Засновник нової української школи: до 165-річчя від народження видатного освітянина Тимофія Лубенця

«Народ, який має кращі школи, — це перший народ;  коли він не перший сьогодні, буде першим завтра», — ці слова належать освітянину Тимофію Лубенцю, чиє 165-ліття згадуємо цьогоріч.

 

 

Його життя, з 1855 по 1936, припало на непростий історичний період.

 

 

Утiм він не розгубив покликання передавати знання іншим і плекати здібності кожної дитини — працював чи то сільським учителем, чи директором київської школи, чи освітянським чиновником. 

 

 

Тимофій Григорович Лубенець — фахі­вець iз теорії та методики початкового навчання, дошкільного виховання та освіти дорослих — зумів так працювати і творити, що його педагогіний спадок прислуговується і в ниніш­ньому часі.

Містом народження 21 лютого 1855 року Тимофія Лубенця став Кролевець тоді Чернігівської губернії. Тепер це райцентр Сумської області.  Населений пункт, у назві якого й донині прочитується польська присутність (krol — це по-польськи «король»), був тоді досить великим містом уже в складі Російської імперії.

 

Це був період, коли починалися активності в розвитку освіти. Народжений у міщанській родині Тимофій спочатку навчався у Кролевецькому повітовому училищі, а по його закінченні — в Чернігівській учительській семінарії.

 

Семінаристам були відомі ідеї зарубіжних і вітчизняних педагогів-новаторів, зокрема, швейцарця Песталоцці, його послідовника у Німеччині Дістервега. Проведені в Чернігівській семінарії роки, поза сумнівом, стали фундаментом для становлення педагога Тимофія Лубенця.

 

Уже 18-річним юнаком, у 1873-му, розпочав він свою вчительську практику в початковій школі села Вороньки на Чернігівщині. І пересвідчився на уроках арифметики, що учні неохоче розв’язують задачі з умовами, які є далекими від їхніх інтересів.

 

Тоді й замислив молодий учитель скласти підручник, який би змістом наближався до щоденного селянського буття. Щоправда, така юнацька зухвалість отримала негативну реакцію керівництва.

 

І в 1878 році Тимофія Лубенця звільнили з роботи за написання «Общеполезного задачника» (1876 р.), кожна задача якого містила відомості з сільського побуту, чим пов’язувала арифметику з практикою.

 

Більше того, підручник конфіскували і заборонили для користування у школах. Про це можна почитати у сучасному двотомному навчальному посібнику для студентів вищих навчальних закладів «Українська педагогіка в персоналіях. ХХ століття» (К.: «Либідь», 2005).

 

Утiм це не загасило ініціатив молодого педагога. Через два роки побачив світ дещо видозмінений підручник з арифметичними задачами. В 1881-му Тимофій успішно витримав іспити за курс Білгородського учительського інституту Харківського учбового округу.

 

А вже наприкінці року вийшов ще його підручник для учнів сільських шкіл «Родная нива», в якому автор цілеспрямовано помістив немало письмових вправ для самостійного виконання, таким чином активуючи свідоме засвоєнню знань учнями. Це при тому, що Тимофію Лубенцю вдалося дістати призначення на посаду вчителя однокласного училища в селі Рачки на Поділлі, де він працював до 1883 року.

Тимофій Лубенець захоплювався ідеями Костянтина Ушинського (1824-1870), який вважав одним з основних принципів демократичної педагогіки народність. Він розвинув цю тезу попередника до переконання, що розвиток у дітей інтересу, уваги й пам’яті перебуває у повній природній залежності від їхньої рідної мови.

 

В умовах неприйняття офіційною педагогікою Російської імперії, яка проводила антиукраїнську політику, цих вимог дитячої психології Тимофій Лубенець наполягав на тому, щоб навчання в початковій школі неодмінно відбувалося рідною мовою дітей.

 

У 1883 році під псевдонімом Норець вийшла його «Граматка» — український буквар, а під псевдонімом Т. Хуторний — україномовна «Читанка», що за характером матеріалу є логічним продовженням попереднього видання. 

 

У Вікіпедії читаємо: у 1880-х роках серед студентів Київського університету виник гурток «Хрестоматія», або «Читанка». Основною метою товариства було створення різноманітних підручників для української школи.

 

На чолі цього товариства були відомий діяч, історик Яків Шульгин та педагог Тимофій Лубенець. До цього руху був причетним і український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору Микола Лисенко (1842-1912). Ще нагадаємо, що обмежувальні Валуєвський циркуляр діяв із липня 1863 року, а Емський указ — із травня  1876-го.

 

Тимофій Григорович Лубенець, був переконаний, що навчання дітей потрібно здійснювати на близькому й доступному їм матеріалі, тому залучив у текст своїх підручників велику кількість народних творів: пісень, приказок, повчань, казок. Утiм це не стало позитивним аргументом для міністерства освіти, котре заборонило використовувати посібники в народних школах.

Офіційно з 1883-го Тимофій Лубенець упродовж шести років працював учителем російської мови та арифметики підготовчого класу Київської першої гімназії, пізніше (з 1889 р.) — інспектором народних училищ при управлінні Київського учбового округу. В 1896-му його призначили експертом науково-навчального відділу Всеросійської художньо-промислової виставки в Нижньому Новгороді. Зокрема за проведення показових уроків його нагородили золотою медаллю.

