А цей головень затягнув на 2800 грамiв. (автора.)
З давніх-давен рибалок, які зазвичай хваляться своїм уловом, прийнято вважати чи не найбільшими брехунами, такою собі яскравою ілюстрацією мистецтва видавати бажане за дійсне. Навіть немало анекдотів на цю тему існує. Як-от «Молитва рибалки: «Господи, хоч раз у житті пошли мені таку рибу, щоб не довелося усім брехати про її розміри!». На такому тлі й справді правдивим повідомленням про рекордні досягнення на рибальському фронті повірити складно. Навіть не дивує, що й з офіційною їх реєстрацією, принаймні на всеукраїнському рівні, донедавна було, як кажуть, негусто. Тим паче не існувало у цьому якоїсь системи. Заповнити таку прогалину взявся 30-річний Роман Новіцький, нині асистент кафедри зоології та екології Дніпропетровського Національного університету, який встиг уже попрацювати і в обласній організації Українського товариства мисливців та рибалок.
— Романе Олександровичу, зараз чемпіонати світу з чого тільки не проводяться, — відразу намагаюся засвідчити йому свою недовіру. — Невже у рибальстві тут існує «біла пляма»?
— Біла це пляма чи не біла, але громадська організація IQFA зі Сполучених Штатів Америки займається реєстрацією рибальських рекордів лише протягом останніх двадцяти років. А на початку нинішнього сталася подія, без перебільшень, знаменна. Видану міжнародною асоціацією спортивного рибальства книгу «Світові рекорди рибальства» такою можна вважати без будь-яких застережень. Сюди потрапило відразу 850 представників рибного світу. Лише протягом останніх чотирьох років рибалки Північної Америки та Старого Світу можуть похвалитися понад 470 рекордними уловами, з півсотні досягнень належать підліткам. Хоча тут варто зазначити, що з усіх заявлених справді неперевершеними щорічно визнають відсотків 65-80.
Можна також згадати і про локальніші змагання та реєстрації досягнень. Так, у 90-х роках минулого століття розігрувалося звання «Найвдатніший рибалка-короп'ятник». Неперевершеним тут виявився австрієць Крістіан Балдемайєр. У 1998 році після тривалої боротьби він здолав сазана довжиною 1,15 метра та вагою 37,3 кілограма. Це досягнення не побито дотепер.
Німецький журнал «Fischfand» також проводить конкурси на найбільшу рибу. Зокрема, у 1997 році для участі в ньому було подано 150 заявок. Претенденти на рекордні улови рибалили у німецьких, австрійських, швейцарських водоймах. Щодо видів риб найвищі досягнення фіксувалися у 15 категоріях: найбільший вугор затягнув на 3,5 кілограма, харіус — на 2,1, щука — на 19, сом — на 68,5, окунь — на 3,1 кг тощо.
Найбільшою ж прісноводною рибою вважається виловлений 9 липня 1983 року американським рибалкою-любителем Дж. Паулоттою осетр, який затягнув на 212,28 кг.
— Цікаво знати, чи спроможні українці з такими досягненнями конкурувати?
— Нині є нагода відзначити 20-річчя всесоюзного конкурсу «Рекордні риби», який започаткував популярний московський журнал «Рыболов». Так ось, у ньому двічі перемагав відомий сом'ятник-квочатник (від назви снасті «квок») з Донецька Г. Атанов.
Якщо ж говорити про досягнення, офіційно не підтверджені, то з історії можна почерпнути чимало цікавих свідчень. Зокрема, професор К. Кесслер повідомляє про спійманого у ставку на річці Ірпінь поблизу Києва лина, який «...весь немовби покритий мохом». Його довжина сягала аршина, а вага — 18,5 фунта (7,58 кг).
Про гігантських судаків вагою до 17 кг, про 80-кілограмових лящів, виловлених у гирлах Дніпра, Дону та Кубані, писав популяризатор любительського рибальства Л. Сабанєєв.
Л. Берг у своїй книзі «Риби прісних вод СРСР та суміжних країн», що побачила світ 1949 року, пише про 10-кілограмову білизну. Вона, за його словами, мешкала за нижньою течією Дніпра, а під Кременчуком промисловики й узагалі виловлювали 300-кілограмових сомів. Недарма у давнину цю рибу називали «чортовим конем», вірячи, що на ній об'їжджає свої володіння сам водяник.
