Чимало бувалих, особливо ідейних і патріотично мотивованих, приглядаючись до незрілої правлячої політичної сили «Слуг народу», мимохіть починають ревізувати своє трудове життя, і від того виникає глибоке невдоволення, що викликає широке узагальнення про некорисність існування окремих соціальних видів та професійних підвидів.
Мовляв, на що життя потрачено? На «Батьківщину рятувати»? На те, щоб на 29-му році незалежності споглядати, як декотрі здають Україну, вручену їм переважною більшістю після двох Майданів та війни на сході, винятково, щоб двічі зеку та його все ще наявним тут посіпакам на фальсифікаті не дісталась? Здають приблизно так, як цей яйцевдарений збирався здавати?
Означення «незріла політсила» на початку тексту з’явилось не випадково, бо партія «Слуга народу» не виросла з якоїсь зрозумілої для українців чи цивілізованого світу ідеології, яка б ілюструвала певний курс на розвиток країни.
Хоча є підозри, що ідеологія у «Слуг» усе ж є i називається вона прокремлівські маніпулятивні політтехнології. І вся політична ілюстрація, що ми її наразі споглядаємо, це курс картинного «Летючого голландця». Але не в сенсі потопельників, а в сенсі нинішньої партійно-державницької позиції, політики правлячого нового реалізму — неприкаяної держави-привида.
Мінус лібертаріанство плюс центризм
Ні партійної відповідальності, ні ідеологічної конкретики. А схоже на те, що всі партійні процеси в середовищі «Слуг народу» мають іти доти, доки не самовичерпаються, а не через, скажімо, ідеологічне вдосконалення та оновлення. Причина на поверхні — банальне споживацько-міщанське ставлення до своїх високих статусів.
На останньому з’їзді партії було проголошено, що «Слуга народу» обирає центристську позицію.
Принагідно нагадаємо, що з приходом до влади «Слуги народу» широкому загалу презентували свою партійну позицію — лібертаріанство. Що воно таке, в Україні на практиці не відпрацьовувалось.
Словники ж пояснюють цей загадковий для пересічного українця термін — лібертаріанство (від лат.«свобода») — як спектр політичних філософій, що просувають ідею індивідуальної свободи та мінімізації розміру державного апарату.
Скажімо, частина лібертаріанців розглядають такі форми державного втручання, як оподаткування та втручання держави в економіку, як приклад крадіжки та грабунку, й тому виступають за їх скасування.
Захист громадян від насильства, на їхню думку, повинен здійснюватися приватними охоронними агенціями, а допомога незаможним повинна здійснюватися на засадах добродійності.
Нагадаємо, що першим головою партії був друг дитинства Володимира Зеленського, а нині глава СБУ Іван Баканов.
Якихось рішучих дій та політичних активностей партія тоді не демонструвала. Зрозуміло, що в керівництва партії не було потреби займатись визначенням її ідеологічних поглядів: мало в кого з громадян виникало питання, яку ідеологію сповідує одна з двох iз лишнім сотень неактивних українських партій.
Така потреба виникла лише влітку 2019-го, коли після приголомшливої перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах команда нового президента взяла курс на перемогу також і на парламентських перегонах. З партією у команди питань не було. Але питання до команди виникли у виборців. Точніше, в тієї їх частини, котрій не байдуже, яку ж Україну має намір будувати нова влада. Тоді у лексиці цієї невеликої частини громадян і виникло нове слово — лібертаріанство.
Як воно мало втілюватись практично в Україні, схоже, ніхто не мав жодного зеленого уявлення. Проте всередині партії починали виникати дискусії.
«Є підходи, є ціннісний базис. Лібертаріанство спрямоване на фактично повне усунення держави, — заявляв у свій час нинішній спікер парламенту Дмитро Разумков. — Ми не можемо піти шляхом лібертаріанства, скажімо, в питаннях соціальної сфери. На сьогоднішній день це неможливо».
У суєті виборів, а потім парламентсько-президентському турборежимі всі швидко забули про «ідеологізацію» та позиціонування партії. Тим більше й без будь-якої ідеології «Слуги народу» виграли вибори й почали втілювати в життя президентську і власну партійну програму. І от усередині зими, напередодні місцевих виборів, питання ідеології знову стало актуальним.
Центристи «made in 95 квартал»
І от тепер «Слуги» заявляють про себе, як про центристів. «Ми центристи. Але це не той центризм, до котрого ми звикли за роки незалежності України. Коли ти не знаєш, хто ти, і говориш, що центрист», — отак про все і ні про що в розрізі нової партійної ідеології заявив на з’їзді нинішній глава партії «Слуга народу» Олександр Корнієнко.
Політологи сходяться в думці, що необхідність нарешті визначитись з ідеологією була продиктована «Слугам» декількома причинами.
Відомо, що через проголошену ідеологію лібертаріанства у суспільстві давно правлячу партію підіймали на кпини. Крім того, опоненти партії влади постійно дорікали «Слугам», що вони діють не в дусі задекларованої ідеології, а, швидше, навпаки. І це було слабким місцем «Слуг». Але головне — це потреба самої партії забезпечити собі перед місцевими виборами широке поле для маневру.
Ну і зуміти сподобатись якомога ширшому колу виборців, незважаючи на їхні ідеологічні вподобання. Тим більше, що центризм — це така універсальна позиція, що дозволяє сподобатись і правим, і лівим. Політичні експерти називають центризм політичним оксюмороном, оскільки, на думку багатьох з аналітиків, він максимально деідеологізована ідеологія, що дозволяє не скочуватись в ідеологічні крайнощі.
Якими будуть наслідки нового позиціонування партії для популярності серед виборців, і, головне, яка нова користь для виборців та державотворчого процесу — питання риторичне. Бо розрахунок, власне, не на це, а на якомога ширше захоплення електорального поля. І це всього лише кількість заради кількості без високого ККД, зате з моноголосуванням.
Ми це вже бачимо по роботі Верховної Ради. Зрозуміло, що там достатньо випадкових, омандатившись на харизмі актора-сатирика Володимира Зеленського, вже не сіра маса, а мають право. Але право на що? На втілення яких державних цілей і цінностей? Чимало виборців це розуміють, і той, хто розуміє про що і про кого мова, будь-яку, навіть правильну постановку питання з їхніх уст сприймає як демагогію, виконання замовлень і торги.
Ну принаймні це добре виходить у в’язці криворізьких болтів «made in 95 квартал».
