Влада, ухваливши Державний бюджет на 2020 рік, зовсім не вважає цей документ остаточним. І планує вносити корективи. В ручному режимі. Адже, як це самокритично вважає Дмитро Разумков, закон не можна назвати ідеальним.
«Про це також говорили народні депутати, звертаючись до уряду. Про те, що не були враховані всі пропозиції, які надходили від представників різних політичних сил... Буде ще багато дискусій навколо бюджету. Я впевнений, що і він зазнаватиме деяких змін», — зізнався спікер парламенту.
Тим часом політолог Віктор Таран вважає головний кошторис України на наступний рік трагедією вітчизняного парламентаризму. «Така турбошвидкість черговий раз засвідчила: парламент перестав бути політичним суб’єктом і гравцем... Депутати перестали виконувати свою найголовнішу функцію — контролювати виконавчу владу, — написав він. — У цьому дуже легко переконатись. Достатньо подивитись, як проходило обговорення і затвердження бюджету. Фактично вперше за всі роки незалежності депутати замість того, аби ставити гострі запитання Кабміну чи цікавитись, на які програми останні збираються перерозподіляти кошти, лише безвольно, у режимі шаленого принтера, проголосували за головний фінансовий документ країни».
А тому, як стверджує експерт, опосередковано погоджуючись із Дмитром Разумковим, бюджет і справді вийшов не найкращим. «Для «слуг» та їхнiх виборців у мене погана новина: суму субвенцій зменшили з 7 до 2 мільярдів. Ці гроші підуть винятково для тих мажоритарників, хто «обурюватиметься», або тим, від яких потрібні будуть голоси. Насамперед iдеться про групу «За майбутнє». Для «своїх» мажоритарників Зеленський придумав красиву «страшилку»: мовляв, на осінь будуть чергові вибори на суто пропорційній системі. Тому, мажоритарники-«слуги», забудьте про округи, голосуйте «як треба» — і ви гарантовано потрапите до списку. Але це не точно», — зазначив Таран, додавши ще одну причину пасивності нардепів: наднизький рівень освіченості.
«Оскільки більшість із них не розбираються ні в бюджеті, ні в економіці, це дає великий маневр для потенційних корупційних новацій у бюджеті персонально Зеленському та його оточенню, — сказав експерт. — Що стосується макрофінансових показників бюджету, то тут нічого ані нового, ані проривного: ті самі 43 мільярди доларів, із яких потрібно віддати 15 мільярдів на обслуговування зовнішнього боргу...
Про зростання ВВП 40% упродовж п’яти років треба забути раз і назавжди... Усі збільшення, зокрема соціальних видатків, відбуваються на рівні інфляційної індексації: тобто зарплати бюджетників виростуть у середньому на 5%. За всіма іншими соціальними статтями спостерігаємо скорочення видатків: бюджет Зеленського скасовує тринадцяту пенсію, зменшує кошти на субсидії, зменшує видатки на освіту та скасовує програму сільської медицини».
Для країни відсутність соціального популізму — добра новина. Але така реальність — це точно не те, на що сподівалися виборці Зеленського, які очікували на різке підвищення зарплат і пенсій.
Тепер уважно спостерігаємо, як на це відреагують виборці Зеленського...
