Досвід попередніх поколінь, тобто історія, вчить! Факт очевидний для істориків-професіоналів — адже маємо безліч прикладів, коли суспільства не повторювали ні своїх, ні навіть чужих помилок. На поверхні лежать приклади Китаю, який не повторив долю СРСР, чи Британської імперії, яка не повторила долю імперії Російської. Візьмемо приклад поляків, які наприкінці XVIII століття, припустивши можливість мирного співіснування в одній державі з росіянами, втратили власну державність та, швидко усвідомивши помилку, наступні двісті років не складали зброю у боротьбі за те, щоб бути собою.
Небагато в українській історії знайдеться більш повчальних для нас прикладів, ніж доля Івана Мазепи та його Гетьманської столиці — Батурина.
Хто кому цар
Більшу частину свого правління гетьман Іван Мазепа сподівався на співпрацю з Москвою, на побудову відносин, які передбачали хоча б фізичне збереження української держави та українського народу. У надзвичайно складних умовах вдавалось протистояти царським устремлінням обмежити права та вольності Української держави.
Достатньо згадати, що співвідношення потенціалів у той час було значно гіршим для України. Так, населення Української держави тоді становило всього близько півтора мільйона людей, тодi як населення Московського царства було більше дев’яти мільйонів. Тобто якщо зараз Росія більша за Україну за чисельністю всього в 3,5 раза, то на початок XVIII століття була більша у 6 разів. До того ж, Українська держава пережила на початок правління Івана Мазепи майже 40 років безперервної війни. Але і в таких умовах гетьману вдавалось триматися. Та все різко змінилося під час чергового «вставания с колен», яке розпочав 1700 року Петро I. Метою його було захоплення шведських територій на Балтиці, а ширше — отримання гегемонії у Східній Європі.
Для правильного розуміння подальших дій Мазепи треба придивитись до цієї, так званої, Північної війни. Це тільки в російських та радянських підручниках вона зводиться винятково до Полтавської битви, битви під Нарвою та будівництва Петербурга на начебто звільнених землях і виглядає ледь не оборонною. Насправді ж сам Петро I цю війну розв’язав і 80% цієї війни пройшло в Центральній Європі: Прибалтиці, Польщі, Німеччині, навіть Данії. Там Москва вкотре обороняється.
Узагалі найбільша загадка російського підручника для будь-якого тверезого спостерігача: як малесеньке Московське князівство змогло розростись до 1/6 частини суші, ведучи винятково оборонні війни? Вміють люди «оборонятись»! Що й казати! Декілька років козаки проливали кров на всіх фронтах цієї війни, несли важкі втрати за імперські забаганки «старшого брата», і ось у 1707 році з’явилась загроза для самої України. Сили гетьмана Мазепи були розпорошені всією Східною Європою і, звісно, не просто так там прогулювались, а виконували завдання царя Петра. Тому гетьман звернувся до царя з проханням про допомогу — «хоча б 10 тисяч війська» для оборони України. Відповідь царя: «Защищайся, как знаешь». Хрестоматійний приклад!
Його часто наводять тільки як ілюстрацію споживацького ставлення Москви до України і вказують, що у разі подібної відмови підлеглий отримує моральне право власними силами шукати вихід. Забувається, що Україна в той час була окремою державою, і тільки особисто цар вважався її формальним головою.
Оплакують жертв вчиненої за наказом Петра І розправи над Батурином. Скульптура біля відбудованої цитаделі Гетьманської столиці.
Фото з сайта mybestbiketour.blogspot.com
Відносини між гетьманами та царями будувались на базі договорів. Так ось, коли Івана Мазепу було обрано на гетьманство, то він із Москвою підписав договір — «Коломацькі статті», пункт №16 якого проголошував, що за військової небезпеки цар має надавати Україні допомогу, «а не так, як було раніше». Справді, царі й раніше поводили себе подібним чином, і ось чергова відмова від власних зобов’язань. Тобто гетьман Мазепа отримав повне юридичне право самостійно рятувати свою державу. А рятувати було від чого. Війна невпинно наближалась до України.
Про «шведобандерівців»
Як відомо, Петро I достатньо раціонально оцінював бойові якості власної армії. Підтвердженням факту відставання російської армії від шведської став розгром під Нарвою у 1700 році. Після того впродовж дев’яти років цар уникав відкритої генеральної баталії з Карлом XII, виснажуючи його військо за допомогою тактики випаленої землі.
Президент Віктор Ющенко оглядає археологічні розкопи в Батурині.
Архівне фото.
