Справжня Європа на Полтавщині: як Пришибська та Омелівська ОТГ довели ефективність децентралізації

У період топонімічної декомунізації жителі полтавського Комсомольська мимоволі збагатили українську мову напрочуд влучним фразеологізмом.

Там люди так довго підбирали для свого улюбленого міста нову назву, що в столичних чиновників зрештою луснув терпець, і вони зробили це за них.

З тих пір вислів «прокинутися в Горішніх Плавнях» зажив тут окремим життям і означає втрачену можливість зробити щось по-своєму.

Він точно описує і ситуацію, до якої потрапили населені пункти, мешканці яких досі не змогли чи свідомо не захотіли створити об’єднані територіальні громади. 

Раніше ентузіастам держава виділяла чималий стартовий капітал, підтримуючи проєкт як основу нової адміністративної реформи. Але вже незабаром ті, хто запізнився, сумно дивитимуться услід потягу, в якому давно розібрані престижні вагони СВ.

Останній вислів часто вживається у полтавському Центрі розвитку місцевого самоврядування, де пройшли підготовку всі голови нових «адміністрацій». Наразі їх уже півсотні і ще шість активно готуються до виборів. Це один із найкращих показників в Україні, тому регіон можна сміливо назвати краєм, де люди не бояться бути самостійними. Пришибська та Омелівська ОТГ Кременчуцького району — тому яскравий доказ.

 У кожного своя родзинка

У східних і центральних регіонах країни є й досі чимало сіл, що нагадують зруйновані пам’ятники розформованим колгоспам. Тут неодмінно знайдуться фрагменти старих корівників, забиті вікна магазинів пром­товарів і забур’янені стежки до клубів, у яких давно не крутять кіно.

 

Словом, без «совєцького хазяїна» все зачахло й виродилося, ніби над цими територіями навис якийсь злий фатум. У невеликому полтавському селі Пришиб теж лишилося від місцевого радгоспу імені Ватутіна кілька двоповерхових будинків, які й досі наводять сум подлубаними стінами і розбитими шибками.

 

Але все ж більшість аналогічних будівель вже пережили етап радикальної реконструкції і сьогодні нагадують добротні зразки сучасної інфраструктури.

 

Цей куточок Пришибу місцеві жителі називають власним Таунхаусом, яким заманюють до села кваліфіковані кадри. За останні чотири роки, окрім пільговиків і старожилів, тут отримали житло директорка школи, бухгалтер, лікар, а невдовзі поселиться і власний «шериф», для якого вже готують робочий кабінет з обладнаним пунктом відеоспостереження.

 

Адже по селу скрізь розвішані відеокамери, тому ймовірні злочинці тут будуть мов на долоні. Голова ОТГ Валентина Городянко впевнена, що на такі умови праці знайти поліцейського буде нескладно. 

 

Особливою «європейськістю» у Пришибі здивувала опорна школа, до якої возять спеціальними автобусами діток із Роботівки, Єристівки, Кобелячка та Маликів, які об’єдналися в цю ж громаду. Вже на подвір’ї приємно вразив сучасним виглядом спортивний майданчик із тренажерами і полем, вкритим штучною травою, а всередині порадували класи, оснащені інтерактивними дошками й веселим різнокольоровим інтер’єром. Тут є парти-трансформери, що «ростуть» разом з учнями, і купа новомодних «фішок» на зразок «Куточка для усамітнення», куди можна сховатися, якщо навколишній світ втомив остаточно. Особлива гордість навчального закладу — лінгвістичний кабінет, де кожен робочий стіл оснащений новеньким комп’ютером. 

 

Загалом Пришибська ОТГ на Полтавщині вважається найменшою, оскільки тут проживає трохи більше 2 тисяч осіб, але при цьому має один із найвищих показників доходу на одного мешканця в Україні — близько 5500 гривень. У громаді вже капітально відремонтували дитсадок, центр культури і дозвілля, сільський будинок культури, стаціонарне відділення соціальних послуг, ФАП, відділення зв’язку, місцеву пожежну охорону, комунальне підприємство, ринок. На території ОТГ діють кілька сільських бібліотек, мережа магазинів. Недавно почали облаштовувати власну сонячну електростанцію. І все це зроблено усього лише за якихось чотири роки! 

 

Омельницька ОТГ, у свою чергу, зібрала під своїм началом 4 сільських рад і 20 навколишніх сіл. За чотири роки кожен з цих населених пунктів отримав доступ до колись недоступної їм цивілізації. Тут відремонтували дороги, дитсадки, дві школи, бібліотеки, збудували водогін і водовідведення, провели вуличне освітлення. Медичні послуги у громаді надають у двох амбулаторіях загальної практики, яким підпорядковано шість ФАПів. Особлива гордість Омельника — спортивно-культурний комплекс «Дивограй», що виник у занедбаній будівлі сільського клубу. 

Заступник голови об’єднаної громади Світлана Неіленко каже, що цей двоповерховий будинок простояв без ремонту 20 років. Люди думали, що невдовзі впаде сам, і тоді просто вивезуть цеглу. Фактично від нього лишилися самі стіни, але після проведеної реконструкції тут знову кипить життя. У «Дивограї» є не лише приміщення для роботи гуртків і занять спортом, а й сучасна концертна зала, конференцзал, музей, бібліотека, гримерка, душові, оснащений новою оргтехнікою ЦНАП. Загалом, Омельник за кілька років став престижним для життя селом, де більше немає покинутих хат. Пані Світлана каже, що до них тепер охоче переїжджають жити люди з Кременчука, оскільки до міста звідси — рукою подати, а умови життя набагато кращі не лише завдяки природі і чистому повітрю, а й сучасному побуту. 

