Розпочалась підготовка до нового політичного сезону — дочасні вибори на найвищих щаблях усе чіткіше проглядаються в усіх відкритих і прихованих процесах.
Українська політична еліта в пошуку: одні шукають нові орієнтири, інші — намагаються дати новий сенс давнім політичним активам.
Усе змінюється на очах, незмінним залишається лише те, що Україна перманентно в стані виборів.
На декотрий час вимушено стишились публічні трибуни, котрі зазвичай провіщують зміни, а нуртуючі життям політичні пошуки перемістились в інтернет; дискусійні панелі перейшли на фейсбучні, блогерські, загалом, соцмережеві майданчики.
Однак стан очікування змін жвавішає і віялом роздмухується по всій країні. І хоча коронавірус зі своєю карантинною сокирою висить над нашими головами, він не відміняє наростаюче усвідомлення необхідності занурення у політичну реальність.
У цій колотнечі проявились нові поштовхи владного вулкану, що зможуть призвести до чергового виверження — перезавантаження як президентської, так і парламентської вертикалей. І повсюди в політичних колах розпочалась мова про те, що Володимир Зеленський може піти у відставку дочасно, й до того ж добровільно.
Невгамовний Міхіко
У чому провал команди Зеленського? Прикладів достатньо. Свіжий — голосування за відміну мораторію на продаж землі. Влада його проштовхнула, вже розтративши свій політичний капітал.
І на додачу ще й довелось заручитись підтримкою Петра Порошенка, тобто йти на компроміси зі своїми ворогами, щоб прийняти найважливіший закон. Бо у влади вже немає того монолітного стану, що дозволив би це зробити самостійно.
Серед політактивістів наразі вирізняються прибічники Міхеїла Саакашвілі. Вони пройшли свій екзил в Україні, зросли ідеологічно, додали в політичній вазі й притягують до себе все більше відповідальних активістів, політиків, політологів і загалом, хоч і не великі, але цілі команди.
Чимало з них, спостерігаючи за колоритним і харизматичним Міхо, знаходять для себе резон у постановці питань. Зокрема, російський політик та економіст Андрій Ілларіонов, на думку котрого останнім часом почали посилатись й українські політологи, взагалі зазначив, що паличка-виручалочка для України — саме Міхеїл Саакашвілі.
Визнаймо, що коли Міхіко почав керувати Одещиною, новинні стрічки стало приємніше й веселіше дивитись. Дика, але достоту приваблива суміш популізму, пофігізму, нетерпимості до жлобства та фонтан емоцій на межі з ефективністю підкупали.
Нагадаємо, що першим масштабним кроком стало оголошення про створення в Україні антикорупційного руху Саакашвілі. Нова справа виглядала багатообіцяючою. Особливо для тих, хто все ще вірив, що серед діючих політиків є ті, хто нарешті наведе порядок, переможе корупцію і зробить ситою старість.
Однак щось пішло не так. На місцях спрацювали місцеві еліти на свою користь, приватизувавши право виступати від імені Міхеїла Саакашвілі, тлумачивши основні саакашвілівські посили на свій лад, зробили платформу для розчарувань електорату. Гучні лозунги так і повисли на вербальному рівні місцевих князьків.
Незважаючи на це, фактор Саакашвілі зіпсував усю насолоду від переможних передчуттів піарників тодішніх президента та прем’єр-міністра. А події довкола невгамовного Міхо — позбавлення громадянства України, погоні, суди, домашній арешт та інше — перепрофілювали пріоритети баталій на політичному полі.
Фактор старих динозаврів
Зрозуміло, що пошук «компромісів» уже давно себе вичерпав. Тому політична активність розгортається не для «красномовства».
Колишній заступник генерального прокурора України Давид Сакварелідзе психологічно вже давно готується до нового політичного сезону.
«Коронавірус та економічна криза прискорять зміну влади в країнах другого та третього світу, Україна не виняток. Але тут нічого не зміниться, якщо все залишиться по-старому, на тому місці, де було, — каже Сакварелідзе. — Необхідно повністю ліквідувати існуючі інститути влади й створювати нові, бо те, що є — воно непрацездатне. На жаль, українська держава не відбулась. Достатньо було одного року, щоб розібратись, що Зеленський не годиться для президентства. Тому дострокові вибори будуть у будь-якому випадку й не хочеться, щоб повернулись старі динозаври».
З одного боку люди наразі стурбовані тим, щоб фізично вижити.
І гірка правда полягає в тому, що «халяви» вже не буде. Не факт, що наші зерно та їжа будуть затребувані там, де вони були затребувані раніше. Тому, на думку аналітиків, зараз необхідно втричі скоротити витрати на утримання держструктур. Але для цього необхідні люди, котрі вміють і мають волю це робити. Їх потрібно шукати.
«Сьогодні є прекрасна можливість побудувати справжній соціальний ліфт, котрий Володимир Зеленський так і не зміг збудувати, — вважає Давид Сакварелідзе. — Ефективність сьогоднішньої влади й уряду напряму корелюється з людськими життями. У Зеленського є можливість запустити новий хакатон (Хакатон — захід, під час якого різні спеціалісти в галузі розробки програмного забезпечення інтенсивно і згуртовано разом працюють над розв’язанням якоїсь проблеми. — Ред.), через який і могли б проявити себе нові люди. Це — представники бізнесу, громадських організацій, — цих людей потрібно негайно привертати до державних структур.
