Україна відраховує дні до саміту, де на президента Володимира Зеленського чекає справжній іспит — гідно протистояти досвідченому чекісту Володимиру Путіну.
Бо є загроза поповнити лави країн, за визначенням політичного оглядача Віталія Портникова, — «вічних інвалідів», котрих такими зробила саме Росія.
Першими з колишніх братніх союзних республік цей список відкрили Молдова й Грузія. І якщо Зеленський погодиться на умови Путіна, то тоді Україні з цього замкненого кола зможе допомогти вибратись лише диво.
Один відомий професор чорної магії ще сто років тому, проводячи сеанс у театрі «Вар’єте», сказав: «Люди як люди, вони мало змінились за дві сотні років».
Очільник Кремля так само, як і Воланд, уміє використовувати ці глибинні пізнання людської психіки при втіленні своїх планів. Бо протистояти Путіну з числа керівників держав із колиски СРСР не зміг ніхто. Це під силу лише Петру Порошенку, однак історичний ерзац перекинув нас у іншу позицію.
Мітка: 20 років
Є якась містична закономірність: кожна держава, що проходить процес становлення, переживає період страшенної кризи. Так було з країнами Прибалтики, Угорщини, Румунії, Чехії...
Вони протягом 20 років втрачали шанс побудувати все те, що ми називаємо суверенною державою, і потім на межі 20 року починали або втрачати свою незалежність, або дуже дорого за неї платити. Така доля спіткала й Україну.
Лиш тільки почав утілюватись сценарій побудови незалежної держави й нарешті вона почала відбуватись, як на нас пішов дуже складний і небезпечний ворог.
Отже, 9 грудня, за визначенням чималої кількості політологів, може стати переломним моментом у сторінці нашого сьогоднішнього літопису.
Чи думав 20 років тому успішний артист й інтерпретатор політичної сатири з України Володимир Зеленський, виступаючи і на російській сцені, і на корпоративах, що йому доведеться вести гру не лише за написаним сценарієм, а й психологічну з «кощієм безсмертним» кремлівської політики за інтереси великої вільнолюбивої європейської держави, що стала бар’єром між агресором і Європою. І доречне запитання: а чи побутують у ментальності нинішнього президента України саме такі визначення своєї Батьківщини?
Шпаргалка розмови
Отже, наразі світові ЗМІ анонсують особисту розмову лідерів двох воюючих країн 9 грудня на нормандському саміті. Про що будуть говорити? Що планує окреслити Володимир Зеленський?
Згадаймо, про це вітчизняні журналісти почали розпитувати ще під час виборів, перед другим туром. Тоді Зеленський відповів: «Ну нарешті ви повернули наші землі. Скільки грошей ви готові ще компенсувати за те, що відібрали наші території і допомагали людям, котрі брали участь у ескалації Криму й Донбасу, допомагали їм на страшному, жорстокому, ганебному шляху».
Тепер же в інтерв’ю німецькому виданню Spiegel український президент Володимир Зеленський не так зухвало висловлюється про свої очікування від нормандської зустрічі, зокрема, й від розмови з Путіним.
«Перш за все важливо, щоб ми досягли конкретних термінів повернення всіх українських полонених. Серйозне перемир’я з серйозним припиненням вогню. Серйозне — це без жодних пострілів. Передача контролю Україні над кордоном українсько-російським. Четверте питання — можливість проведення місцевих виборів вже на території України, а не на тимчасово окупованій території України», — зазначив Володимир Зеленський.
Дивна поступливість Кремля
Насправді Зеленський і Путін розмовляли вже декілька разів, щоправда, лише телефоном. Але дзвінки ці вийшли не безрезультатними. Після тих розмов додому з російського полону повернулись 35 українців — моряки та політичні в’язні.
Ще одна тема розмови між Путіним та Зеленським — повернення катерів, що їх захопили росіяни рік тому в районі Керченської протоки. Судна повернули. Щоправда, в такому обшарпаному стані (навіть унітази позривали), що ремонтувати, за словами фахівців, доведеться не менше трьох місяців.
Але нагадаймо, російський президент недавно не давав ствердної згоди щодо своєї участі в саміті. То чому Володимр Путін погодився приїхати в Париж? Політичні аналітики стверджують, що так він прагне схилити Зеленського до прямих перемовин із лідерами ОРДЛО. Кремль так само чинив з Південною Осетією і Абхазією в Грузії; невизнаним Придністров’ям у Молдові.
«Легітимізація режимів, створених Кремлем, є важливим зовнішньополітичним завданням Москви, тому що це дозволяє, з одного боку, вважатися посередником у конфлікті, а з іншого — дезактивує бажання колишніх радянських республік іти до Європи чи Євроатлантичного союзу», — вважає політичний оглядач Віталій Портников.
Росія, за звичаєм, користується усіма перевагами становища нахабного шулера: продовжує заперечувати свою причетність до війни на Донбасі, визнаючи водночас, що підтримує своїх ставлеників на непідконтрольних Києву українських територіях Донецька й Луганська. Політичне лицемірство — взагалі зручний інструмент для режимів, які вважають імідж цинічного міжнародного громили власним репутаційним досягненням.
Момент істини: переграти Путіна
На думку українських дипломатів, розмова тет-а-тет між Путіним і Зеленським необхідна.
