Виборча — до місцевих рад — осінь уже не так далеко.
Однак експерти, як і рік тому, не перестають застерігати: перш ніж іти на вибори, треба завершити децентралізацію, аби під час підготовки до виборів можна було точно порахувати кількість виборців, а відповідно — і кількість мандатів.
Влада переконує, що робота над перспективними планами формування території триває.
Законодавчі ножиці
Окрім цього, справжнім камінцем спотикання були різні варіанти змін до виборчого законодавства. Над хисткими нюансами сперечались і дискутували з владою як вітчизняні, так і закордонні експерти.
Зрештою, більшість iз них дійшла висновку, що новий Виборчий кодекс частково вирішує питання округів без депутатів та партизації місцевих рад.
Однак «відкритість виборчих партійних списків» експерти ставлять під сумнів. І сходяться на думці, що кодекс лише частково усуває проблеми попереднього закону про місцеві вибори, тому потребує доопрацювання.
Нагадаємо, 1 січня 2020 року набув чинностi Виборчий кодекс, витіснивши Закон «Про місцеві вибори». Апробувати Виборчий кодекс українці зможуть на місцевих виборах, які відбудуться, згідно з Конституцією, 25 жовтня цього року.
Серед нововведень — повернення «мажоритарки» на місцевий рівень (для громад до 90 000 виборців), це має на меті зменшити партизацію місцевої влади. Також з’являється новий формат бюлетеня, а кандидати не можуть балотуватися, до прикладу, на посаду міського голови та одночасно боротися за мандат депутата. Окрім того, вперше внутрішньо переміщені особи отримують право змінити свою виборчу адресу і на цій підставі брати участь у місцевих виборах.
Технічні партії — виборчий транзит
Раніше законодавчі нововведення стосувалися в першу чергу міст, областей i районів. Цього ж разу вперше зміни торкнулися також сільських i селищних рад.
На думку експерта Інституту політичної освіти Олександра Солонтая, це добре, адже концепція сутності місцевого самоврядування, що закладена у Конституції України, полягає у тому, що кожна місцева громада повинна мати свою раду, і вона має однакові права, незалежно від того, чи вона сільська, селищна або міська.
«Згадаймо правила попередніх виборів. Зокрема, на виборах 2006 i 2010 років навіть у найменші містечка, де лише декілька тисяч виборців, балотуватися можна було тільки від політичних партій, — пояснює Олександр Солонтай.
— Уперше таке сталося в історії України у 2006 році, повторилося у 2010-му. Винятком були лише вибори у травні 2014 року, які відбулися після Євромайдану і проходили одночасно з президентськими. Там у половині округів дозволялося самовисування у мажоритарні округи до міських рад. Але ж потім, уже буквально через рік, у 2015 році, партійна монополія повернулася, і знову сталося так, що балотуватися у міські й районні ради можна було тільки на базі політичних партій».
І тоді, продовжуючи думку експерта, через необхідність іти на вибори винятково під політичним прапором, а чимало кандидатів не хотіли відкрито співвідносити себе з уже відомими політичними брендами, народилась низка так званих «технічних партій», більшість з яких після виборів просто зникали. Значною мірою ще й тому, що всі вони були проєкціями тих самих відомих великих партій.
А без «мажоритарки» вибори неможливі
Виборчий кодекс запроваджує багатомандатну мажоритарну систему в сільські, селищні, міські та районні ради. Інші правила діятимуть для обласних і міських рад iз населенням 90 тисяч і більше виборців. Це нова для України система пропорційного представництва з відкритими списками кандидатів.
Ідеться про 52 ради, 30 з яких — міські та 22 — обласні. Тут буде винятково партійне висування. Такі правила діяли і в Законі України «Про місцеві вибори».
У кодексі для округів, менших, ніж 90 тисяч виборців, знімається обов’язковість балотуватися лише під прапором партії. Олександр Солонтай говорить, що це одна з важливих переваг Виборчого кодексу. Другою перемогою документа експерт вважає те, що кожна територія, включена в громаду, матиме своє представництво у місцевій раді.
Виборчий кодекс, який набув чинностi з 1 січня 2020 року, департизував усі місцеві ради, крім 30 міських і 22 обласних.
Із точки зору того, що більшість громад зараз в Україні об’єднуються, розширюються, вони включають у себе різні населені пункти, саме така система набагато краще дозволить представити кожне село, кожне селище, кожний закуточок у складі місцевої ради.
Адже територія буде розподілятися на округи, які між собою більш-менш рівні, за винятком 15% за кількістю виборців, де населені пункти є нерозподільними.
Тобто, якщо населені пункти є маленькими (хутори, станції або дуже маленькі села), то вони «збиваються» в один округ, і цей округ матиме більше, ніж одного місцевого депутата.
Це набагато краща система, ніж система партійних списків».
Як зазначають експерти, така система вирішує питання «порожніх округів» — iдеться про ті території, які не мали жодного представника громади в раді.
Цікаво, що балотуватися до обласної ради стало дорожче, ніж у президенти. Порівняно з виборчою кампанією 2015 року застава зросла майже у 40 разів. Це стосується кандидатів на посади міських голів у містах, де 90 000 та більше виборців.
Також для партій, місцеві організації яких реєструватимуть свої списки до обласних та міських рад із кількістю виборців від 90 тисяч і більше.
Щодо механізму введення порогу 90 тисяч у експертів є запитання.
Наприклад, екс-заступник голови ЦВК Андрій Магера вказав на відсутність у кодексі точки відліку — з якого моменту варто рахувати кількість виборців, і це, на його думку, може спричинити подвійне трактування.
Виборчий кодекс неакуратно виписав норми щодо часу, з якого вихідною точкою вважається цифра 90 тисяч виборців. За місяць до початку виборчого процесу? За 6 місяців до дня початку виборчого процесу? Відштовхуючись від дати прийняття парламентом рішення про призначення чергових виборів? Попередній Закон «Про місцеві вибори» передбачав певну точку — публікація Центральною виборчою комісією у газетах «Голос України» та «Урядовий кур’єр» переліку міських громад, де кількість виборців становить понад 90 тисяч. Це було своєрідне визначення точного переліку громад, де вибори відбудуться за іншою, відмінною від інших міських громад, виборчою системою. Зараз такої точки немає. Одні міські виборчі комісії будуть вирішувати від дати призначення виборів Верховною Радою. Інші — від дня початку виборчого процесу. Треті — ще від чогось іншого. Єдиного уніфікованого підходу тут, на жаль, немає», — резюмував Андрій Магера.
Серед усього іншого в пересічного українця виникає резонне запитання: зважаючи на те, скільки доказових списів було зламано в суперечках за відміну мажоритарної системи, навіщо її відстояли на місцевих виборах?
На думку аналітиків, мажоритарна система сприяє представництву громад у місцевих радах. Мовляв, на місцевих виборах мажоритарна система є більш природною. Адже це вибори до органів місцевого самоврядування, які жодного відношення до державних інститутів не мають.
Тоді як на парламентських виборах має існувати чиста пропорційна виборча система — з огляду на специфіку Верховної Ради як політичного державного загальнонаціонального представницького органу.
А тим часом хочеться вірити, що завдяки мажоритарній системі люди обиратимуть кращого, а не «лагідне теля, що одночасно в кількох мам годується». І тут застереження навіть не в обміні шила на мило, а в тому, аби не застовпити нинішню Земонополію невігластва на місцях.
