка
