Представник зовнішньополітичної служби ЄС Петер Стано: «Україна є однією з головних мішеней пропаганди з 2014 року»

Країни Східного партнерства є дуже очевидною мішенню для пропаганди та дезінформації Москви, й Україна — одна з головних серед них, — вважає Петер Стано, головний речник iз питань зовнішніх справ та політики безпеки Європейської служби зовнішніх справ.

 

Медіаграмотність — один iз найкращих способів протидіяти таким атакам, переконаний він.

— Пане Петер, Росія і раніше активно використовувала кампанії з дезінформації, але з пандемією COVID-19 Кремль став ще активнішим на цьому фронті. Чи помітили ви збільшення випадків дезінформації, ніж це було до січня цього року?

 

— На мою думку, коронавірус приніс багато можливостей для всіх, хто бере участь у дезінформаційній діяльності. І це не один гравець. Є державні, є недержавні гравці, а коли ми говоримо про держави, то це не тільки Росія чи Китай. Їх багато. Але, як ви вже сказали, Росія традиційно займається дезінформаційними кампаніями і має найскладніші та найпоширеніші інструменти для неправильної інформації, пропаганди чи відвертої дезінформації.

 

Отже, я б сказав, що є дві тенденції. Після того, як коронавірус почав поширюватися, ми помітили 22 січня першу дезінформацію з джерела, яке так чи інакше могло бути пов’язане з Росією. Потім, коли пандемія коронавірусу поширилася по всьому світу, так само було розповсюджено дезінформацію з джерел, які базуються в Росії або з нею пов’язані. Але потім, починаючи з кінця березня-середини квітня, ми спостерігаємо тенденцію до зниження, це можна пов’язати безпосередньо з ситуацією в Росії. Тому що на початку Росія, здавалося, не дуже або взагалі не постраждала, а Євросоюз та його країни коронавірус вразив дуже сильно.

 

Тож розповсюджувачі фейків і пропаганди використовували, звичайно, цю тему. Вони пропагували безліч теорій змови, багато дезінформації про те, як цей вірус було створено. За їхніми версіями, COVID-19 було розроблено як біологічну зброю НАТО, Сполучених Штатів. Потім з’явилося багато дезінформації про те, як боротися з коронавірусом, починаючи із твердження, що, з одного боку, це взагалі фейк і що цей вірус не існує. З іншого боку, вони говорили, що миття рук вам не допоможе, і треба пити молоко або приймати цинк разом з вітаміном С, і це зарадить зараженню коронавірусом.

 

Ці дезінформаційні російські чи проросійські зусилля полягали в тому, щоб перекрутити, показати перебільшеним драматизм ситуації в європейських країнах. Тож прокремлівські ЗМІ говорили про те, що ЄС ось-ось розвалиться, що Євросоюз не в змозі допомогти своїм країнам-членам. Вони просували наратив про те, що ми не в змозі впоратися, і нам потрібні Росія та Китай, які негайно підключаться й допоможуть. Але коли, як я казав, у кінці березня-середині квітня, Росія почала реєструвати випадки зараження на своїй території, й у даний момент вона є однією з найбільш постраждалих країн світу, тоді тенденція пішла на спад, зменшилася кількість випадків дезінформації, також змінилися агресивність та сам зміст історій.

 

Зараз у більшості випадків розповсюджувачі російської чи проросійської дезінформації обігрують теорії змови: мовляв, це біологічна зброя, це інструмент Заходу для нападу та послаблення конкурентів, таких як Китай чи Росія.

 

Також є багато дезінформації, пов’язаної з вакцинацією, додатків для відстеження, відпрацьовується теорія глобальних еліт, які намагаються здобути повний контроль над громадянами. Також дуже популярним зараз є пов’язувати телекомунікаційну інфраструктуру 5G з коронавірусом — називати її або джерелом вірусу, або причиною його поширення, або засобом для стеження і шпигування за людьми. Але очевидно, що наративи змінюються, адаптуються, залежно від ситуації в Росії.