Звідки у громадах гроші?

Особлива гордість Пришибської ОТГ — власний новий водогін, що вирішив проблему водопостачання одразу в кількох селах. Його будівництво розділили на кілька етапів. Спочатку запустили водозабір із трьома трубчастими колодязями та колектор протяжністю 12 кілометрів, а потім звели водонапірні башти, стільки ж станцій біологічної очистки і внутрішні мережі по вулицях. Більшу частину коштів на цей проєкт виділив Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат, розташований на території ОТГ. Саме завдяки його участі у солідарному бюджеті тут вдалося реалізувати більшість соціальних проєктів. У селі часто зустрічаються таблички із вдячним написом «Збудовано за підтримки...». На підприємстві також працює чимало мешканців навколишніх сіл, отримуючи пристойну зарплату. 

 

Балет і симфонічний оркестр — культурне життя в селі буває й таким. 

Фото з альбому Омельницької ОТГ.

 

Омельнику у цьому сенсі пощастило менше, оскільки тут немає ні родючої землі, яка приносила б сталий прибуток, ні масштабних підприємств, подібних до ГЗК. Але громаді поталанило з кмітливою адміністрацією, яка на Полтавщині визнана лідером із залучення для розвитку спонсорських коштів. Усього за кілька років по селах, що об’єдналися, було реалізовано понад півсотні амбітних проєктів, гроші на які знаходили, без перебільшення, по всіх світах.

 

«Коли у нас стартувала реформа управління територіями, то почала змінюватися свідомість людей і, відповідно, у громаду «прийшли» кошти, — пригадала в одному зі своїх інтерв’ю голова ОТГ Олександра Шереметьєва. — Ми отримали державну субвенцію, почали співпрацювати з Despro, GIZ, PAUCI, ПРООН, після чого справді відкрилися широкі можливості. Словом, активність — це умова успіху. Як тільки чули про бодай якийсь конкурс проєктів, відразу брали в ньому участь. Іноді ще й крапка в умовах не стояла, а ми вже були першими на черзі й стукали в усі двері! Наша робота від початку була побудована так, аби отримати конкретний результат».

Своя «симфонія»

Цього літа Омельницька громада виграла оголошений Кабміном всеукраїнський конкурс «Малі міста — великі враження» і на отримані кошти провела масштабний фестиваль «Чарівна симфонія козацтва».

 

Музичний аспект у назві заходу з’явився невипадково, оскільки прадід Петра Чайковського свого часу активно козакував на Полтавщині і навіть був сотником Омельниківської сотні Миргородського козацького полку. Звали його (хто б міг подумати!) Федором Чайкою. Таке ж прізвище мав і дід композитора — Петро, який жив неподалік у Троїцькому. Правда, згодом йому вдалося зробити кар’єру чиновника і дослужитися до посади городничого у В’ятській губернії, ставши Чайковським. Але зміна прізвища не скасувала родинне коріння, тому в Омельнику «генетичний» зв’язок зі всесвітньовідомим композитором активно використовують як яскравий бренд, що привертає увагу туристів. На згаданому фестивалі грав симфонічний оркестр, на підвісному містку танцювали юні балерини під музику геніального земляка, а річкою плавали козацькі човни. 

 

До речі, козацька тема в Омельнику впевнено «прижилася» ще й завдяки засновнику Української академії наук Володимиру Вернадському, який тут жив кілька років, досліджуючи геофізику землі на березі Псла. Його рід теж має глибокі українські корені, бо один із предків на прізвище Верна під час визвольної війни українського народу 1648—1654 років виступав на боці козаків, а його діти служили в козацтві старшинами. Дворянство здобув собі вже дід Василь, який відтоді став писатися Вернадським. 

 

Краєвиди, облюбовані академіком в Омельнику, справді неймовірні: між височенними і дуже крутими берегами, що вкриті казковим лісом, протікає некваплива річка. Аби її побачити у тій точці, де стоїш, потрібно пережити відчуття, ніби підходиш до розлому двох окремих світів. То ж зовсім невипадково, що в селі на честь геніального вченого відкрили пам’ятний знак, музей та іменну стежку, куди й запрошують усіх бажаючих. 

 

А в Пришибі туристичною родзинкою став велетенський кар’єр усе того ж гірничо-збагачувального комбінату, яким постійно курсують автомобілі відомої американської фірми. Розмір цих автівок може позмагатися з масштабом чималого будинку, бо навіть колеса гігантських машин перевищують зріст людини майже вдвічі. Адміністрація комбінату пускає любителів промислового туризму і до управлінських корпусів підприємства, які нагадують компанію новітнього зразка, що з’явилася в чистісінькому полі. 

 

Ще одним досягненням ОТГ Кременчуцького району стала їхня здатність об’єднуватися задля реалізації спільних проєктів. Так виник кластер зеленого туризму «П’ять перлин Дніпра», до складу якого увійшли Піщанська, Недогарська, Омельницька, Пришибська ОТГ та Білецьківська сільська рада. Тут справді є чим здивувати гостей: музеї, старі садиби, етнодворики, конеферма, родинна пасіка, прекрасні краєвиди Псла та Кременчуцького моря, унікальна полтавська кухня. І це, як запевняють ентузіасти, — тільки початок...