Іван Мазепа: творець української нації та благородний лицар своєї епохи

«Гетьман-злодей», — пише Олександр Пушкін в поемі «Полтава», але тут же визнає мету гетьмана:

 

Без милой вольности и славы

Склоняли долго мы главы

Под покровительством Варшавы,

Под самовластием Москвы.

Но независимой державой

Украйне быть уже пора:

И знамя вольности кровавой

Я поднимаю на Петра.

 

І не жадоба посісти трон у незалежній державі, а загальна обстановка в Україні спонукала гетьмана до рішучих дій.

 

Украйна глухо волновалась.

Давно в ней искра разгоралась.

Друзья глубокой старины

Народной чаяли войны. 

(Олександр Пушкін, «Полтава»)

 

Розуміючи, що значить для України московське ярмо, в одній зі своїх дум Мазепа писав:

 

Ідім матку рятувати,

Не даймо їй погибати.

 

Для перемоги над Москвою потрібні були союзники і Іван Мазепа уклав союз із шведами.

 

«З шведами була зв’язана пам’ять про давніші трактати за часів Хмельницького та Виговського, коли то під шведською протекцією і охороною мала бути забезпечена свобода і незалежність України» — пише Михайло Грушевський, який, за висловом Анатолія Луначарського, був найвизначнішим істориком усього слов’янського наукового світу.

 

Після трагедії під Полтавою Україна майже на триста років зазнала лихоліття ордино-московського ярма.

 

Так хто ж він був, гетьман Іван Мазепа насправді, як людина і як державний український шляхтич? Вихований при європейських дворах, знавець багатьох європейських мов (для порівняння: Петро I ледве вмів читати і писати, Меньшиков узагалі не міг ні читати, ні писати), блискучий кавалер і фантастичний Дон Жуан, який володів чарівним красномовством.

 

У свідомість українського народу Мазепа ввійшов як будівничий. Під його патронатом у стилі «мазепинського бароко» були побудовані головний корпус Києво-Могилянської академії, в’їзна башта Софійського монастиря у Києві, п’ятибанний козацький Миколаївський собор у Ніжині, церква Покрови в Ромнах, Всіхсвятська церква на економічній брамі Києво-Печерської лаври, кам’яний собор жіночого Вознесенського монастиря у Києві, ігуменею якого була мати гетьмана Марія Магдалена, Вознесенський собор у Переяславі, Троїцький собор у Чернігові, Преображенський собор Мгарського монастиря, Богоявленський собор Братського монастиря, Миколаївський собор у Києві.

 

Левова частка цих перлин архітектурного мистецтва стилю українського бароко була знищена окупаційною владою червоних монголо-москалів уже в ХХ столітті.

 

Але чому освічена Європа так компліментарно говорить про цього легендарного чоловіка, а московські, за висловом Сергія Єсеніна, «тысяча гнусавейших попов» на виконання наказу скаженого царя правлять Івану Степановичу анафему?

 

Отже, по-справжньому лицарський, дещо романтичний образ Мазепи постає у творах європейців Вольтера, Байрона, Гюго, Готшаля, Мютцельбурга, Гавронського, Юліуша Словацького.

 

Пише про Мазепу Тарас Шевченко, Богдан Лепкий, Степан Руданський, Володимир Сосюра та інші. Пишуть про нього музичні твори Ференц Ліст і Петро Чайковський.

 

Кожного автора твору про Мазепу приваблює освіченість, вихованість, рівень культури та козацьке лицарство героя, який умів зачаровувати своїми речами слухача і, особливо, жінок.

 

Згадують сучасники Мазепи: «При його дворі — два лікарі-німці, з якими Мазепа розмовляв їхньою мовою. З італійськими майстрами говорив італійською, добре володіє французькою, знав латинь».

Іван Степанович і Мотря Кочубеївна, йому 64, їй — 16. Але «любовь, исторически доказанная» (за Олександром Пушкіним).