 

— Гадаєте, що стратегії ЄС або його країн-членів сприяли цим змінам?

 

— Я б так не сказав про нинішню ситуацію. Оскільки наша діяльність з розвінчання міфів не є новою, ми це робили й раніше, також і дезінформація та пропаганда мали місце й раніше, і їх наше протистояння не стримувало. Ми хочемо сподіватися, що завдяки тому, що ми виявляємо цю дезінформацію, публікуємо її на нашому веб-сайті https://euvsdisinfo.eu/, а також співпрацюємо з державами-членами, з людьми в інших країнах, які перевіряють факти, ми таким чином підвищуємо обізнаність людей.

 

Аби люди усвідомлювали, що навколо поширюють багато дезінформації, ми також сприяємо пошуку шляхів, як протистояти дезінформації, і найкращий та найефективніший спосіб — це медіаграмотність. Тобто слід вчити людей працювати з джерелами інформації, двічі чи тричі перевіряти дані. Публіка має бути більш критичною, коли вона отримує інформацію, особливо з джерел, які існують недовго або не мають досвіду серйозної журналістики.

 

Але чи цього достатньо, аби змінити поведінку учасників кампаній iз дезінформації? Я б так не сказав. Бо вони не припинять свою діяльність, вони пристосовуватимуть свою тактику, але не зупиняться. Тому що це один iз шляхів до того, щоб охопити аудиторію в Європейському Союзі, щоб і надалі поширювати розгубленість, послаблювати довіру громадян до інституцій ЄС та моделі суспільства, в якому ми живемо.

 

Їхньою мішенню залишатимуться найслабші ланки, тобто країни, де ситуація найгірша, країни, де громадськість не задоволена, де спалахують публічні протести. Вони підживлюватимуть цю невпевненість і намагатимуться роздмухати неприємності та проблеми лише для того, щоб підірвати довіру людей до своїх держав. І зосереджуватимуться вони, звичайно, на менших країнах, на країнах сусідства ЄС. Я маю на увазі, що Західні Балкани, країни Східного партнерства є дуже очевидною і постійною мішенню.

— Які країни ЄС найбільше постраждали від російської дезінформації? Чи маєте ці дані?

 

— Ми не відстежуємо 100% всього, що відбувається, ми працюємо з відкритими джерелами, і, звичайно, маємо ліміти. Ми зосереджуємось на території ЄС та наших сусідах на сході, на Балканах і на півдні. Але я можу сказати, які країни зазнають найменшого впливу: це країни з дуже яскравими та професійними ЗМІ, з хорошою системою освіти, країни, які проводять багато роботи заради підвищення обізнаності та медіаграмотності. Фінляндія є хорошим прикладом такої країни.

 

Загалом країни, які найбільш піддаються впливу, — це країни, що перебувають у перехідному періоді, такі, як країни Балканського регіону, країни Східного сусідства (включаючи Україну. — Авт.), або країни, де так чи інакше існує велика недовіра до влади, країни, де є поляризовані думки, де політичний ландшафт дуже поляризований. Це дуже сприятливі фактори, які є дуже благодатними для всіх суб’єктів дезінформації, що хочуть наповнити місцевий ринок пропагандою чи брехливими наративами.

 

Тому в цілому найбільш ураженими виявляються найменш стабільні країни, також iз погляду того, як їм удається впоратися з коронавірусом. Я б сказав, що, наприклад, в Італії чи Іспанії, мабуть, суспільне сприйняття є більш відкритим для російської чи китайської пропаганди, ніж, скажімо, в Данії, Нідерландах чи Німеччині. Тож я думаю, що це цілком очевидно, виходячи з ситуації в цих країнах.

 

—  Робоча група ЄС East Stratcom вивчає дезінформаційні кампанії Москви, і цей підрозділ є крихітним. А російська пропаганда — це величезна машина. Чи планує Євросоюз збільшити кількість людей, які працюють у East Stratcom?

