Граблі української державності

Шановна редакціє! Давно передплачую «Україну молоду», вважаю її дуже інформативною та потрібною газетою.

 

Часто роблю копії окремих статей, передаю їх патріотам, депутатам місцевого рівня. Вашій газеті бажаю розширення й розвитку та чекаю на цікаві новинки. Надсилаю вам свої роздуми щодо нинішньої ситуації в країні.

 

Українська держава будується в дуже складних умовах. Теперішня наша влада малопрофесійна і з «совковою» свідомістю. Немає повного порозуміння і спільної політичної думки між різними гілками влади: РНБО, Міністерством закордонних справ, Кабінетом Міністрів та офісом президента. Часто виступи окремих представників влади неузгоджені, що шкодить міжнародному іміджу країни.

 

В умовах затяжної війни з РФ Україна повинна виробити спільну політику в питаннях зміцнення військової потуги, міжнародного іміджу та об’єднання українців усередині країни. За тривалі періоди після Помаранчевої революції та Революції гідності за демократію та європейський вибір українське суспільство зробило багато кроків у питаннях деокупації та декомунізації — тобто зроблено певні зрушення в гуманітарній політиці.

 

З великим запізненням, але все ж було прийнято Закон про українську мову як державну. Зроблено значний прорив в українському національному кінематографі, розширено вживання української мови у ЗМІ, зроблено значні кроки в донесенні правди про історію визвольних змагань, про голодомори та репресії (у цьому велика заслуга Українського інституту національної пам’яті), значно покращено програми для шкіл і вишів, у політології. Але бачимо, що українцям не вистачає об’єднання та згуртованості, щоб захистити наші національно-патріотичні досягнення. 

 

Як бачимо, новий уряд Д. Шмигаля значно скоротив витрати на гуманітарну сферу: українську пресу, видавництво книжок, кінематограф — культуру взагалі. Тобто є нерозуміння того, що під час затяжної гібридної війни виграє та влада, яка може об’єднати нашу націю і зробити її сильнішою.

 

Мене також дивує, чому наші дипломати на всіх рівнях не розповідають про те, що у війні Росії проти України загинуло понад 13 тисяч українських військових та волонтерів, а ще 25 тисяч залишилися інвалідами. Також значні жертви є і серед цивільного населення, понад 2 мільйони українців стали біженцями. І це все великим тягарем лягає на наш бюджет. 

 

Причиною війни на Донбасі та сепаратизму в Криму Росія вважає українських націоналістів та утиски російської мови на цих територіях. Хочу сказати, що українська Конституція надає дуже багато прав національним меншинам (хоча Україна є мононаціональною дер­жавою), і це не йде в жодне порівняння з Конституцією наших сусідів — РФ, Польщі, Румунії, Угорщини.

 

За весь період існування Російської імперії (як царської, так і радянської) українську мову забороняли й утискували понад сотнею різних указів та циркулярів. За весь час незалежності України російську мову ніде й жодного разу не забороняли.

 

Упродовж становлення української державності — з 1991 р. до наших днів — ми не спромоглися на програму повної національної деокупації та декомунізації, тому й наступаємо на ті самі граблі, адже будуємо державу на ліберальній ідеології, а не на національно-патріотичній. 

 

Добре знайомий з тим, як на початку ХХ століття, після розвалу Російської та Австро-Угорської імперій, будувалися нові держави — Польща, Чехія, Угорщина, Фінляндія тощо. Усі вони формували свою державність на націоналістичній політиці, і їм Європа була не указ.

 

Керівництву ж нашої держави пропоную вчитися на успіхах держави Ізраїль, яка утворилась у 1948 р. і згуртувала свою націю на основі історичної мови іврит та тисячолітній історії єврейського народу, тепер же має великі успіхи в економіці, медицині, військовій справі.

 

Восени цього року в Україні відбудуться місцеві вибори, тому звертаюсь до співвітчизників об’єднатись і вибрати патріотів із числа ветеранів російсько-української війни та з числа української еліти.