Невивчена спадщина
На відкритті експозиції.
Фото з сайта pkm.poltava.ua.
Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України Володимир Маркар’ян, відомий у Полтаві й не тільки як майстер художнього різьблення по дереву, дерев’яної скульптури, ручної вибійки на тканині, форм для пряників, мозаїки зі скла на керамічній основі, цього разу у виставковій залі Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського представив першу персональну виставку як кахляр, реконструювавши понад 50 пічних лицьових неполив’яних сюжетних та орнаментальних кахлів XV—XX століть iз 11 регіонів України, знайдених під час археологічних розкопок. Витратив на це, за його словами, два роки. Усі кахлі, наголошує, виготовив власноруч (помічників до цієї роботи не залучав) і дуже задоволений результатом.
Майстер вважає: старовинні кахлі — це велика національна спадщина, повною мірою досі, на жаль, не вивчена. Оригінальність експозиції ще й у тому, що на ній репрезентовано не лише давні (часто власноруч відновлені паном Володимиром) кахлі та їхні реконструйовані копії, а й вирізані різцем дерев’яні форми. Бо оригіналів останніх, на жаль, у жодному музеї не збереглося.
Автор експозиції пояснив, що представив ці кахлі, які нібито пройшли крізь товщу віків, на суд загалу задля того, аби показати, що заслуга в їхньому поширенні й розквіті належить не тільки кахлярам, керамістам, а найперше — різьбярам, котрі виготовляли форму, виражали художній зміст у глибоко символічному за своєю суттю зображенні.
Сакральний код на печі
На реконструкцію понад 50 пічних кахлів із різних регіонів України
Володимир Маркар’ян витратив два роки.
Чому саме неполив’яні пічні кахлі?
— Розписані поливою кахлі належать уже до пізніших часів — це в основному голландські, косівські, російські за витоками. Мене ж більше цікавлять саме первісні неполив’яні теракотові кахлі, що сягають глибини віків, — зізнається автор виставки. — Невипадково, коли заходиш до виставкової зали, ніби відчуваєш подих століть. Узагалі пічна кахля — це унікальне явище, у ній закарбований сакральний код. Обкладена кахлями піч в українській хаті завжди займала центральне місце. Вона давала тепло, комфорт, а тому нерідко асоціювалася з небесним світилом.
Тож, як бачите, у багатьох рельєфних зображеннях кахель прослідковується один із найдавніших символів у світі, поширений і в культурі українців, — солярний знак, що позначає сонце і втілює світло та тепло. Одним із найулюбленіших і найпоширеніших в українському народному мистецтві був і символ Дерева життя, він теж у тому чи іншому вигляді досить часто повторюється на рельєфних зображеннях кахлів.
Ось перед вами оригінальна пічна лицьова кахля «Дерево життя» ХVІІІ століття, знайдена під час археологічних розкопок у селі Настасівка Хорольського району, а це її реконструкція в моєму виконанні. Фактично це старовинна рельєфна народна картина, що має неповторну енергетику. Бо кожна лінія в ній жива. Відверто кажучи, у мене було багато пропозицій щодо місця цієї виставки, але я обрав саме краєзнавчий музей, бо, скажімо, на його вхідних дверях вирізьблене Дерево життя, ідентичне оцьому, що зображене на старовинній кахлі.
Дуже цікавими є кахля під назвою «Жолдаки» із зображенням таких собі мушкетерів, що належить до ХVІІ століття (знайдена вона на Черкащині), або «Адам і Єва» також ХVІІ століття (її знайшли під час розкопок на Волині).
А от узагалі унікальна кахля того ж таки ХVІІ століття «Козак і козачка», на якій зображена українська жанрова сцена (оригінал знайдено в селі Бірки Кропивницької області). Досить часто стародавні майстри вдавалися до образу Юрія Змієборця, бо він нерідко в тому чи іншому варіанті повторюється на кахлях. Дуже поширеним був малюнок «Два леви» (така кахля знайдена в Батурині на Чернігівщині), як, власне, й багато інших зооморфних зображень (поміж них кахля «Лев» (ХV століття), знайдена на території Києво-Печерської лаври, а також «Дракон» (ХVІІ століття) з Королівського замку на Закарпатті).
