Армія Власова і бойовики на Донбасі: чому не кожну війну всередині країни можна назвати громадянською

Це Андрій Андрійович Власов і його поплічники, яких Військова колегія Верховного суду СРСР 1 серпня 1946 року засудила до страти «за зраду Батьківщини». 

 

Застосуємо і до нього «об’єктивний підхід»: поміряємо обидва списки одним «метром». Хтось зауважить: а чи можна робити якісь висновки на підставі таких невеликих списків? Можна. По-перше, кулі та фронтові болячки в паспорти не заглядають, і гине лише той, хто насправді є на лінії фронту.

 

Тож березневий список, гадаю, не відрізняється суттєво від списків за інші місяці, відбиваючи реальний стан справ і засвідчуючи, хто ж насправді воює на Донбасі проти України. Щодо другого списку, то, як кажуть, який казан, така й покришка, які пани, такі й підпанки. Яка РОА, така й верхівка. Не краща...

 

Отже, 12 осіб зі званнями від підполковника до генерал-лейтенанта. Усі професійні військовики (окрім партійного чиновника Георгія Жиленкова, бригадного комісара, що приблизно відповідало званню генерал-майора). Усі одинадцять у РСЧА (Робітничо-селянській червоній армії) з 1918-1919 рр. Усі мали понад 20 років служби й обіймали високі посади. Загалом, усі 12 «не яке абищо» у сталінській імперії!

 

За національністю: 11 росіян і один українець (Сергій Буняченко, родом зі східнослобожанського села Курської обл.). Ще кілька мають українські прізвища (Дмитро Закутний, Георгій Жиленков, Василь Малишкін (колись, напевне, були Жиленко, Малишко), проте в матеріалах справи записано: «за національністю — росіянин». (Таких «обрусєвших інородців», «святіших за папу римського», знаємо чимало. То й же Джугашвілі-Сталін, що «колись був грузином».)

 

Усі інші — «щирі» росіяни: Іван Благовєщенський, Андрій Власов, Григорій Звєрєв, Володимир Корбуков, Віктор Мальцев, Михайло Меандров, Федір Трухін, Микола Шатов. (Ще пошукайте «щиріших»!)

 

Двоє народилися на території сучасної України (Звєрєв — у Алчевську (тоді Ворошиловськ) Луганської області та Малишкін на Марковському руднику поблизу Юзівки (сучасний Донецьк) Донецької області (на 1946 р. — Сталінської). (І тут хлопці з Донбасу! Але, вибачте, що було, то було...)

 

Один, Корбуков, — у місті Двінськ Вітебської губернії (нині Даугавпілс, Латвія). Дев’ять із дванадцяти народилися на території сучасної Російської Федерації: у Воронежі, Костромі, Москві та у «дєрєвнях» і селах Горьківської, Івановської (двоє), Кіровської (кол. Вяткінська губернія), Курської та Ростовської областей.

 

Більшість робітничо-селянського походження (шестеро із селян, один із робітників, ще один із трудової інтелігенції). Двоє з родин священників і ще двоє з дворянських родин. (Один із них, Жиленков, кажуть, це приховував, писав, що він із селянської родини. А як насправді було?).

 

Безпартійних двоє (Меандров і Трухін, сини московського священника і костромського дворянина. Цікаво, що «класово-вороже» походження не завадило їхній військовій кар’єрі: один дослужився до генерал-лейтенанта, інший до полковника). 10 — члени ВКП(б) із 1918 року, 1919-го (троє), з 1921 р., 1925 р., 1926 р., 1929 р. (двоє). Наймолодший комуніст — Власов (із 1930-го).

 

Усі, безперечно, «вірні ленінці-сталінці», бо всі мали «дебелий» партійний стаж і пройшли всі чистки 1920-1930-х років. Це не якісь «троцькісти-бухарінці», «шпигуни», «шкідники» чи «націоналісти», а «твердокамінні більшовики»! 

 

«Ніяких коливань не мав. Завжди стояв твердо на генеральній лінії партії і за неї завжди боровся», —написав Андрій Власов у своїй автобіографії 1940 року. Подібні слова, були, напевне, і в анкетах його поплічників, бо тоді по-іншому не писали.

 

Двоє з них, щоправда, зазнали репресій у 1938-39 роках. Мальцев і Малишкін були ув’язнені понад рік, отже, мали підстави не любити Сталіна і його владу. Проте й вони не «вороги народу» станом на 1941 рік.

 

Справу проти Василя Малишкіна закрили, а його поновили в усіх правах. Працював в Академії Генерального штабу (!). Остання посада в РСЧА — начштабу 

19-ї армії, звання генерал-майор (!).

 

Віктора Мальцева також реабілітували, поновили в партії та призначили начальником санаторію Аерофлоту в Ялті (теж непогано прилаштувався, на курорті).

Підсумуємо: хто ж він, типовий «зрадник Батьківщини»? Росіянин, що народився в Росії, робітничо-селянського походження; «справжній комуніст» та ще й «вірний сталініст»!

 

Отже, маємо юридично засвідчений факт: у війні 1941—1945 років етнічні росіяни родом із російських земель воювали проти росіян! Комуністи проти комуністів! Сталіністи проти сталіністів! Робітники і селяни проти Робітничо-селянської червоної армії! Громадяни СРСР воювали проти громадян СРСР! То що це було, як не найсправжнісінька російсько-російська громадянська війна?!