«Там має бути такий момент істини, який покаже новообраній владі, особисто президенту Володимиру Зеленському, що це за персонаж з того боку, й дасть почути від нього його реальну позицію, — каже директор дипломатичної академії наук при МЗС України Сергій Корсунський. — Дуже важливо розуміти його позицію, щоб прийняти рішення нам. Тому що, якщо будуть виставлені такі умови, які ми не можемо виконати, значить, треба шукати інші шляхи».
Фото з сайта 24tv.ua.
У форматі перемовин віч-на-віч є величезний ризик: Володимир Путін — досвідчений чекіст, який із такими, як Зеленський, провів усе життя, намагаючись їх або завербувати, або залякати.
«Путіну вдавалось залякати навіть таких керівників колишніх союзних республік, котрих неможливо порівняти із Володимиром Зеленським, — каже Віталій Портников. — Наприклад, Віктор Янукович погодився загальмувати євроінтеграцію України. Так само повівся і експрезидент Вірменії Серж Саргсян».
І хоча Володимир Зеленський уже зустрічався зі світовими лідерами провідних держав — попередній досвід у грі з Путіним не порятує. Хоча готуватись до зустрічі варто досить серйозно.
«Президенту Володимиру Зеленському потрібна не стільки професійна, скільки психологічна підготовка, тому що витримати тиск росіян дуже важко», — констатує Сергій Корсунський.
План «Б» — не хрест на євроінтеграції
Дипломати називають цю зустріч ледь не останньою спробою виконати Мінські угоди з врегулювання ситуації на Донбасі. Очільник Міністерства закордонних справ України Вадим Пристайко заявив: «...У протилежному випадку (коли не вдасться відстояти наші позиції) доведеться шукати інші шляхи. Однією з альтернатив може бути миротворча місія ООН на сході України».
Та в будь-якому випадку такий сценарій можливий тільки в тому разі, якщо з ним погодиться Кремль.
Політологи відзначають відразу кілька ризиків, пов’язаних із таким сценарієм, і слова голови МЗС вважають радше елементом переговорів, аніж реальним планом дій.
«Ми маємо розуміти, що тоді Європа зніме санкції. Тому що ми відмовляємося від участі Європи далі у переговорному політико-дипломатичному процесі. І ще один важливий момент, що реалізація такого сценарію може поставити хрест на євроінтеграції, тому що ми де-факто кажемо Європі, що ми від вас відмовляємось. Я думаю, що тут більше елемент шантажу щодо Європи. Вони підштовхують цією заявою, що потрібно щось робити», — каже політолог Сергій Постоловський.
«Частиною і механізмом цього врегулювання може бути запуск операції з підтримання миру. Вона можлива лише за умов, коли є згода Ради Безпеки ООН. А у Радбезі, як ви знаєте, є Російська Федерація серед постійних членів, яка володіє так званим правом вето», — зауважив президент Української асоціації зовнішньої політики Володимир Хандогій.
Якщо домовитися не вийде, в команді українського президента допускають зміну формату переговорів, точніше його розширення. Голова парламентської фракції «Слуга народу» Давид Арахамія заявив: до переговорів можуть приєднатися лідери США та Великої Британії. Президент Дональд Трамп публічно дав зрозуміти: готовий брати участь у саміті. Водночас через вихід Об’єднаного Королівства з ЄС і процес імпічменту президента США експерти вважають малоймовірною участь цих країн у переговорах.
«Можливо, в офісі президента і в нашому МЗС роблять ставку на те, щоб чимшвидше продемонструвати всьому світу, що навіть з новим президентом України Російська Федерація все одно не буде домовлятися в інший спосіб, аніж це було раніше. Що вона так само не погодиться на безпекові гарантії. Але при цьому нова влада може мати козир і сказати: ну от бачите, ми хотіли, прагнули, але без безпеки ми не будемо говорити про політику. І тоді можна буде взагалі заморозити на певний час переговорний процес і навіть Мінський процес», — зазначає політичний аналітик фонду «Демократичні ініціативи» Марія Золкіна.
Кордон України й Китаю — наш порятунок?
Українці не залишаються байдужими щодо підготовчих моментів, дій і заяв політиків, висловлюючи свої гарячі позиції у соцмережах.
«Лише кордон України й Китаю нам допоможе. Contra spem spero! Без надії сподіваюсь! Леся Українка...», — прокоментував користувач з ніком Сліпий Славко.
«... під час кави нарешті зустрінуться — і що? Розширювати формат? Кому він ще потрібний? Трампу? — іронізує ще один дописувач у соцмережах. — Він уже своє сказав на зустрічі (бідному щелепу ледь не під стільцями прийшлось шукати). Борісу? Так йому Путін організував гру в пісочниці ще 2016р., не до України. Навіть якби і приєднались, то, як і Зеленський, вони «не в темі», було б ще гірше для України — Путін зробив би їх своїми асистентами. Сподіватися на резервний план команди? А хто його команда? Один — маріонетка Коломойського, другий — маріонетка Путіна, третій — їх прес-секретар. Заспокойтесь, відсуньте в сторону кавову чашку, якщо Путін дав згоду, то все піде по його сценарію. Перед ним же буде сидіти не Порошенко, буде сидіти ще один «проффесор», з яким Путін уже зустрічався на закритому корпоративі».