Французи двох гігантських сазанів на Дніпрі зловили і ... відпустили
— Вочевидь, і сумніватися не доводиться, що наші рибалки теж не у тім'я биті. Але як реально їм про себе у світовому масштабі можна заявити?
— Для того, щоб заявити про себе офіційно, необхідно виконати цілу низку вимог, що далеко не кожному до снаги. Тим паче донедавна в Україні фіксацією рибальських рекордів ніхто системно й не займався. Тому я й взявся усунути таку прогалину, і ось уже протягом восьми років «лупаю сю скалу». Регулярно веду конкурс рибальських рекордів на сторінках місцевих газет «Зоря» та «Наше місто».
Зрештою, на цілу книгу замахнувся, в якій знайшли своє місце офіційні свідчення — ніяких чуток, пліток чи домислів.
Принагідно вів листування з колегами-рибалками з багатьох країн. І знаєте, англійці, німці, американці ніяк не могли повірити, що в Дніпрі взагалі якась пристойна риба водиться. Куди їй, мовляв, до наших тіляпій та форелей. Довелося вислати пару-трійку фотографій найпоказовіших екземплярів. Після того вони почали наввипередки рватися половити нашу велику рибу. А запеклий рибалка Джон Ешлі й узагалі у своєму листі безапеляційно заявив, що якби він спіймав таку рибу, як дніпропетровець Євген Цимбал (два соми по 94 та 100 кілограмів), то гарантовано «засвітився» б на усіх телеканалах США.
У 1995 році ми організували риболовлю для групи французьких професіоналів на Дніпрі у районі села Військове. І вони протягом чотирьох годин впіймали пару сазанів-гігантів по 12 та 18 кілограмів, сфотографувалися з ними на тлі лагідної хвилі та й відпустили геть.
— Тепер уже можемо поговорити і про рибний світ власне Дніпра, інших водойм...
— Води Дніпропетровщини сьогодні населяють понад чотири десятки видів риб, з яких майже половина є важливими об'єктами промислу, або ж 44,9 відсотка від загальної кількості. Деяких із них включено до регіонального Червоного списку (бичок, пуголовка зірчата, йорж донський, миньок річковий, чехоня та голець звичайні, колюшка трьохголкова, синець тощо).
А такі види, як перкаріна, цьоголітки американського канального сомика, сонячний або ж дисковий окунь, тіляпія мозамбікська, й узагалі належать до екзотичних.
— По якому з цих видів зафіксовано рекордні улови?
— Таких видів чотирнадцять. Найбільшою прісноводною рибою наших водойм є 147-кілограмовий сом, спійманий 1986 року у рибгоспі «Дніпро» Запорізької області. Серед особистих досягнень тут першість належить вищезгадуваному Євгену Цимбалу. У 2002 році він у Дніпродзержинському водосховищі під Верхньодніпровськом спіймав на квок 100-кілограмового сома, з яким змагався протягом двох годин, доки не витягнув на мілину.
Михайлові Тихому з селища Покровське належить рекордний улов щуки — одна особина затягнула на 11 кілограмів. Я особисто тримав у руках таку рибину і вагою понад 17 кілограмів, але, на жаль, був занадто молодим, щоб додуматися це досягнення зафіксувати належним чином.
Білизну вагою 6,2 кілограма зловив на Дніпрі у районі Комсомольського острова, що в Дніпропетровську, Віктор Батаєв.
Найбільший судак (11 кг) є здобутком Володимира Соколенка, який зафіксований 2002 року в гирлі річки Самари.
А от дніпропетровець Костянтин Кріковцов уже цього року став рекордсменом відразу з двох видів риб. Спершу під час відкритих змагань на Кубок Дніпра він зловив головня вагою 2 кілограми 180 грамів. Щоправда, 1995 року відзначався улов набагато вагоміший. Студент біофаку Дніпропетровського державного університету біля села Андріївка Новомосковського району у річці Самара спіймав 4,5-кілограмовий екземпляр.