А от кахля «Геральдичний лев» (ХVІІ століття) з колекції Петра Лінинського, знайдена в місті Жовква Львівської області, перегукується з гербом Львова. Унікальні й кахлі «Православна» та «Килимова» (ХVІІІ століття), знайдені на території Полтавської фортеці, — власне, усіх не перелічити. Цікаво, що іноді автор відтворював кахлю зі зразка, дуже пошкодженого часом, або й узагалі зі знайденого маленького фрагмента!
Форма і зміст
А ще на виставці представлені й суто авторські роботи на різні теми. Тут тобі й козаки, які пливуть на Босфор, і головні божества, котрим поклонялися наші давні предки, — Велес та Перун…
— Свого часу я мав майстерню в «Зеленбуді», де 13 років вирізав дерев’яні скульптури, які представляв як на закордонних, так і всеукраїнських конкурсах, симпозіумах, фестивалях народного мистецтва, — пригадує Володимир Маркар’ян. — Тоді нерідко вдавався до образів божеств, відтак захотілося відобразити їх і на кахлях. А оце перше зображення тризуба. За князя Володимира була знайдена стріла з наконечником у вигляді тризуба. Я його реконструював і уявив собі, який вигляд він мав би на кахлі. А це мій погляд на те, якою була кахля у Трипіллі. Ось іще одна моя розробка кахлі, в основі якої лежить малюнок герба Війська Запорозького.
За зізнанням автора, у нього було бажання не просто представити кожну давню кахлю окремо, адже вона по-справжньому виграє тоді, коли в поєднанні з іншими становить своєрідну мозаїку. Відтак одні й ті самі кахлі повторюються, що дає змогу уявити, який вигляд мала б облицьована ними піч.
Окрім усього, умілець відтворив давню технологію тиснення кахлів із різьблених дерев’яних форм. Тож не може спокійно дивитися телетрансляції майстер-класів із виготовлення кахлів, коли за основу береться гіпсова форма. Бо в давні часи ніякого гіпсу не було.
— Насправді виготовляли дерев’яні форми — я якраз і представив їх на виставці. Вирізати зразок потрібно було таким чином, щоб на кахлі отримати дзеркальне відображення, — усе це не так просто. Недаремно дерев’яні форми для виготовлення кахлів коштували дуже дорого, — констатує майстер. — Так само цінувалися й форми для пряників. І після того, як я підняв цей пласт, близько 10 підприємств в Україні почали працювати з моїми формами, відродивши автентичну випічку, зокрема в Полтаві виготовляли досить смачні пряники-«веселяники».
Одну з дерев’яних форм замовила й київська майстерня «Глинар», яка робить сучасні каміни й облицьовує їх. І хоч нині відбувається тяжіння до гіпсових форм, їх, за словами Володимира Маркар’яна, не зрівняти з дерев’яними, тиснення з яких мають особливу енергетику.
Забутий комфорт
У чому ж унікальність кахлі? Це не просто плитка, стверджує пан Володимир, адже з іншого боку до неї прилягає так звана румпа, товщина якої сягає 6-7 сантиметрів. Тобто це унікальна конструкція, яка, окрім естетичної, мала й неабияку практичну функцію: після того, як протоплювали, піч упродовж двох діб зберігала тепло. Із введенням системи централізованого опалення потреба в кахельних печах відпала, через що кахлярство почало занепадати. Проте Володимир Маркар’ян переконаний, що ще настане час, коли кахля отримає друге життя.
— Централізоване опалення — для багатьох нині болюче питання. Іще Дмитро Менделєєв зауважував, що топити природним газом — усе одно, що купюрами. Рано чи пізно нам доведеться від нього відмовитися. І якщо всередині конструкції з об’ємних кахлів провести електроспіраль, повірте, вона буде дуже економною. Просто ця ідея чомусь нікому не спадає на думку. На жаль, ми дуже легко відмовляємося від надбань попередніх поколінь. Уявіть собі, п’ять століть люди використовували кахлі, які давали їм відчуття тепла, комфорту, а потім узяли й забули про них. Думаю, цю тему ще досліджувати й досліджувати. Щодо мене, то я зробив у цій царині лише перший крок. Хочу доробити давні кахлі з інших регіонів України й підготувати до друку видання, в якому все осмислити, — ділиться планами пан Володимир.
Виставка триватиме до 5 квітня. Тож усі охочі ще мають змогу її відвідати й відчути енергетику живої кахлі.
