Демони у кабріолеті. Виставу «Я бачу, вас цікавить пітьма» режисера Максима Голенка покажуть у 14 містах
«Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби». >>
Мистецька вічність проти політичної трагедії: рецензія на книжку Артура Рудзицького про бойчукіста Василя Седляра
22.04.2020
Вони дарували своє мистецтво — таким, яким самі його пізнали й відчули.
Вони ще не розуміли, на що це все може обернутися: що захоплення мистецькою Візантією перетвориться на «буржуазну візантійщину», а їхній живопис — на «формалізм та контрреволюційний націоналізм».
Вони були мов діти, які сліпо вірили в накреслені партією ідеали; так і не встигли в них розчаруватися, бо їх нагло розстріляли. Знищили в самому центрі давнього міста, у підвалах будинку, де колись навчали шляхетних панянок. А тоді кинули до спільної западини у лісі за Києвом.
Вони називалися бойчукістами (на імення свого лідера Михайла Бойчука) і виглядали монолітною групою протягом майже 20 років, а потім їх ліквідували — «контрольним у потилицю». І про них забули, стерши пам’ять.
Василь Седляр є одним із бойчукістів, і книжка Артура Рудзицького «Ілюстратор «Кобзаря» Василь Седляр та його доба» — перша спроба максимально повно розповісти про цього непересічного художника.
Але книжка не лише про майстра, вона ще й про долю репресованого одразу по виході у світ Шевченкового «Кобзаря» 1933 року. В голові не вкладається, як можна в Україні нищити книжку Великого Шевченка? Виходить — можна, ще й покаравши усіх до неї причетних.
Поява «Кобзаря» 1933-го і події навколо нього — це драматичний трилер без happy еnd. Хоча, можливо, вихід сьогоднішньої книжки про Василя Седляра і є тим щасливим епілогом всієї історії? А тоді... Тоді назовні полізли людська підлість, заздрість, весь бруд, що часто ховається за привітною зовні посмішкою, дружнім нібито рукостисканням та братерськими ніби обіймами.
Одні, як Євген Кирилюк — майбутній «видатний» літературознавець, член-кореспондент АН УРСР, котрий торував кар’єрний шлях, нищачи всіх і вся на своєму шляху, виявляючи «більшовицьку пильність і принциповість», а іншими словами — пишучи доноси й заробляючи тим самим солодкі бали від влади. Інші –як художник Василь Касіян, який, також готуючи власні ілюстрації до «Кобзаря», тим самим звільнявся від сильного конкурента в особі Седляра.
Обидва прожили довге життя, стали монополістами: один у шевченкознавстві, другий — у мистецько-ілюстративному баченні шевченкіани. Відійшли у кращі світи вшанованими, обласканими. І, тепер, забуті. Про них та їхню роль у тій давній трагедії — теж у книжці.
А ще — про соратників В.Седляра: з ким учився, працював, спілкувався. Про кохання з Оксаною Павленко, яка дивом уціліла у круговерті, бо жила в Москві. Про допити і самообмови. Зрештою, про повернення із небуття у вигляді реабілітаційної довідки.
Артур Рудзицький повертає зниклі імена Володимира Вайсблата, Михайла Новицького, Олександра Дорошкевича, Андрія Річицького, інших творців нашої культури. Свого часу автор книжки «Ілюстратор «Кобзаря» Василь Седляр...», незважаючи на супротив та непробудну чиновницьку сірість, повернув Києву ім’я Казимира Малевича.
Сьогодні Артур Рудзицький презентує скарб зібраних, упорядкованих та майстерно змальованих фактів про В.Седляра — так, що разом із художником ніби проживаємо приголомшливі епізоди його життя, разом мріємо-сподіваємося-хвилюємося. Впадаємо у відчай. І бачимо Вічність...
Сергій ГРАБАР