 

На склоне лет моих ты как звезда

Мне душу осветила.

И в страстном лепете речей твоих

Для старика была чарующая сила.

 

«Моє серденько, мій квіте рожаний! Моє сердечне кохання», — пише він у листах до Мотрі. І Мотря — Марія, як називає її в поемі «Полтава» Пушкін, відповідає:

 

Своими дивними речами,

Своими страстными очами

Старик меня сумел приворожить.

Люблю в нем все!

 

Російська «Вікіпедія» називає Мотрю «крестница и любовница гетмана Мазепы». Але історик і дослідниця постаті гетьмана Ольга Ковалевська наголошує: «Гадаю, що там дійсно було кохання, бо Мазепу було за що покохати. З боку гетьмана якісь почуття, можливо, й були, але він більше ставився до Мотрі по-батьківськи, з певним почуттям покровительства. Він просить її руки в батьків, але отримує відмову, офіційно звертається до церкви, щоб узяти дозвіл на шлюб, адже був хрещеним батьком Мотрі, і знову — негативна відповідь. Він це приймає і підкоряється. А потім, як хрещений, подбав про те, щоб Мотря вигідно вийшла заміж. Знайшов для неї достойного хлопця — Семена Чуйкевича, молодого, з пристойної забезпеченої родини. Але Мотря була в тому шлюбі нещаслива, пішла в монастир і закінчила свій земний шлях як ігуменя Ніжинського дівочого монастиря».

 

Історик додає: «Попри те, що Мазепа мав репутацію любителя жінок, в цьому сенсі він був цілком «правильним» чоловіком. Це віруюча людина, яка виховувалася в глибоко релігійній православній родині. Як відомо, мати гетьмана, овдовівши, постриглася в черниці, а згодом стала ігуменею одразу двох монастирів, крім того, її брати Андрій та Іван були священниками, сестра і племінниця гетьмана теж стали черницями». Вихований у такому середовищі гетьман не міг бути ні хтивим спокусником, ні батьком позашлюбних дітей.

 

Мотря Кочубей. Портрет XIX століття. 

У березні минув 381 рік від наро­дження національного героя України, її Гетьмана. Шанує його Україна, ганьбить баба яга-Росія. Та Росія, про яку Луначарський писав: «Почти у всякой русской могилы, у могилы Радищева, Пушкина, Лермонтова, Гоголя, Некрасова, Достоевского, Толстого и многих других (Луначарський не згадує Т. Шевченка, С. Руданського, А. Тесленка, не міг знати про розстріляне відро­дження 30-х рр. ХХ ст.), — почти у всех можно провозгласить страшную... анафему... против Роcсии, ибо всех их она либо убила, либо искалечила... проклятая Россия».

 

Оцінюючи Мазепу, де Вогює писав: «Історія не дала йому корони, як він того жадав. Але поезія обдарувала його... тим — без його відому королів­ством, набагато загадковішим, аніж те, що є в політиці... Його вороги ненавиділи, але зате жінки його любили, а поети оспівали його! А поки світ буде таким, як він є нині, останнє слово завжди належатиме жінкам і поетам».

 

Насамкінець ознайомимося з оцінкою подій в Україні у XVIII, яку дав один з найяскравіших представників просвітницької філософії, історик і письменник Вольтер. Народившись на 55 років пізніше від Мазепи, переживщи його майже на 70 років, він відзначав, що Польща занадто утискала Україну, а Московія все робила, аби тримати її в рабстві.

 

Вольтер вважає, що благородний за походженням і вихований на традиціях європейського лицарства, Мазепа не міг терпіти знущання царя — ординця та катюги — та його сатрапів над козаками.

«Це був чоловік хоробрий, ініціативний, невтомний в роботі, незважаючи на свій похилий вік», — писав про Івана Степановича Вольтер .

Шануймо Івана Мазепу — він того вартий!