Руйнівна спіраль геронтократії
Українську безпеку не гарантуватиме досить суперечливий , непослідовний , примхливий і зациклений на дружбі з Путіним Трамп. Який прагне статусу США як особистої династичної монархії. >>
Диптих
11.03.2020
Монолог українки
Як прокидаюся уранці,
боюсь синьйору розбудить.
Вона встає в якомусь трансі,
як не своя в злощасну мить.
І починається: «А хто ти?»
Мені вже звичний цей курйоз.
І вся моя тепер робота —
терпіти вранішній склероз.
Коли минає час обідній,
І пані знову засина,
чого мені чекати, бідній?
Крім неї, в домі я одна.
Вона, як правило, на цей раз
вже не така після спання:
уже нема страшних істерик,
таких, як на початку дня.
Уся вже нібито притомна.
І ніби лагідна така.
І у своїх проханнях скромна.
Очима вгадує, шука
когось у тім сумнім маєтку.
І я здогадуюсь, кого.
Само собою очевидно —
синочна рідного свого.
Його нема. Я замість нього.
Він десь далеко, він не тут.
Терпіть не хоче він такого,
коли його не впізнають.
А я терплю таке щоднини.
Не уривається терпець.
Чи всі такі ми, з України?
Не знаю.
Хай би йому грець...
Таке, Європо...
З часів Монтеккі й Капулетті
по всій Італії розкол.
Ніщо не кануло у Лету,
а боротьба, як за престол.
Роди і далі ворогують,
породичатись не дають
тим, хто кохає й ризикує
їх зрадити. І в тому суть.
І родичаються, буває,
якісь віддалені гілки.
І що на шлюб отой чекає,
про це нікому не втямки.
В потомстві є конкретний вияв.
Такий, наприклад, як склероз,
що проявляється, на диво,
зазнаючи метаморфоз.
І на чиє воно щодення?
А все на наших жіночок,
Що все витримують смиренно
Біля чужих тих болячок.
Таке, Європо склеротична!
Ти теж буваєш в забутті.
— А хто така ти? — істерично
кричиш в якомусь сум’ятті,
кричиш на нашу Україну,
І все її не впізнаєш.
А коли приступ той покине,
такою доброю стаєш,
хоч прикладай тебе до рани.
То все до часу, до пори.
Спитай, чому не люблять ранок
жінки вкраїнські — хоч умри...
Василь КЛІНЧАК
Київ
