Захистити місто білих хорватів: на Львівщині унiкальну iсторичну пам’ятку порушили скульптурою Богоматері

Зі сторінок «Вікіпедії» (хто хоче більше дізнатися, знайде й багато-багато інших джерел) дізнаємося про дивовижне місто білих хорватів, що розташовувалося на Прикарпатті поміж Галичем та Володимиром, — Стольско.

 

Належало воно країні слов’ян, більш відомій як Велика або Біла Хорватія. Понад тисячоліття тому це місто розкинулося на 250 гектарів (!) на Верхньому Подністров’ї і було на той час найбільшим європейським поселенням.

 

Про це є грекомовні записи, зроблені не пізніше, як у 1330-х роках, що зберігаються у ватиканських архівах. 

 

Із 1980-х років Верхньо­дністрянська археологічна експедиція Національної академії наук України започаткувала перші дослідження пам’яток східних хорватів. Найбільшої уваги заслуговує унікальний історико-культурний комплекс із центром-городищем IX—XI ст. у с. Стільському, що в Миколаївському районі Львівської області.

 

Під час археологічних розкопок тут було знайдено кілька десятків житлово-господарських та ремісничих об’єктів, садиби окремих заможних містян.

 

Мало місто і високі вали з дерев’яними стінами та вежі, а довкола дитинця було укріплене передмістя, де проживало вільне міське населення. Відкриті об’єкти історичної спадщини — Стільське городище, печера Рожаниця та культовий комплекс у селі Ілів, мегаліт Диравець, комплекс печер у Миколаєві ввійшли в Історико-культурний заповідник «Стільське городище». 

 

...Та всі ці наукові та археологічні розвідки, намагання ентузіастів своєї справи привернути увагу держави до цього унікального місця, щоб фінансово підтримати пошуки, заснувати тут туристичну мекку, розбиваються об недалекоглядність (м’яко кажучи) й обмеженість у плані освіченості місцевого населення, яке вирішило порушити недоторканність цієї унікальної місцевості, встановивши поблизу печер городища скульптуру Богоматері, як це водиться на Галичині.

 

І все б нічого — традиції є традиціями, і ніхто не зазіхає на релігійні настрої громади, але ж є безліч інших чудових місць, де можна поставити культовий знак, і це б не нашкодило ні релігійним почуттям жителів села, ні археологічній пам’ятці.

 

Схоже, коли державні мужі зайняті дерибаном того, що ще залишилося в Україні, втрачається контроль над важливими галузями життєдіяльності країни та інтерес до них — культури, освіти,  а відповідно, і вплив. Не втратити б головне — національну ідентичність...

 

Стільське городище.

 

Жителі села побіля Стільського обурюються втручанням журналістів і науковців у нібито їхні внутрішні справи — це наша земля, тож робимо, що нам заманеться. Щось усе це занадто нагадує бурштинові війни, які закінчилися «місячним ландшафтом» на поліських землях...