Березневий день 70 років тому став датою загибелі головного командира УПА, провідника Організації українських націоналістів (ОУН) генерала Романа Шухевича (1907—1950).
Його життєвий чин є відбитком тієї унікальної доби, коли українці виборювали свою незалежність.
Роман Шухевич заплатив найвищу ціну, поклавши на вівтар незалежності життя всієї своєї родини.
Він казав: «Українці повинні мати Героїв у своїй землі. Можливо, я буду єдино похований тут. Бо майбутнє є там, де з могил воскресають воїни».
Аби краще усвідомити виняткову силу та гарт легендарного провідника, звернімося до унікального видання — праці «Роман Шухевич у громадсько-політичному житті Західної України 1920-1939 років: спогади, документи, світлини» історика Андрія Сови.
«Шух», «Дзвін», «Щука», «Тур», «Тарас Чупринка»
Завдяки скрупульозній роботі історика Андрія Сови вдалося зібрати незнані та малознані досі документи, спогади, нариси, інтерв’ю, газетні публікації, рідкісні фото Романа Шухевича. Завдяки цьому фактажу вдалося об’єктивно розкрити його життєвий шлях та актуалізувати чимало питань, які постають перед Українською державою на сучасному етапі.
«Частина суспільства, яка через неосвіченість, небажання вивчати першоджерела та, перебуваючи під постійним впливом ворожої до української національної ідеї пропаганди, і надалі трактує неправильно такі українські постаті, — зазначає історик Андрій Сова. — Такий стан речей зумовлений ще й тим, що упродовж двох перших десятиліть існування незалежної України була відсутня державна політика історичної пам’яті, що, своєю чергою, не сприяло появі ґрунтовних досліджень цих постатей. Брак документів та матеріалів, фрагментарне їх використання дослідниками породжувало чимало міфів навколо провідних діячів ОУН та УПА, що й надалі залишає актуальним питанням пошуку, збору, скрупульозного вивчення та введення до наукового обігу першоджерел. Тільки це дасть можливість по-новому поглянути на життєвий шлях багатьох постатей національно-визвольної боротьби, допоможе глибше осмислити суспільно-політичні процеси тієї доби, сприятиме відновлення історичної пам’яті».
Тож яким був генерал Роман Шухевич у житті, як поводив себе, коли перед ним поставали небезпечні виклики? Яким він був у повсякденному житті — лицар найвищих нагород УПА, відомий під псевдонімами «Шух», «Дзвін», «Щука», «Тур», «Тарас Чупринка»? До речі, збереглися спогади сучасників Романа Шухевича, завдяки яким стає зрозумілим, чому для псевдоніма він обрав ім’я «Григорій Чупринка».
Як відомо, Григорій Чупринка (1879—1921) — культурний, військовий і політичний діяч, розстріляний за участь у повстанському русі проти більшовиків. Ярослав Стецько, провідний діяч ОУН, публіцист, відгукуючись на смерть Романа Шухевича, писав: «Прийде час, коли вся Україна ставитиме йому пам’ятники слави... Білогорща (місце загибелі Романа Шухевича. — Авт.) буде колись місцем прощі українських патріотів.
Львів’янин хотів бути продовжувачем того Чупринки, щоб символізувати нероздільну єдність всієї України. Глибоку думку висловлено у строфі вірша: «Шухевич згинув в Білогорщі, щоб жив Чупринка у віках!» І Чупринка житиме в народній легенді, житиме в традиціях українського війська, в історії українських визвольних змагань».
Праця Андрія Сови дає можливість дізнатися про Романа Шухевича не лише як про бойового генерала. Чимало інформації є про його риси характеру (інтелігентність, товариськість), уподобання, музичні здібності (чудово грав на фортепіано і скрипці, добре співав, виступав із концертами), військово-фізичну підготовку (займався лижним спортом, футболом, легкою атлетикою, плаванням, скелелазінням), про бізнесові таланти (співзасновник рекламної фірми «Фама»).
Реклама на службі в українців
Яку місію мала «Фама» — рекламна фірма Романа Шухевича та Богдана Чайківського, яка діяла з березня 1937 по вересень 1939 у Львові?
У 1937 році, коли Роман Шухевич вийшов із польської в’язниці (у 1934-му був ув’язнений окупаційною польською владою за звинуваченням в убивстві міністра внутрішніх справ Польщі, а через два роки поляки судили його вже як члена ОУН разом зі Степаном Бандерою та Ярославом Стецьком. — Авт.), вирішив створити сучасне підприємство, аби розбудовувати український бізнес та розвивати торгівлю.
Оскільки Роман Шухевич був раніше засуджений польським судом, він не мав права бути юридичним співвласником підприємства, тож до справи залучив свого молодшого товариша Богдана Чайківського. Останній мав вищу торговельну освіту — закінчив Вищу школу закордонної торгівлі у Львові.
Чому фірма одержала назву «Фама»? Дослідники пояснюють, що слово «фама» з латинської означає «чутка», «поголоска» — назва легко вимовлялася різними мовами, тож майбутній командир УПА вірив в успіх бізнесу. І не помилився.
Хоча Роман Шухевич не міг офіційно очолювати підприємство, він став його ідейним організатором та натхненником. Адже більшість успішних ідей, організаційна робота та правильно обрана бізнесова тактика, за спогадами Богдана Чайківського, все це було заслугою саме Романа Шухевича.
Майбутній командир УПА мав чудову інтуїцію, добре відчував людей, тож знаходив для «Фами» порядних працівників. Передусім Шухевич наймав надійних людей, колишніх українських політв’язнів польської окупаційної влади, які через судимість не могли претендувати на державну службу.
