Блага метро

27.11.2019
Уже понад півсторіччя метро є невід’ємною частиною повсякденного життя більшості киян. Але, на жаль, короткочасні подорожі цим видом транспорту не завжди приносять задоволення. В уяві одразу спливає образ «улюбленої» години пік. Та це й не дивно: нескінченний натовп, роздратовані пасажири, тиснява... Можна вважати за щасливчиків тих, кому вдалося зайняти омріяні місця на сидіннях? Якби ж то: тут iще потрібно мати неабияку вдачу просунутися до виходу, поки купа нетерплячих осіб на протилежному боцi не почала вриватися у ледь відчинені двері. Тут можна заперечити — у тисняві, та не в образі. Але хто сказав, що метро — не найкраще місце для вирішення конфліктів? 
Лихо та й годі... А давайте зараз усі разом помріємо про яскраве майбутнє нашого Київського метрополітену. Тільки уявіть: ви стрімко крокуєте донизу світлого, чистого та просторого приміщення. Озираєтесь навкруги, а межі між підземною та наземною частинами начебто й немає. Замість бетонних стін — міцне прозоре скло. А кияни, неначе ті рибки в акваріумі, де для кожного знайдеться місце. Ось уже й до турнікетів підійшли: про квитки та жетони тут зовсім не згадують, натомість пропускають лише за відбитком пальців. Ніяких вам черг i метушні. Всі спокійно прямують далі. Хоч людей на платформі менше не стало, але у вагонах тепер є чим дихати. Ви, напевно, здивовані. Так, протиснутися всім до однієї комірки вже неможливо. Після того як вага пасажирів досягає певного ліміту, двері вагону автоматично блокуються. Не хвилюйтеся, по своїх справах ви точно не запізнитеся, оскільки сучасні супершвидкісні поїзди довезуть вас з одного кінця міста до іншого лише за 10 хвилин. А у вагонах так тихо-тихо, як по ставку пливе сухий листок. Ніщо не завадить насолодитися улюбленою музикою або дзвінком від близької людини. Тішить, що традиційно в руках пасажирів можна помітити книжку або ранкову газету, попри те, що в «підземці» є постійний доступ до iнтернету.
На жаль, зараз мрії не зовсім збігаються з реальною картинкою, але все можливо. Хто, як не ми, перетворимо наші уяви у дійсність? 
Вікторія СЛОБОДЯНЮК, 
студентка Київського університету 
імені Бориса Грінченка
  • Поможи нам, ізбави нас вражої наруги

    Нині, через понад два століття після появи на світ Тараса Шевченка, ми розкриваємо нові подробиці з його життя і творчості — нарешті дивимося на його постать своїми, українськими, очима. >>

  • Знесення режиму аятол: що це означає для України

    Для нас це абсолютний джекпот. Іран - це ключова шестірня у машині російського терору. Вони клепають "Шахеди", які летять на наші міста, і передають Москві балістику та технології. Фізичне знищення іранського ВПК означає, що російська логістика одномоментно втрачає свого головного донора. >>

  • Атака на сенс війни: світ не засвоїв уроків ХХ століття

    19 лютого 2014— дата, яка мала б звучати значно гучніше. Саме цього дня, дванадцять років тому, розпочалася Війна за Незалежність України. Ця дата зафіксована в українському законодавстві. Але в публічних комунікаціях — навіть на найвищому рівні — її майже не чути. >>

  • Україна має щодня пам’ятати: її найбільшою цінністю є люди

    Вся система «Азову», починаючи від підготовки особового складу і планування операцій, закінчуючи забезпеченням своєчасної медичної допомоги пораненим та великою інфраструктурою довкола підрозділу, побудована саме за цією логікою — життя та здоров’я особового складу є нашою головною, найбільшою цінні >>