«Ліна Костенко бере з історії не минуще, а вічне». Таку думку, висловлену у свій час Іваном Дзюбою, ще раз підтвердила на зустрічі у Книгарні «Є» міста Кропивницького з шанувальниками творчості уславленої письменниці невтомна популяризаторка українського слова Ольга Крижанівська.
Нікому не хотілося полишати розмову — не занадто академічну і літературно-аналітичну, а цікаву власними відчуттями і знахідками та виявленими історичними паралелями.
«Маруся Чурай» і «Берестечко» були в центрі уваги. І, безумовно, події романів, відтворюючи широчезну панораму нашої історії, трактувалися в проекції на сучасність.
І найголовнішим, і сьогодні, мабуть-таки, риторичним, бо де взяти відповідь, стало питання: «Усе ж було за нас. Чому ж програли ми?».
Володимир Панченко у своїй блискучій післямові до «Берестечка» звернув увагу на збіг думок Ліни Костенко і Євгена Маланюка, який, згадуючи «ісход» 1920 року, що завершив історію УНР, теж голосно спитав: «Як це сталося, що ми, адже ж озброєні духом великої ідеї, опинилися в таборах? Як це сталося, що ми, адже ж ідейно непереможні, тепер — переможені й безсилі? Як могло статися, що ми, сини Батьківщини, Батьківщину — покинули, і Вона — залишилася без нас, її вірних синів?».
А як це сталося сьогодні? Відповідь маємо шукати і віднайти самостійно. А поезія геніальної Ліни Костенко якраз і покликана підтримувати українців під час тих пошуків, штовхати маятник сьогодення «від депресії до воскресіння».
«До її творчої особистості добре пасують слова про «чи не єдиного мужчину на всю соборну Україну», як сказав колись Іван Франко про молоду Лесю Українку. Напевне, Каменяр сказав би подібне і про Ліну Костенко. А всі учасники розмови одностайно погодилися, що силі її творчості відповідає саме ПОЕТ, а не поетеса.
Заплановано й наступні зустрічі з творчістю Ліни Костенко у Книгарні «Є» Кропивницького: 18 березня слухатимуть літературознавця Григорія Клочека; а 19 березня, у день її 90-літнього ювілею, кожен охочий зможе продекламувати вірш на відкритих поетичних читаннях «Ліна Костенко: зв’язок поколінь».
Сергій ЯКУНІН