До рекламного бізнесу залучалися безробітні оунівці — надійні та віддані люди.
Завдяки грамотному веденню бізнесу, рекламна фірма «Фама» стала швидко випереджати конкурентів.
Богдан Чайківський підійшов до справи серйозно, вивчаючи теорію рекламного бізнесу. Читав багато спеціалізованої літератури, здебільшого німецьких авторів, оскільки саме в німців була добре розвинута рекламна справа.
Першими замовленнями «Фами» були різні невеликі рекламні оголошення, які за попередніми домовленостями фірма розміщувала в газетах українських кооперацій (зокрема «Центросоюзу», «Маслосоюзу») та в низці українських часописів (зокрема «Діло», «Народна справа», в журналі «Комар»). Фірма не лише писала тексти оголошень, а й художньо оформлювала тексти оголошень. Причому ціни рекламної фірми Шухевича були значно нижчі, ніж у поляків.
Богдан Чайківський залишив про свого побратима цікаві спогади, сповнені поваги та теплоти: «Шухевич був усесторонньо розвинутий і дуже цікаво говорив. Роман був, як його називали націоналісти, «105-відсотковим».
То була найвища оцінка тих, хто належав до ОУН. Брат його Юрко був на 95%, я також на 95%. Роман був дуже товариський, компанійський, приємний, викликав велику приязнь до себе. Підприємство «Фама» завдяки Романові працювало так довго й приносило корись ОУН, надавало фінансову допомогу організації».
Коли постало питання про безпеку для командира УПА та його родини, Богдан Чайківський запропонував Роману Шухевичу вивезти родину до Німеччини.
«Роман Шухевич категорично відповів: «Ні. Моя родина залишиться на рідних землях. А як прийдеться там загинути, то хоч наші кості удобрять рідну землю, — пригадував Богдан Чайківський. — Роман Шухевич дуже негативно ставився до еміграції. Вважав, що то переважно елемент, не здатний до творчої політичної роботи. Зі своєї практики він знав, що більшість людей на еміграції міняється, для них основним стає заробити якнайбільше грошей. Еміграція дуже нищить людину морально».
Роман Шухевич не зрадив справі свого життя, залишившись на рідних землях. Свій останній бій головний командир Української повстанської армії Роман Шухевич — Тарас Чупринка — прийняв 5 березня 1950 року в селі Білогорща біля Львова.
Саме тут розташовувалася його остання підпільна квартира. Його зв’язкова Галина Дидик (псевдо «Анна»), керівник Українського Червоного Хреста, щоб не потрапити в руки живою, хотіла отруїтися. Її врятували, катували на допитах і 1952 року засудили на 25 років.
«Люблю тебе і дітей, але Україну більше»
Родина командира УПА розділила з ним гірку долю, проте на зрадила в найтяжчі хвилини. Дружина Наталія Шухевич (13.10.1910 — 28.02.2002) народилася в сім’ї священника Романа Березинського. «Ми зналися з малих дітей, — пригадувала Наталія Шухевич. — Він був вимогливий, але із серцем. Дуже добре грав на фортепіано».
Коли у січні 1943 року Роман Шухевич перейшов на нелегальне становище, німці заарештували Наталію, безуспішно намагаючись через неї натрапити на його слід.
«Я не була їм потрібна, вони сподівалися, що Роман здасться, бо в хаті зашилося двоє дітей. І коли згодом про це зайшла мова, то Роман сказав: «Наталю, ти знаєш, як я люблю тебе і дітей, але Україну більше», — згадувала дружина командира.
У 1944 році, після створення Української головної визвольної ради, Наталія разом із мамою та дітьми мали виїхати на Захід разом з іншими учасниками визвольного руху. Проте Наталія навідріз відмовилася залишити свого чоловіка й Україну. Для себе давно вирішила — попри все, розділить долю судженого. І залишитися на рідних теренах зі своїм народом.
Перед арештом Наталія перебувала в селі Більче на Старосамбірщині в родині греко-католицького священника о. Мицака. Через сувору конспірацію до Наталії не можна було дістатися.
Це могли зробити лише зв’язкові, які прийшли перевірити, в яких умовах живе родина керівника визвольного руху. Тоді було заплановано, що Наталія переїде в іншу місцевість як переселенка з Польщі (разом iз родиною).
Проте коли наступного разу зв’язкові прибули на Старосамбіршину, то дізналися прикру новину. 17 липня 1945 року енкаведисти за арештували о. Мицака і всіх, хто жив у нього.
Юркові, синові Романа Шухевича, тоді виповнилося лише 12 років; донечка Маруся мала неповних п’ять років. Дітей відправили до Чорнобиля у дитячий будинок, а пізніше перевели до м. Сталіно (тепер Донецьк). У 1947-му Юрій утік iз дитячого будинку, де через підпілля встановив зв’язок із батьком. У березні наступного року Юрко вирушив до Донецька, щоб викрасти сестру з дитячого будинку. Там його заарештували і засудили на десять років за зв’язок з ОУН.
Загалом Юрій Шухевич відбув 35 років ув’язнення у радянських концтаборах та на засланнях тільки за те, що був сином героїчного генерала УПА. І не відмовився від ідей свого батька. Страдницький шлях судився і дружині Романа Шухевича — табори, заслання, фізичні та моральні тортури.
...«Ясність в думанні, правда в говорінні, рішучість у чині», — так характеризував Романа Шухевича професор Степан Шах. Справедливість цих слів генерал Шухевич підтвердив усім своїм жертовним життям, присвятивши його боротьбі за вільну Україну.
