Довбання кремлівським молотком: як не проґавити «ввічливих земельних чоловічків»

«Не болить голова у дятла»

 

Історія з ринком землі давно втратила обриси латифундистського пафосу. Законопроєкт, що має відкрити українську землю сільськогосподарського призначення для охочих товстосумів, котрі могли б поправити фінансове становище загнаних у безпросвітні злидні більшості українських селян, претендує на звання багатостраждального. Суспільний човен довкола легалізації продажу земель сільськогосподарського призначення розхитався в минулому році.

 

Земельноринковий законопроєкт то вносять, то урочисто виносять із парламентської зали. Мітинги, протести, ходіння по колу й розхристаність цього питання стають більше схожими на довбання дятлом дерева.

 

Хто спостерігав за амплітудою, з якою він лупить своєю головою, як чужим молотком, в одну точку з усією дурістю, той, напевне, не вірить, що не болить голова в дятла. Ну от чому б не взяти та не приземлитись до рясно встеленої, наприклад, осінньої сливи? Сідай і клюй собі, чого ж ти, старатель, санітар, мізки собі вибиваєш? Чого ти хочеш — їсти, чи флору рятувати? Навіщо ж таке важке суміщення? 

 

Отак і влада щодо відкриття ринку землі. 

 

Без права на гарантію 

 

Важливою складовою відкриття ринку сільськогосподарських земель є захист та гарантування прав як власникам земель, так і землекористувачам.

 

Перш за все землекористувачі зацікавлені в непорушності їхнiх прав користування землями на строк дії договорів оренди, суборенди, а також можливості при­дбати ті землі, які вони обробляють та в які вкладають фінансові ресурси.

 

Положеннями законопроєкту № 2178-10 про обіг земель сільськогосподарського призначення в редакції до другого читання вже обмежено коло суб’єктів права власності на землі.

 

Тобто не всім нинішнім землекористувачам дали можливість придбати оброблювані землі, що ставить під загрозу їх подальше ведення сільськогосподарської діяльності, а також матиме негативні наслідки і для економіки України.

 

Фа­хівці стверджують, що й ті землекористувачі, які включені до переліку суб’єктів права власності, не мають гарантій у викупі тих земельних ділянок, які вони обробляють. 

Адже в законопроєктах, які впроваджуватимуть ринок землі, відсутні чіткий механізм та процедура реалізації переважного права на придбання земельних ділянок, та навіть більше — не визначено, хто має таке право.

 

Оренда довічного користування 

 

Напевне, тому й ще більше активізувався рух довкола нелегального придбання земель, що існує в Україні давно, — так звана оренда на 49 років (тобто на вічне користування).

 

Насправді земельні паї у селах розпродуються регулярно. Цей підпільний ринок відкрився тоді, коли канули в лету колгоспи, й селянам навішали локшину, що тепер вони — повноправні господарі на своїй землі.

 

Так, господарі, от тільки ґаздувати на (в середньому) двох-трьох гектарах на одну особу під силу не всім. Для цього власник мусить мати техніку або безпосередньо хоча б коника в господарстві; дорослу, працездатну родину, щоб було кому працювати; здоров’я; час.

 

Для багатьох пайовиків ця власність перетворилась на головний біль: куди йти, до кого пристати, як подужати обробіток землі? На арену вийшли орендарі — зрозуміло, це люди з давно накопиченим і працюючим капіталом, статусом, зв’язками. Ну добре, земля в роботі, власники паїв отримують свої дивіденди — все добре. Ринок землі зачинений.

 

Однак зубожіння і потреба в коштах певної частини пайовиків підганяли до того, аби продати свої наділи, але ж офіційний продаж був заборонений. От тоді й вилізла хитромудра схема — угода купівлі-продажу, що називається орендою на 49 років.

 

Ціна, звісно, нижча, ніж та, яку може встановити легальний офіційний ринок. Але чимало селян змушені приймати й таку суму, особливо коли йдеться про вирішення нагальних гострих потреб. 

 

От і виходить, що законопроєкт, не надавши чітких гарантій певній частині орендарів на придбання землі, залишає гіркий осад у власників паїв, кому довелося збувати свої наділи цим же орендарям за ціну, значно нижчу вiд ринкової.

 

Адже ціна, за котру пайовики могли б продати свої землі після легалізації ринку, може бути як мінімум удвічі вищою за ту, що наразі встановлена підпільною схемою продажу землі. Виходить, що непродуманими, нечіткими правилами гри наразі селян-власників паїв просто обкрадають. 

 

Далі ще сумніше. З одного боку, ринок необхідно було відкривати давно, але з наведеним там порядком і так, щоб не постраждав головний власник землі — український селянин.

 

З іншого — відсутність продуманості в законопроєкті та непередбачене уникнення ризиків для вітчизняних орендарів через прихід іноземних інвесторів, котрим головне — лише прибуток та орієнтованість на світовий ринок, а не потреби корінного населення — українців, може призвести до незворотних процесів, коли селянин на своїй землі може залишитись без необхідних продуктів харчування — того ж хліба, але з бананами, як варіант. 

 

Зачинити доступ «ввічливим земельним чоловічкам»

 

Нагадаємо, 11 листопада минулого року президент Володимир Зеленський запевнив, що іноземці та іноземні компанії отримають змогу купувати українську землю лише за результатами всеукраїнського референдуму.

 

Але є одне але, і «УМ» вже неодноразово про це писала: ми в стані війни з нашим сусідом — Росією. А земельний переділ і перерозподіл перебувають у залежності від того, холодно чи тепло цілуються між собою різнокланові прокремлівські українські політикоолігархи.

 

І вони також є громадянами України. Коли ці росієорієнтовані, так звані «українці», розкуплять землі в селян, референдум уже буде не потрібен. Реальний іноземний інвестор зі своїми цивілізованими і прийнятними для нас пропозиціями, конкуренцією, торгами буде зайвим на цьому прокремлівському «святі життя». І тоді всі воєнні дії на сході будуть зайвими. Ввічливі «земельні» чоловічки заглибляться на нашу територію без зайвого пострілу. 

 

Тому прийняття закону про відкриття ринку землі в Україні так і залишається невирішеним, непродуманим, загрозливим і чутливим питанням для безпеки України.