 

— Ви маєте рацію, російська пропагандистська чи дезінформаційна машина величезна, вона дуже добре організована, централізовано організована, звичайно, там задіяно багато ресурсів. З іншого боку, той факт, що лише кілька десятків людей працюють у East Stratcom, не означає, що ЄС обмежився тільки цим підрозділом. Адже це лише робота нашої інституції — Європейської служби зовнішніх справ. Водночас ми дуже тісно та інтенсивно співпрацюємо, обмінюємось інформацією з усіма країнами-членами.

 

Більшість держав ЄС мають власні організації, які протистоять дезінформації. Ми дуже тісно співпрацюємо з НАТО, з партнерами у Великій сімці, а це означає, що ми об’єднуємо зусилля та обмінюємось даними. Тому треба враховувати не тільки кількість співробітників, які відстежують дезінформацію в East Stratcom, а цілу мережу людей, які працюють у цій галузі в країнах-членах, як на національному рівні — в органах влади, офіційних структурах, так і в громадянському суспільстві. З нами співпрацюють і діляться даними також фактчекери (особи, що перевіряють достовірність інформації. — Авт.) і журналісти.  

 

Нас — 27 країн-членів плюс НАТО плюс партнери у Великій сімці. Отже, це вже величезна мережа, яка є достатньо ефективною. Звичайно, підвищенням обізнаності, освітою людей і підвищенням медіаграмотності Європейська служба зовнішніх справ не займається, це — центральна інституція ЄС, яка не має, так би мовити, внутрішньої аудиторії. Внутрішня аудиторія є у державах-членах. І вони мають включати все це, наприклад, у навчальні програми в школах або роботу з громадськістю — місцевими мовами, в місцевому контексті, беручи до уваги місцевий історичний контекст, місцевий менталітет та всі інші фактори, які є важливими в роботі з громадською думкою.

 

Отже, я б закликав не розглядати East Stratcom як єдиний підрозділ, що працює з дезінформацією. Тут взаємодіють усі держави-члени плюс партнери, і ми тісно співпрацюємо, обмінюємось інформацією та досвідом.

—  Україна, на вашу думку, робить достатньо для протидії російській пропаганді та дезінформації?

 

— Насправді це питання не до мене. Ми допомагаємо Україні в багатьох різних сферах для вирішення дуже складної внутрішньої ситуації, навіть не лише тоді, коли йдеться про російську

пропаганду. Україна була однією з головних мішеней російської пропаганди щонайменше з 2014 року, коли почалися всі великі проблеми.

 

Україна має багато питань та багато викликів, які потрібно вирішити, дезінформація — це один з них, і ми допомагаємо нашим партнерам в Україні своїми порадами, будь-якими іншими доступними нам способами, тому що ми й надалі залишаємось відданими Україні, наша прихильність не викликає сумнівів, ми розглядаємо Україну як партнера, який отримує найбільшу допомогу від ЄС і який найбільш тісно пов’язаний з Євросоюзом із усіх країн Східного партнерства. 

 

Звичайно, в нашій боротьбі з дезінформацією ми також спостерігаємо, під який вплив потрапляє Україна. Ми також працюємо та співпрацюємо з українськими партнерами як на офіційному рівні, так і з громадянським суспільством. Оцінити, чи достатньо вони роблять, не моє завдання. Але ми маємо визнати, що перед Україною стоїть величезний виклик.

 

Оскільки вона є найближчою країною до Росії, також внутрішня ситуація усе ще не на 100% ідеальна, не на 100% стабільна. Також склад населення є таким, що дозволяє розповсюджувачам дезінформації грати з настроями мешканців, їхніми тривогами, невпевненістю, невизначеностями і завантажувати людей купою суперечливої інформації, теоріями змови тощо. Ці суб’єкти намагаються підірвати довіру громадян до української влади чи європейського майбутнього країни. І роблять це дуже послідовно й інтенсивно. Тож ми допомогаємо Україні впоратися також із цим.

 

Наталія РІЧАРДСОН