Учасники Національного форуму екологів, які вже вcьоме поспіль обговорювали проблеми вітчизняних сміттєзвалищ, відвідали у Слов’яногірську полігон ТПО, що нарешті «дочекався» давно запланованої рекультивації.
Цей об’єкт був закритий ще в 2017 році, проте лише зараз усю його територію привели до ладу.
Тобто засипали суглинком, покривши зверху матеріалом, що захищатиме ґрунт та підземні води від потрапляння небезпечних речовин.
Реалізація другого етапу проєкту (будівництво станції з утилізації газу — продукту переробки сміття) розпочнеться у першому кварталі цього року. І лише тоді впорядковану територію засіють чимось зеленим.
За однією з версій, це можуть бути кущі сніжноягіднику білого, за іншою — степова ковила. Втім історія слов’яногірського полігону — швидше, приємний виняток для наших реалій, аніж усталена практика. Принаймні, саме до такого висновку прийшли учасники екологічного форуму, ухвалюючи чергову резолюцію з порятунку довкілля.
Статистика стихійного лиха
За останнє десятиліття українські міста стали помітно чистішими, бо в комунальних підприємств побільшало сміттєвозів, на вулицях з’явилися урни, а в прогресивних школах навіть вчать дітей сортувати сміття, виставляючи під стінками окремі контейнери для пластикових пляшок та паперу.
Але «тектонічний зсув» у свідомості громадян, що стався здебільшого завдяки «виховним» екологічним проєктам європейських організацій, поки що не привів до зменшення кількості критично переповнених полігонів.
На повірці з’явилося очевидне протиріччя, оскільки незрозуміло, навіщо перейматися сортуванням відходів, якщо вони все одно потрапляють до універсального баку, а потім вивозяться гамузом на приміське сміттєзвалище? Останні назвати полігонами твердих побутових відходів наразі дуже складно.
«Це, швидше, необладнані місця, які не відповідають мінімальним екологічним нормам, — запевняє голова Харківської обласної організації Всеукраїнської екологічної ліги Сергій Размєтаєв. — Я б назвав їх об’єктами підвищеної небезпеки, оскільки вони забруднюють ґрунти, воду і повітря».
Наразі в Україні офіційно зареєстровано 6 тисяч таких об’єктів.
«Хоча достовірної інформації у нас немає, — уточнює озвучену статистику експерт Ліги Діана Кальницька. — Як свідчать дані моніторингу ініційованих осіб, у нас чимало несанкціонованих сміттєзвалищ, кількість яких може сягати 30 тисяч. Особливо небезпечна ситуація склалася на окупованих територіях Донецької та Луганської областей, що потрапили до зони бойових дій. Основна ж проблема полягає в тому, що в нас щорічно збільшується загальна кількість побутових відходів, і 94 відсотки цієї маси ми відправляємо на полігони. У Європі якраз усе з точністю до навпаки».
Творці паперової реальності
За даними координатора громадської організації «Зелений фронт» Олександра Богданіса, на території Харківщини сьогодні немає жодного звалища ТПО, яке має повний, а головне - реальний пакет дозвільних документів.
Приємним винятком став лише об’єкт у Дергачах, і то лише тому, що його впорядкуванням зайнялася іноземна компанія, що виступила з вимогою привести усю документацію у сувору відповідність до закону. Але як у такому випадку «легалізувала» свою діяльність решта адміністрацій?
Схема виявляється досить проста. Олександр Богданіс каже, що недавно разом iз чиновниками обласного департаменту екології брав участь в оцінці впливу на довкілля красноградського полігону.
Це саме той документ, який дозволяє суб’єкту господарювання легально вести свій бізнес. Тобто у випадку позитивної оцінки державні органи управління видають папір, який відкриває шлях для отримання підприємством іншої дозвільної документації без додаткової перевірки. Ніби все логічно, але справа в тому, що в наших реаліях дана процедура може нагадувати сеанс одноразової магії.
Для доказу пан Богданіс навів такий приклад. В екологічному циркулярі є розділ «Природно-геологічна характеристика місця видалення відходів». Заповнюючи цей пункт, чиновники підтвердили у Краснограді, що полігон розташований на чорноземах.
І хоча в ДБР суворо забороняється використовувати під полігони території з цінним типом ґрунтів, у департаменті записали, що дана норма тут «відповідає чинному законодавству».
Далі — більше. У своїй оцінці впливу на довкілля чиновники вказують, що на полігоні немає свердловин для моніторингу стану підземних вод, фактично відсутня система гідроізоляції, не проводиться сортування сміття і не висаджено захисну зелену смугу на підході до населеного пункту, але при цьому в підсумку пишуть, що «все відповідає нормі».
З моніторингом реальної дійсності теж не все гаразд, оскільки у державній структурі управління є чимало департаментів, інспекцій, лабораторій і навіть наукових закладів, які мають статус контролюючих органів і навіть підтверджують факт своєї діяльності регулярними звітами.