 

 

І це не вигадка, не дурний жарт! Адже Власов не зрадник-одинак. Існував масовий «власовський» рух і до Власова, і з Власовим, і без Власова у найрізноманітніших формах, а не лише як РОА («Русская освободительная армия»).

 

Загалом на боці нацистів воював приблизно 1000000 (один мільйон!) колишніх громадян СРСР різних національностей! І ця цифра — вагомий факт, адже 1 мільйон вояків (за різними підрахунками, від 950 тис. до 1 млн 240 тис.) —це багато, дуже багато! І тоді, і зараз. Не кожна поважна держава мала і має армію такої чисельності. (Для порівняння: найбільшу кількість військ на Східному фронті Німеччина та її союзники мали у листопаді 1942 року — 6,2 млн осіб. Із них: румунські війська — 295 тис., італійські — 227 тис., угорські — 205 тис.)

 

То що, нешановні кремлівські брехуни та їхні підбрехачі в Україні, невже в СРСР у 1941—1945 роках теж була «громадянська війна» чи «внутрішній конфлікт»? Чи якими ще словами (вашим «метром» міряючи) назвати ту війну, де мільйони (!) громадян СРСР воювали з обох боків фронту? Може, це була «сталінсько-власовська війна»?

 

Хто сказав «радянсько-німецька»?! Яка ще гітлерівська агресія?! Які ще німці?! «Іхтамнєбило»! Був «внутрішній конфлікт» у Росії, була «громадянська війна», «росіяни воювали проти росіян». Хіба не так?

 

А у цьому «внутрішньому конфлікті» одному з учасників, «слабшому», «пригнобленому», лише допомагали «добровольці з усієї Європи». Хіба не знаєте, що всі оті «манштейни-паулюси» приїхали до Росії своїм коштом зі своєю зброєю, щоб допомогти «власовцям» воювати проти «сталінців»... У ті роки, пам’ятаєте, в Європі зброя де хоч лежала. Лиш нагинайся та збирай... А ще чимало добра було у всіх «воєнторгах» світу...

 

А ще були «дружні держави», що складали такий собі «клуб симпатиків Андрія Власова і його справи». Вони допомагали Власову і його «освободітєлям» із РОА чим могли: коштами, зброєю, боєприпасами, амуніцією, танками, літаками, підводними човнами, добровольцями... (І знову, на жаль, це не жарти!

 

Адже формально нейтральна Іспанія послала до Росії, на радянсько-німецький фронт справжніх добровольців (без добровольців!) — «Блакитну дивізію». За 1941—43 роки у ній воювало від 40 до 50 тисяч осіб! Дехто з іспанців був навіть у Берлінській битві 1945 року. Тож фактично франкістська Іспанія воювала, але формально була нейтральною. Як Путін на Донбасі...)

 

До «клубу» на чолі з Адольфом Гітлером, окрім Франсіско Франко, належали ще Беніто Муссоліні, Міклош Горті, Йон Антонеску та інші «борці за вєлікую Россію». (Вибачте, за «велікую» Німеччину, Іспанію, Італію, Угорщину, Румунію...), а також Анте Павелич і Йозеф Тісо — керівники маріонеткових «урядів» у Хорватії та Словаччині (аналог сучасних абхазьких, південноосетинських та придністровських «урядів»).

 

Та й до біса їх було — отих «симпатиків А. Власова»! А додайте ще «національні» підрозділи «вермахту» та «зброї СС», навербовані з представників ледь не всіх європейських народів — загалом понад 1,5 мільйона «добровольців»... Хоч-не-хоч, а згадаєш про ту купу всякої наволочі зі всього світу, що позлазилася до Криму і Донбасу захищати «русскій мір» і «вєлікую Россію».

 

То що, помірявши дві війни однією «кремлівською міркою», мусимо привітати громадян Російської Федерації з «75-ю річницею перемоги у громадянській війні між сталінцями і власовцями»?

 

Щоправда, незрозуміло, хто ж переможець у тій «громадянській війні», адже на честь 9 травня кораблі російського флоту урочисто піднесуть «власовські» прапори! (Пардон, «андріївські»... Але їх можна назвати і «власовськими», бо саме такі прапори використовувала РОА).

 

То що, «патріоти Росії», «полум’яні борці проти фашизму», у перемозі над Гітлером, його сателітами і посіпаками-колаборантами салютуємо «власовськими» прапорами?! (Коли то сказали: «Умом Россію нє понять...»? У якому столітті?.. Що змінилося?)...

 

Але ми юродствувати не будемо. Той факт, що проти СРСР воював мільйон його колишніх громадян, не робить війну 1941-1945 рр. «громадянською», а гітлерівських окупантів — «миротворцями».

Як і той факт, що проти України у бандах «ДНР-ЛНР» воюють колишні громадяни України, не робить російську агресію «внутрішнім конфліктом»!

 

Хто б що базікав, Україна проти своїх громадян не воює! Вона захищає свою землю і свій народ від російсько-путінських окупантів та їхніх посіпак із місцевих колаборантів, зрадників. Усі оті «ополченці ДНР-ЛНР» — то всього-на-всього наші «власовці». А як до таких ставитися — ви й самі знаєте!