Територія, нація, виклики

«Москаль, на Украину зубы не скаль», — попереджав ще Володимир Маяковський.

 

Московське імперське розуміння і сприйняття української нації та держави Україна є хибним, антинауковим, злочинним, що несе загрозу не тільки нам, а й усій Європі.

 

Протягом віків імперія вважала нашу землю своєю, а нашу націю — невиразною народністю і частиною якогось міфічного «єдінава рускава народа».

 

Це нас принижувало, бентежило, роз’єднувало, змушувало шукати неординарні шляхи для самовизначення і творення власної держави. 

 

Завдяки старанням М. Грушевського, С. Рудницького та інших учених вдалося виробити український погляд на нашу історію та сформувати українську національну ідею, яка стала теоретичною базою для відновлення і будівництва української України як незалежної демократичної держави.

 

Академік Степан Рудницький ще сто років тому, в умовах розгортання української національної революції, сформулював поняття українських етнічних земель і побудови на їх теренах соборної унітарної Української держави. Українські етнічні землі — це території, споконвіків заселені етнічними українцями, які складають абсолютну більшість їх населення. На цей час ця територія становила 905 тис. кв. км, ще на приблизно 100 тис. кв. км на пограниччі українці були вагомою національною меншістю. 

 

За сто років ми отримали державу на площі 603 тис. 700 кв. км, втративши третину наших етнічних земель, які перейшли до Росії, Білорусі, Польщі, Словаччини (Білгородщина, Курщина, Ростовщина, Кубань, Берестейщина, Пряшівщина, Закерзоння тощо). Тепер путінська Рашка анексувала Крим, окупувала частину Донецької та Луганської областей, намагаючись нас повернути знову в лоно своєї імперської пітьми.

 

Сто років тому на наших етнічних землях проживало приблизно 40 мільйонів українців. Тепер нас у межах державної території теж майже стільки ж. За прогнозами демографів, нас наприкінці ХХ століття мало бути 100-120 мільйонів! Зосталася лише третина. Де ж поділися дві третини? 

 

Третина українців була вбита або вимушена була емігрувати стараннями нашого північно-східного сусіда в результаті репресій, штучних голодоморів, імперських воєн, у яких українці були основним гарматним м’ясом. Ще одна третина просто не народилася від репресованих гіпотетичних батьків. Отака арифметика! 

 

Жодна інша нація у світі не зазнала таких колосальних людських та матеріальних втрат, такого знущання і приниження, як українська, і це від сусіда, який вважає себе нашим братом!

 

Українці і наші прямі предки заселяли свої землі споконвіків, ще з часів трипільської культури, а це все почалося понад 8 тисяч років тому. Вже тоді тут формувалися наші перші прадержави. А 1500 років тому вихідці з Ірану Кий, Щек, Хорив та сестра їхня Либідь утворили нову державу — Київську Русь, заснувавши місто Київ.

 

Наші предки стали частиною свого природного довкілля, навчилися його охороняти та дбайливо використовувати. Всі екологічні катастрофи завжди приносили чужинці, загарбники, метою яких була нажива за будь-яку ціну.

 

Українці розвинули свою високу землеробську культуру, яку потім поширили на інші землі, створили свою самобутню культуру, культивували свою мову, пісню, ужиткове мистецтво.

 

Наша мова ввійшла у трійку найкращих мов світу на світовому лінгвістичному конгресі, який пройшов у Парижі в 1934 році. Наш гімн-славень «Ще не вмерла України...» на конкурсі в ООН визнано найкращим у світі!

 

Щоб тримати нас у колоніальному стійлі, колонізатори намагалися нас не тільки фізично знищувати, особливо нашу еліту, а й принижувати, фальшувати нашу історію, руйнувати культуру, доводити нібито нашу меншовартість.

 

Позбавлені духовної еліти, українці, що вижили в умовах тих страшних катастроф, приймали вимушено чужу їм мову, бо тоді їх не вбивали і не принижували. Говорили вони не просто чужою мовою, а якимсь химерним суржиком, молилися чужим апостолам, бо власних колонізатори визначали ворогами українців. 

 

Чужа мова стала для українців щоденною одежиною, як і знаменита ватна куфайка та кирзові чоботи, що мали замінити нам вишиванки, жупани, кептарики і хромові чобітки. Скажемо словами Івана Франка: «Довго нас неволя жерла, досі нас наруга жре. Та ми крикнім: «Ще не вмерла, ще не вмерла і не вмре!». В Україні повинна бути одна державна мова — українська, яка об’єднає всіх громадян у єдину державницьку спільноту. Оскільки російська мова, яка впродовж віків була смертельною зброєю в руках колоніальних зайд, — мова-мачуха.

 

Які ж основні виклики українській нації сьогодні? Це загроза нашій державності, нашій самобутності, загроза нашому виживанню як народу, як нації.

 

Згідно з масштабним опитуванням населення України у 2018 р., за винятком Криму та окупованих територій частини Донбасу, українці становлять 91% населення, росіяни — 6%, євреї — 0,2%, інші національності — понад 3%.

 

Згідно зі світовими стандартами, якщо титульна нація складає понад 90% населення, то така держава є мононаціональною. А те, що українці послуговуються мовою окупантів, то не їхня вина, а біда, бо змусили їх нею говорити штучні голодомори та політичні репресії колонізаторів.

 

Нам вороги намагаються накинути федеративний устрій, розчленувати унітарне тіло на якісь бантустани. Федерація — це певний етап державного існування, кінцевим результатом якого має стати або розпад її на окремі самостійні держави, або формування унітарної держави шляхом асиміляції її народів панівною нацією.

 

США та інші постколоніальні держави виникли внаслідок об’єднання колись окремих колоній, що забажали створити сильну централізовану державу. Ніде у світі не утворювалися федеративні чи автономні держави шляхом штучного розчленування існуючих унітарних держав. Чому ж вороги і сусіди бажають нам такого лиха?

 

Нам потрібно адекватно реагувати на всі виклики, які постали перед нами сьогодні. Для цього потрібна національна єдність, жертовність українців заради порятунку нації і держави. Ми маємо стати частиною об’єднаної Європи, порвати з середньовіччям «русского міра». 

 

На завершення хочу спитати українців, чи погоджуються вони зі словами нашого славного письменника Олеся Гончара, який написав іще три десятиліття тому: «Донбас — це ракова пухлина, то відріжте її, киньте в пельку імперії, нехай подавиться! Бо метастази задушать всю Україну! Що дає Донбас нашій духовності, нашій культурі? «Ковбасний» регіон, «ковбасна» психологія! Ні, нехай нас буде менше на кілька мільйонів, але це буде нація. Ми здатні будемо відродитися, ввійти в європейську цивілізовану сім’ю. А так ніколи ладу не буде. Буде розбій і вічний шантаж».