Але на ділі уся ця система не настільки ефективна, як на папері. Виявляється, усі ці контролери дуже часто просто сидять і чекають, поки необхідні дані про реальний стан речей їм надішлють «суб’єкти господарювання».
«Постійний моніторинг впливу полігонів на довкілля, згідно з законодавством, проводить його керівник, — каже Олександр Богданіс. — Як правило, рівень компетенції цих людей дорівнює нулю, але саме вони беруть необхідні проби, саме вони роблять певні висновки, а потім визначають у звіті для контролюючих органів ступінь відповідності отриманих показників екологічній нормі».
Звичайно, можна припустити, що їхню звітність хтось регулярно перевіряє безпосередньо на місці, але тут справа доходить до відвертих курйозів. Як приклад пан Богданіс навів історію з очисними спорудами (до цих об’єктів застосовують ті ж вимоги моніторингу, що й до полігонів) неподалік Мерефи.
Чотири роки поспіль керівник комунального підприємства регулярно звітував контролерам про задовільний стан ввіреного йому об’єкта і навіть зразково вів журнал екологічного спостереження, а коли перевірили реальний стан речей, то схопилися за голову — повна фальсифікація реальних даних.
Втім низький рівень сумлінності у даному випадку менше б’є по гаманцю керівника, аніж би «вдарила» чесна звітність.
«За новим бюджетним податковим кодексом, забруднювач довкілля сплачує екологічний податок, — пояснив мотивацію «суб’єкта господарювання» Сергій Размєтаєв. — Скільки він покаже, умовно кажучи, бруду, стільки йому і нарахують. Водночас штраф за нечесність дуже мізерний. Можна сказати, що зараз у нас фактично відсутня відповідальність за порушення правил. Тобто правила є, а відповідальності за їх порушення немає».
Загалом в Україні бізнес на смітті, за словами Олександра Богданіса, нагадує гігантський айсберг, де на поверхні видно його лише шосту частину. Решта перебуває в тіні, якщо говорити про фінансовий бік справи. Найчастіше адміністрації цих об’єктів, умовно кажучи, намагаються замести сміття під килим і зробити вигляд, що все нормально.
«Цей бізнес сьогодні переповнений сірими і чорними грошима, — ділиться своїми висновками експерт «Зеленого фронту». — Маса людей, що мають бодай якусь можливість, намагаються цей бізнес під себе підім’яти, особливо не переймаючись точністю нормативних документів або екологічними нормами. Завдання у них просте — за будь-яку ціну створити собі маленький «свічний заводик», який бу годуватиме їхню родину багато років поспіль».
Крига, що трохи скресла
Але в Україні вже з’явилися і проєкти, що можна назвати приємним винятком. У тій же Донецькій області учасникам екологічного форуму показали не лише впорядковане звалище у Слов’яногірську, а й будівництво першої черги полігону у Краматорську. Його потужність — 250 тонн на рік. Цього достатньо, аби ліквідувати усі стихійні смітники на півночі регіону.
Тут уже провели «комплекс заходів з відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану і продуктивності земель», а тепер готуються до будівництва другої черги з використанням французької технології. Система захисту землі та підземних вод у даному випадку передбачає встановлення спеціальних фільтрів.
А під Харковом цього року завершиться будівництво першої черги сміттєпереробного комплексу, що зводить польська компанія поблизу Дергачівського полігону, який уже використав свої потужності.
Вартість проєкту — 40 мільйонів доларів. Гроші у формі кредиту виділив Всесвітній банк реконструкції та розвитку. Наразі поблизу основного майданчика зводять допоміжні об’єкти, включаючи системи збору та очистки фільтру, а потім розпочнеться будівництво другої черги комплексу з конвеєрами та сортувальними лініями.
Завершити цю роботу планують до осені наступного року. Водночас проводитиметься рекультивація старого полігону.
«Виконавець робіт — турецька фірма, — прокоментував ситуацію директор КП «Муніципальна компанія поводження з відходами» Харківської міськради Юрій Суярко. — Вона встановить над полігоном так звану геомембрану з метою перешкоджання витоку шкідливого газу і побудує 37 свердловин для його добування. Далі газ буде генеруватися в електроенергію, яку ми зможемо продавати за зеленим тарифом оператору енергетичного ринку. Отримані гроші підуть на погашення кредиту і відсотків по ньому».
Потужність нового виробництва досить висока. Як запевняють підрядники, обсягу виробленої з біогазу енергії вистачить для того, аби задовольнити щорічні потреби усього тролейбусно-трамвайного парку Харкова. На цьому об’єкті працюватимуть 132 особи.
До речі, законодавством передбачено, що цього року в Україні повинні бути закриті усі полігони твердих побутових відходів, які не відповідають екологічним нормам.
Наскільки це реально, покаже час, але, як свідчить вітчизняна практика, невпорядковані сміттєзвалища залишаються у жахливому стані не лише через брак коштів, а й тому, що давно стали чимось звичним.
За словами Олександра Богданіса, власники «свічних заводиків» на зауваження з приводу порушення екологічних норм часто здивовано знизують плечима. Мовляв, а що ж ви хотіли, звалище тут було завжди.