 

Далі нове призначення — директором народних училищ Київської губернії. На цій посаді працював близько 12 років. Суто адміністративні обов’язки весь час поєднував із творчо-науковою працею: писав підручники для дітей та дорослих, досліджував педагогічні проблеми.

 

У 1903 році побачила світ одна з основних робіт Тимофія Лубенця «Педагогічні бесіди», в якій доводив, що саме від рівня освіти залежить прогрес суспільства. 

 

У недільних школах та вечірніх класах для дорослих активно використовували його «Арифметичесні задачі» (1901 р.), книжку для читання в народних училищах для III-IV років навчання «Зернятко» (1910 р.). Крім цього, досвідчений педагог опікувався відкриттям вечірніх класів і шкіл для простого люду Києва та його околиць.

 

Разом зі своєю дружиною Наталією Дмитрівною Тимофій Григорович організував у 1906 році єдине на той час у Російській імперії Київське товари­ство народних дитячих садків, що ставило своїм завданням поширення в народі ідеї суспільного виховання дітей-дошкільнят.

 

Не маючи ніякої підтримки від уряду, товариство відкривало на свої кошти дитячі садки в робітничих районах Києва. В 1911-му для забезпечення їх кваліфікованими педагогічними кадрами заснували школу виховательок, організаційні та наукові засади якої розробив і впровадив Тимофій Лубенець. Він був і викладачем цієї школи, читав лекції з методики грамоти та арифметики.

 

І знову, як на початках кар’єри, активності директора народних училищ мали негативний відгук зі сторони можновладців. У 1913-му в Києві відбувалася Всеросійська виставка, на якій була представлена й народна освіта.

 

Для народних учителів були організовані педагогічні курси, які очолював Тимофій Лубенець. Завдяки його зусиллям при курсах відкрилася базова школа, в якій він особисто давав показові уроки.

 

Активні слухачі курсів готували звернення вчителів до Державної думи, з’являлися різного роду прокламації — усе це стало причиною звільнення 58-річного Тимофія Григоровича з посади директора народних училищ у серпні 1913-го. У педагогічній періодиці з’явилися статті на його підтримку.

 

Уже в грудні 1913 — січні 1914 Тимофій Лубенець став активним учасником Всеросійського з’їзду в справі народної освіти. Форум ухвалив резолюцію «Про українські школи», основною вимогою якої стала теза про викладання усіх предметів українською мовою в місцевостях з українським населенням.

 

Після з’їзду почалося переслідування його учасників. Тимофія Лубенця позбавили права викладання. Утiм завдяки підтримці інтелігенції Києва йому вдалося влаштуватися викладачем педагогіки й методики на Київських вищих жіночих курсах. До 1918-го він був деканом педагогічного факультету цих курсів.

Уже наприкінці березня 1917-го Тимофій Лубенець разом з Іваном Стешенком, Михайлом Грушевським, Віктором Ігнатовичем увійшли до складу спеціальної підкомісії міської думи Києва, яка мала розробити план запровадження української мови в київських школах.

 

Після проголошення Української Народної Республіки, до речі, його читанку 1883 року кілька разів перевидавали. 

 

На жаль, не звершилося усе з УНР — як того хотіли справжні патріоти. Попри всі негарази, з 1919 по 1924 рр. Тимофій Лубенець керував дослідною трудовою школою № 4 у Пущі-Водиці, що неподалік Києва.

 

У пореволюційний період він продовжував створювати підручники й навчальні посібники для нової трудової школи, залучаючи до розроблених раніше новий матеріал. Так, у 1922-му вийшла його «Граматка», наступного року — «Перша читанка для трудових шкіл» та «Друга читанка для трудових шкіл». 

 

Київський губернський відділ проф­спілки у 1924-му ухвалив рішення називати Тимофія Лубенця Героєм праці з врученням відповідної нагороди. А через два роки досвідчений освітянин вийшов на пенсію. Писав спогади про свою педагогічну діяльність, допомагав у справі ліквідації неписьменності серед дорослих. Помер Тимофій Григорович у Києві 81-річним, у 1936-му.

 

У фондах Педагогічного музею України зберігається близько 200 експонатів, пов’язаних з Тимофієм Лубенцем. Їх умовно можна розділити на такі групи: фото, документи, рукописи, вітальні листи до 35-річчя педагогічної діяльності Тимофія Григоровича та інші. Це більше 50 рукописів, близько 30 документів, більше 20 фото, біля 20 вітальних листівок тощо. 

 

Крім того, у Педагогічному музеї України у Києві зберігаються 34 підручники та методичні посібники авторства Тимофія Лубенця, що входять до колекції «Педагогічна Україніка 1842—1923 рр.» і є складовою частиною наукового об’єкту «Колекція стародруків Педагогічного музею України (рукописи, стародруки та рідкісні видання 1477—1923 рр.)», що є національним надбанням.

 

Представлені також статті видатного педагога та публікації про нього у журналах  ХІХ—ХХ століття, зокрема, це «Народний учитель», «Путь просвещения», «Весник воспитания», «Радянська школа», «Початкова школа», «Українська мова в школі».