У суботу Україна відзначила одну з найскорботніших дат у своїй історії — День пам’яті жертв голодоморів.
І хоча в пам’яті кожного одразу зринають трагічні 1932-33 роки, та масових, як кажуть старші люди, голодовок, нагадаю, було аж три впродовж минулого століття — також у 1921—1923 та 1946—1947 роках.
Утім, саме Голодомор 30-х років був довгий час оповитий таємницею, а згодом отримав статус геноциду.
«Ми зробили майже неможливе. Ми повернули правду собі і світові, — написав у своєму зверненні до нації третій президент України Віктор Ющенко. — Нині ми встановили імена майже 2 мільйонів убитих людей. Очевидно, ця цифра неповна. Але це тільки початок нашої роботи. Ми достеменно точно виявили майже 14000 сіл і містечок у 18 регіонах України, де був Великий Голод 1932-33 років. Ми встановили 3577 місць масових поховань жертв Великого Голоду. Ми узагальнили списки 522 населених пунктів, занесених на «чорні дошки». Ми знаємо імена катів і імена вбивць. Ми розуміємо і знаємо наміри комуністичних злочинців. Ми знаємо достеменно: це був геноцид — мор нашого народу голодом, поєднаний iз лютим убивством його інтелігенції, духовенства, політичних, громадських і культурних діячів».
Вiд самісінького ранку суботи до музейного комплексу Голодомору-геноциду та до пам’ятного знаку на Михайлівській площі йшли люди. У руках — лампадки, свічки, колоски, хліб, яблука та дитячі іграшки.
По всіх храмах ПЦУ та УГКЦ відслужили поминальні молебні за невинно убієнними. Навіть в окупованому Сімферополі, в кафедральному соборі Володимира та Ольги, який належить Кримській єпархії ПЦУ, згадували жертв Голодомору, повідомляє «Крим.Реалії». Звісно, жодні офіційні скорботні заходи на півострові не проводили — в окупаційної влади «власне бачення» тих подій.
«Ми маємо згадувати жертв Голодомору-геноциду, прямо називати винуватців трагедії для того, щоби це найжорстокіше сплановане масове вбивство людей ніколи більше не повторилося», — зазначив у своєму зверненні глава ПЦУ митрополит Епіфаній. Щоб нащадки уявили, наскільки вражаючими були масштаби того масового вбивства, він навів приголомшливий приклад: щоб вшанувати хвилиною мовчання кожного з мільйонів загиблих у Голодоморі, знадобиться майже 5000 діб, або понад 13 років.
Близько 16-ї години до музею Голодомору-геноциду приїхав президент Володимир Зеленський iз дружиною, а також голова Верховної Ради Дмитро Разумков, глава уряду Олексій Гончарук, представники дипломатичного корпусу та інші офіційні особи. Вони поклали символічні композиції з зерном до підніжжя скульптури дівчинки з колосками. Президент оголосив загальнонаціональну хвилину мовчання, після закінчення якої розпочалася всеукраїнська акція «Запали свічку».
«Кілька речей учора прикро вразили, — написав наступного дня свої враження громадський діяч Тарас Шамайда у «Фейсбуці». — По-перше, біля меморіалу Голодомору було як ніколи мало людей. Буквально кількасот. З 2006 року, коли було ухвалено закон про Голодомор, приходжу на жалобні акції у Києві щороку, тож можу стверджувати це напевне. У тримільйонному місті вражаюче мало людей готові виділити якусь годину часу, щоб разом ушанувати загиблих у найбільшій в українській історії трагедії. І це — діагноз. Так само, як і традиційно мізерна кількість вікон, у яких учора були запалені свічки...»
Так, ми зробили неможливе і повернули собі правду та пам’ять. Головне тепер — не втратити це. Бо історична амнезія має дуже невтішні прогнози...
