У країні продовжується круговерть бурхливих корпоративно-політичних новин на вищих сходинках влади, хоча для декого вони можуть перетворитись і на політичний ешафот.
Проти «шефа канцелярії» президента — Андрія Богдана, схоже, весь арсенал залаштункової та трибунної атаки підключився давно: і як проти найбільш наближеного до самого гаранта, і як проти того, кого у високу політику привів одіозний олігарх Ігор Коломойський.
Знавці хитросплетінь цих ігор подейкують, що керувати офісом президента Андрію Богдану (який ще донедавна так впливав на думки й дії Володимира Зеленського) залишилось недовго. Чутки, що просочились із надр ОП, стверджують, що й президент Володимир Зеленський ніби таке рішення для себе вже прийняв.
Однією з основних причин імовірної відставки глави офісу президента озвучується негативна соціологія щодо Андрія Богдана. Мовляв, на відміну від попередніх глав держави, Зеленський дуже чутливо й вразливо реагує на такі речі.
А от політолог Володимир Фесенко вважає, що Зеленський, незважаючи на всю складність характеру Богдана, поки що не готовий відмовитись від його послуг. Проте на місце Андрія Богдана «оракули» офісу президента пророкують радника Володимира Зеленського — Андрія Єрмака. Говорять, що і під заступником глави ОП Кирилом Тимошенком також крісло хитається.
Фотографії не на пам’ять
Зауважимо, що на початок президентської кар’єри Зеленському був потрібен саме такий провідник у світ політики. Аналітики давно зійшлися у твердженні: якби Богдана не було, його слід було б вигадати.
У перші місяці президентства Зеленському часом могло здатися, що не він, а саме Богдан насправді керує країною. Ставши главою офісу президента, Андрій Богдан сконцентрувався на вирішенні внутрішніх питань.
Саме він мав вирішальний дорадчий голос при Зеленському у питаннях розпуску Верховної Ради, ведення кампанії, наповнення списку партії «Слуги народу» і оперативного пошуку кандидатів на округи, перезапуску ЦВК.
Врешті — формування уряду так само відбувалось за активної участі Богдана. Чинного прем’єра Олексія Гончарука спершу на Банкову, а потім і в Кабмін запропонував саме глава ОПУ.
Він же, як сірий кардинал, відповідає і за те, щоб уряд Гончарука показував результати, а не лише свою відданість президенту.
Інший член найближчого кола Зеленського, Андрій Єрмак, курує зовнішній вектор держави.
Як стверджують знавці з високих кабінетів, після приходу Зеленського Росія активно шукала виходу на нового президента. Навіть на Авакова виходили. Вийшли і на Єрмака. Саме йому Зеленський дав добро.
Розмови Єрмака з куратором України в Москві Дмитром Козаком швидко почали давати результат. Обмін полоненими 35 на 35 у вересні 2019 року, коли окупанти звільнили Сенцова, Кольченка, Клиха, Сущенка, моряків та решту. Повернення захоплених Росією українських кораблів; зустріч у «нормандському форматі». І останній обмін полоненими наприкінці 2019 року.
Після кожного такого досягнення Єрмак, про якого раніше ніхто не чув, ставав усе публічнішим і все ближче на фото підсувався до президента Зеленського, відтісняючи Андрія Богдана.
Публічні пристрасті
Перша публічна демонстрація тривалого конфлікту між двома ЗЕ-Андріями сталася 19 січня на церемонії прощання із загиблими в Ірані. Андрія Богдана не було там не просто так.
Начебто напередодні заходу глава ОПУ, узгоджуючи деталі, розмістив помічника президента у другий ряд — за спинами спікера, президента і прем’єра. Де тому і годилося б бути, згідно з дипломатичним протоколом.
Однак Єрмак, який відповідав за вирішення «іранської кризи» і який докладав зусилля для того, щоб загиблі повернулись додому, вирішив, що Богдан чинить несправедливо. Про що і заявив президенту.
Зеленський заступився за свого помічника. Глава ОПУ на це сказав: «Тоді не прийду я». І таки не прийшов.
Несприйняття двома Андріями один одного, суть якого боротьба за наближення до тіла президента і вплив на прийняття ним рішень, переросло в перманентний конфлікт на всіх рівнях, і побутовий у тому числі.
«Це така типова ситуація, боротьба в найближчому оточенні президента. Якщо йдеться про високих чиновників, людей з посадами, то це здебільшого апаратна війна. За моїми даними, така конкуренція за вплив на президента між Богданом і Єрмаком іде з осені 2019 року», — каже політолог Володимир Фесенко.
Насправді причин у цьому конфлікті більше, й за своєю суттю вони глибші, ніж видається на позір.
Вийшов Єрмак із туману...
Ну що ж, Андрій Єрмак бувалий у високих справах чиновник. Він стрімко піднявся за останні місяці на міждержавних темах і взагалі, як «старий кінь» борозни ще не зіпсував, ну, чи ледь не зіпсував неоднозначністю коментувань першого дня після трагедії українського літака в Ірані.
А молодий «жеребець» Андрій Богдан уже підпсував повітря. Хоча б тим, що він — гедоніст з авторитарними звичками — прийшов у владу змінювати і робити це негайно.
За характером Богдан важкий, вибуховий, хоч і креативний; нестримний і взагалі нестриманий. Для делікатної справи, в якій може проглядатись тонка межа «східного» сусідського інтересу, дещо «стрьомний» персонаж.
І саме Єрмака чомусь називають ефективним каталізатором віртуозного іудства промосковської групи, просоченої у владу і водночас потужним генератором ідей зі спільного виживання. Усе лягає на нотну грамоту, як музика. Але не будемо відволікатись на високе.
Не до мистецтва, коли за прокремлівськими агресивними інтересами в Україні проглядаються відточені роками служіння куму Путіну рухи Віктора Медведчука. А він жорстко шикує і розводить усіх — і провладних, і тих, хто такими прикидається; і тих, хто поряд, і хто з ним гектар ділити гидує. Бо йому ж відступати нікуди. Позаду Москва.
Тепер складаємо два плюс два — це той випадок, коли виходить п’ять. Бо покриваються ще щільнішим туманом перспектива й аргументи подальших перемовин із Путіним про війну і мир. На яких умовах? І які моральні, державницькі цінності виставлятимуться як предмет відкупу чи торгу?