Також ми можемо за принципом айкідо привабити 1,5 мільйонів безробітних, котрі по факту в нас будуть. Мінімум мільйон осіб повернеться в Україну безробітними та півмільйона втратять роботу тут. У нас буде можливість створити нову економічну модель, у тому числі й правоохоронну, де такі люди будуть затребуваними. Нам необхідні світлі люди й світлі голови, яких у команді Зеленського я не бачу. Я не можу зараз порівнювати Зеленського й Саакашвілі, тому що об’єктивно це люди різного кругозору й масштабу. І дуже не хочеться, щоб після цих виборів усе залишилось без змін. Тоді сенсу в них не буде».
Так, чимало експертів, характеризуючи неефективність боротьби з корупцією в Україні вказують на те, що влада в нас змінюється дуже швидко і підозрюваному в корупції, на котрого відкриті кримінальні провадження, можна просто перечекати, пересидіти до нового президента та складу Кабміну.
У законодавчому хаосі неможливо вийти на результат. А в законодавстві, як стверджують небайдужі правники, варто поміняти всього три-чотири пункти. Мовляв, Кримінально-процесуальний кодекс в Україні дуже гуманний і вибудований таким чином, щоб неможливо було довести справу до кінця.
Не кавові ворожіння щодо нового складу уряду
«Уже зрозуміло, що Зеленський і його команда провалились. Головне, щоб виборці не зробили так, як зробив Зеленський, коли провалились соросята, — він покликав колишніх. Треба щоб і український народ не покликав колишніх, — застерігає політолог Сергій Гайдай. — А для цього необхідно створювати нову політичну силу, яка б боролась за лояльність людей, виходила в інформаційний простір і заявляла: на відміну від Зеленського, ми знаємо, що робити й у нас є політична воля це зробити.
До речі, можу поділитися, кого я бачу в новому складі уряду: Генеральним прокурором може бути Давид Сакварелідзе; керівником МВС — Геннадій Корбан; МЗС — Лана Зеркаль, тому що саме вона демонструвала підхід, що з Росією не можна домовлятись. Росію можна лише заставляти, а в нас уперто цього не розуміють. Міністром оборони хотілося б бачити Юрія Бутусова. Я розумію, що все це звучить дуже дивно. І, здебільшого, люди старої системи, ті, хто не звик чути такі прізвища — вони одразу ж скажуть: це популізм і захочуть продовжувати жити далі в цьому ж болоті».
Ті ж Фаберже, тільки в профіль?
Серед 254 народних депутатів «Слуг народу» є близько 70, котрим важлива репутація і вони розуміють, що той шлях, яким іде країна — дорога в нікуди. Вони відкрито виступили проти мінських угод, а тепер їх турбує, що уряд, за котрий вони проголосували, може бути корупційним.
І цей розкол, оцю моральну силу, яку все ще зараховують до команди Зеленського, слід би використати. Адже це чимала сила і з нею доведеться рахуватись. Однак усе більше вказує на те, що Зеленський не «перетравить» цю частину депутатів, бо він, як кожен актор, звик, що його люблять.
І президент буде самоусуватись від прийняття якогось рішення доти, доки значна частина оточення — далекого й близького — не почне вимагати від нього певного рішучого кроку. І оскільки, на думку політологів, Володимир Зеленський боїться самостійних людей, то в нього буде лише один вихід — розпустити парламент, а це означає чергове оновлення влади.
Які ж політичні центри тяжінь вимальовуються в нас останнім часом?
Президенти Володимир Зеленський та Петро Порошенко стали вимушеними діловими партнерами, тимчасовими політичними попутниками, але залишаються природними противниками. І жодним чином не союзниками й точно не друзями.
І що з того, що їх наразі об’єднав Ігор Коломойський, тобто голосування в парламенті за банківський закон, або, так званий, «антиколомойський», щодо унеможливлення повернення банків колишнім власникам (наразі йдеться про ПриватБанк)? Нічого. Бо в процесі політичної гонитви, якщо з’явиться можливість ускладнити життя конкуренту, зроблять вони це з погано прихованим задоволенням.
Далі — новий політичний вихор довкола Міхеїла Саакашвілі. Чи цікавим буде йому обертання на його ж орбіті чинного міністра МВС Арсена Авакова, зважаючи на лояльне ставлення підопічних Авакова під час поліцейського тиску на Саакашвілі? Подейкують, що Арсену Авакову таки готують відставку.
Ну а далекі від любовних взаємини між Порошенком і Саакашвілі після всього, що між ними було, навряд чи можливо поставити на паузу. У разі зростання політичної ваги другого, прірва між ними буде поглиблюватись, звідки гучно відбиватиметься на гору відлуння компроматів та чорного піару.
Отже, що в нас там за вікном? Краєвиди наразі далекі від приємного живопису: куди не плюнь, всюди провал з ганьбою.
А «дивацтва» можновладців усе більше стають схожими на нездорову ейфорію при зашквальній манії величі. Тому, вочевидь, 2020 рік «ознаменувався» не лише короною агресивного вірусу. Він несе в Україну нові серйозні політичні зміни.