Кріковцову ж належить ще й рекордний улов окуня. Екземпляр вагою 1 кілограм 120 грамів дістався йому саме на День Дніпропетровська, що відзначався минулого вересня.
— Тож варто сподіватися, що й надалі досягнення українських рибалок зростатимуть?
— Тут я висловився б обережніше. За даними учених Дніпропетровського національного університету та Інституту проблем природокористування та екології Національної академії, на сьогодні лише на території Дніпропетровської області втратили своє значення водних джерел 26 річок і ще 88 малих річечок загальною протяжністю понад 1873 кілометри; повністю зарегульовані Кам'янка, Чаплинка, Тритузна, Берестова та інші. Не можна назвати в останні роки урожайним і нерест риб.
З іншого ж боку, не заперечиш формування іхтіофауни в акваторії Дніпра. Хоча нові види риби, окрім тюльки та берша, промисловими не є. Деякі, як-от бичкові, належать до об'єктів любительського рибальства (бичок-кругляк, бичок-кінець, тюлька, атеріна) або ж до компонентів кормової бази берша, судака, сома, білизни...
Жителів сіл Троянівка та Бірки, що в Зіньківському районі, обурив той факт, що приватне підприємство «Картопля Полтавщини», яке веде господарську діяльність, зокрема й на території Бірківської сільської ради, розорало орендовані землі площею 28,7 гектара, які були луками, оскільки розміщені безпосередньо біля річки Грунь-Ташань, iз таким прицілом, щоб вести на них інтенсивне землеробство. >>
У народі кажуть: щоб життя немарно прожити, треба збудувати дім, посадити дерево і виховати дитину. Лісівники Великокопанівського лісництва за своє життя висадили тисячі дерев. Справа ця доволі копітка: спочатку в спеціальних розплідниках вирощують саджанці для подальшої висадки, а пізніше за допомогою спеціальної машини їх висаджують у відкритий ґрунт. >>
Зазвичай тихе та спокійне курортне місто Бердянськ, що у Запорізькій області, нині активно укріплює свою оборону. І невипадково — відомий курорт розташований за кілька десятків кілометрів від буремного Донбасу. >>
34-річний Сергій Антоненко підкреслює: це не бізнес, а переконання. Йому прикро від того, що наша Україна, яка могла б бути райським куточком, настільки засмічена. Тому молодий чоловік, за першою освітою технік-механік, а за другою, вищою, — економіст-правознавець, от уже 10 років власними силами бореться за чистоту навколишнього середовища, розгрібаючи смітники. >>
Маленьке село на межі Дрогобицького і Сколівського районів стало відоме кілька років тому завдяки фестивалю української історичної культури «Ту Стань!», хоча музей–заповідник існує вже давно, з 1994 року. Колишнє місто–фортеця виконувало важливу прикордонну місію і згадувалось як рівня Львову, Перемишлю і Галичу. Перші згадки про фортецю датуються 1340 роком.
До Урича веде нелегка дорога. Здавалося б, якихось кілька кілометрів від відомого на всю Україну курорту Східниця, можна і пішки пройти. Але. Дорога проходить через ліс, у гiрськiй місцевості. Та й майже битий шлях зі щебнем автобаном не назвеш. Від найближчого міста, Борислава, до Урича — годину їзди. А з громадським транспортом ситуація ще гірша: автобус ходить раз на добу, дiстатись можна або пішки, або автостопом. Уздовж усього села протікає річечка, хати часто стоять на узвишшях, до них ведуть сходи. А одразу за селом починаються скелі, де колись була фортеця i, за місцевими легендами, бував сам Довбуш. За кілька років фестивалів місцеві звикли до туристів, але святкування масштабних корпоративів заможних підприємств тут ще не було. Нещодавній корпоратив начебто і не приховувався, але серед місцевих мешканців почали поширюватися чутки, а на сайті заповідника в цей день з’явилася інформація, що він закритий для відвідування з «технічних причин». До слова, жодне львівське ЗМІ і словом не згадало про грандіозне гуляння. >>
Державне підприємство «Львівський лісовий селекційно–насіннєвий центр» розташоване в селищі Брюховичі Львівської області. І це — єдине підприємство на всю країну, яке застосовує сучасні технології в насінництві. >>
