У кінотеатрах показують «Наших котиків». Неполіткоректний комедійно-саркастичний екшн — про 2014-й, розпал гібридної війни Росії проти України.
Інженер, актор, футбольний тренер і продавець квітів їдуть добровольцями на схід.На позиціях до четвірки ще приєднаєтся молоденька амбітна журналістка.
Жоден із них не має бойового досвіду. Юний Грін взагалі не може відрізнити танк від БТР. Утім ворог зазнає фіаско.
Про перипетії зйомок розповідає Станіслав Бжезінський, виконавець ролі Гріна.
Станіславе, хто і як запропонував вам долучитися до проєкту? Коли саме ви дізналися, що однією з продюсерів стрічки стала Уляна Супрун? Чи доводилося перетинатися з нею у процесі зйомок?
— Пропозиція надійшла від режисера стрічки Володимира Тихого. Спочатку він запросив мене зніматися у мінісеріалі «Бліндаж» — саме з нього усе почалося. А ще раніше мене йому порекомендував актор Дмитро Тубольцев, доброволець, якому я разом з Ірмою Вітовською у свій час збирав необхідні речі на фронт. Саме так ми і познайомилися з Дмитром, якого у «Наших котиках» глядачі бачать у ролі добровольця Літо.
Важко згадати той момент, коли я вперше дізнався, що Уляна Супрун стала продюсеркою «Наших котиків». Проте повне усвідомлення цієї думки прийшло під закінчення зйомок. До проєкту вона долучилася відразу після того, як закінчила роботу в міністерстві.
Стрічка «Наші котики» стала вашим дебютом у повнометражному кіно. Які відчуття?
— Я неймовірно пишаюся тим, що мій акторський шлях почався саме з цієї стрічки. Раніше мені доводилося зніматися лише у серіалах, у 2009 році я мав головну роль у повнометражному телефільмі.
Працюючи пліч-о-пліч із Володимиром Тихим, я отримав безліч вражень та незабутніх емоцій! Мені надзвичайно пощастило з командою загалом і партнерами зокрема на знімальному майданчику. Я вже дуже сумую за тим періодом часу, адже він був дійсно незабутнім.
Який він, ваш персонаж — доброволець Літо? Що спільного, а що відмінного між вами?
— Особисто для мене головна ідея фільму «Наші котики» полягає у тому, щоб показати комічні та смішні ситуації, з якими іноді зіштовхуються наші добровольці на передовій. Перед початком зйомок ми багато спілкувалися з учасниками війни на сході, тож ні для кого з нас не секрет, що на війні без гумору не обійтися. Для них це свого роду психологічний захист від страху. Цей фільм — це сміхотерапія, тому коли ветерани дивилися стрічку, вони щиро сміялися і плакали, для них це була можливість відпустити увесь негатив, попрощатися з поганими емоціями. Я на власні очі бачив, яке сильне враження фільм справляє на цих людей, і враження це було справді позитивне.
У фільмі мені дісталася роль Гріна. Він простий продавець квітів, який зовсім не має бажання воювати. Його мотиви доволі прості: він прагне завоювати прихильність батька. Але на фронті у Гріна трапляється переломний момент — після втрати побратима він нарешті усвідомлює усю серйозність ситуації і розуміє, що його причини бути на війні тепер уже кардинально інші.
Із Гріном у мене є дійсно дещо спільне. Як і мій герой, я б так само обережно поводив себе на передовій і ні в якому разі не знімав би каску (Сміється).
Які завдання ставив перед акторами режисер Володимир Тихий? Що було реалізувати найважче?
— Звичайно, режисер вимагав від нас викладатися на максимум. Але найголовніше, що він нам завжди повторював, — не перегравати. Навіть попри те, що це комедія, глядач повинен вірити кожній емоції. Протягом усього часу ми балансували між комедійністю, серйозністю та драматизмом. Глядачі побачать нас у доволі кумедних ситуаціях, а от нам потрібно було зберігати серйозність. Ось це і було найважче — смішити людей і в цей час зберігати серйозні обличчя.
Чи складно було поєднувати зйомки та роботу в театрі?
— На той момент я саме закінчив роботу у театрі і весь вільний час присвятив роботі над фільмом: багато практикувався, уважно вивчав сценарій, спілкувався зі знімальною групою і постійно намагався удосконалювати акторську майстерність.
Якби вас запитали, чому варто подивитися стрічку «Наші котики», що б ви відповіли?
— Мені постійно ставлять це питання, і я завжди відповідаю: «Варто!» «Наші котики» — смішний, класний і дуже чесний фільм. Це перший фільм про війну, знятий у такому жанрі, і він дійсно не розчарує. Стрічка вчить нас сміятися ворогові в обличчя і відображає незламний дух кожного українця. Я дуже пишаюся нашим кінематографом і тим, у якому напрямку він розвивається. Тож я щиро вірю, що кожен український глядач підтримає це кіно, прийде на сеанс нашої патріотичної комедії.
Чи плануєте ви і надалі розвиватися у сфері кінематографа? У яких ще проєктах хотіли б спробувати сили?
— Так, звичайно, кінематограф — моя мрія. Я б дуже хотів брати участь у якомога більшій кількості повнометражних українських фільмів. А ще, сподіваюся, що колись отримаю можливість долучитися до зйомок іноземного кіно. Зовсім недавно мені випала можливість стати частиною інстаграм-проєкту про Голокост під назвою «Історії Єви», і хоча я грав лише у двох епізодах, мені неймовірно сподобався процес роботи з іноземною знімальною групою. З ними я навчився ще більшій дисципліні та відповідальності. У «Наших котиках» було майже так само, за винятком того, що всі на майданчику стали для мене справжньою родиною!
Дарина ЛОЦЬКА