Літом 1708 року шведам нарешті вдалось витіснити Петра I iз Центральної Європи, де він поводив себе традиційно для росіян абсолютно по-хазяйськи. Далі, щоб усунути загрозу раз і назавжди, треба було добити загарбника вже у його власному домі. Карл іде на Москву. Шведи майже підступають під Смоленськ. Але перед шведським військом усе ті ж витоптані та випалені поля, поруйновані хати, розорені міста і села. Перелякані селяни, оброблені царською пропагандою, ховаються в лісах, не знаючи, кого звинувачувати у нищенні своїх пожитків.
Чому вірити — власним очам, які бачили, що хату спалили царські драгуни, чи словам місцевого священника, який розповідає, що винні «безбожния лютори», тобто «шведобандерівці». Карл шукає слабкі місця у позиціях росіян, маневрує. Тепер, по-суті випадково, завертає до України. Але Петра I так просто не зупинити. Він, у принципі, заради перемоги був готовий пожертвувати багато чим, особливо тим, що йому не належить.
І ось тепер уже гетьман Мазепа отримує наказ перетворити свою рідну Україну на пустелю. Власними руками, невідомо заради чого. І хоча насправді гетьман, як твердять сучасні історики, мав майже два десятки серйозних політичних причин для розриву з Москвою, але все ще розраховував на мирне вирішення проблем. Такий миролюбний дух українців часто грав з нами злі жарти. Тепер вибору не лишало саме життя.
Мазепа вирішує укласти союз зі шведським королем і спробувати вирватись з-під московського ярма. Забігаючи наперед, відзначимо, що повстання гетьмана Мазепи змусило царя відізвати свій наказ про тотальне знищення української економіки. Мотивом цього, звісно, стало бажання звузити суспільну базу підтримки гетьмана. Але очевидно, що Мазепа хоча б частково досяг таки своєї мети — Україна тоді не перетворилась на пустелю.
Час розуміти, звідки надходить небезпека
Як відомо, 24 жовтня 1708 року гетьман Мазепа вирушив на перемовини до шведського короля, залишивши у своїй столиці — Батурині — гарнізон чисельністю до семи тисяч козаків та сердюків на чолі з полковником Дмитром Чечелем. За декілька днів на мальовничих пагорбах поблизу Новгорода-Сіверського був укладений українсько-шведський союз. Батурину в наступній кампанії союзників відводилась ключова роль — він мав стати операційною базою. Крім боєздатного гарнізону, тут розташовувалися головний гетьманський артилерійський резерв чисельністю до сотні гармат i численні військові припаси, фураж, харчі.
Цитадель у Батурині постала через століття.
Фото Укрінформу.
Усі шляхи тоді вели до Батурина. Гетьман Мазепа розумів це і тому закликав Карла XII рухатись швидше. Розумів це й Петро I. Більш ніж двадцятитисячний корпус Олександра Меншикова було відправлено до міста з метою його знищення. Швидше за все, росіянам не вдалося б захопити Батурин, гарнізон був рішуче налаштований на спротив, але і цього разу знайшлись зрадники. Вони й вирішили подальшу долю України. Про облогу Батурина і його захоплення написано не мало. Багато сказано й про непересічну різанину, що вчинили тут росіяни, — кількість жертв оцінюють від десяти до чотирнадцяти тисяч людей. Ці страшні події стались 13 (2) листопада 1708 р.
Загибель Батурина справді стала поворотним моментом нашої історії. Це була справжня каральна акція. У принципі, такий типовий почерк росіян. Правда, нам завжди розповідали про те, що «мы же братья»! Але тільки за період існування Української козацької держави з середини XVII і до початку XVIII століть відбулось чотири великих російсько-українських війни, не рахуючи малих зіткнень. Так от, завжди, коли російське військо заходило до України, воно намагалось захопити та максимально поголовно показово знищити якийсь немаленький населений пункт. Черговий прояв братньої «любові» — різня в Батурині. І тоді, у 1708 році, Україна, на жаль, була залякана — епізодів опору наших міст царю ми не бачимо. А крім цього, Петру I вдалось відірвати від гетьмана й політичну еліту.
Насправді, до знищення Батурина Мазепу фактично підтримали 90% урядовців і військових. Але потім Мазепа, втративши опору і в заляканому суспільстві, і в непевній еліті, далі йшов до своєї поразки у меншості.
Тобто ми можемо припускати, що якби у 1708 році Батурин вистояв, то зовсім по-іншому пішла б історія України. Утім ми цим займатись не будемо — історію змінити неможливо. А ось історичний урок засвоїмо! Якщо ситуація повторюється триста років поспіль, то, може, настав час уже почати розуміти, звідки надходить небезпека. І символом такого розуміння поряд зі «Слава Україні!» має стати гасло: «Батурин більше не загине!»
Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця» традиційно запрошує 13 листопада завітати до Батурина та вклонитись пам’яті тих, хто 311 років тому віддав своє життя за всі майбутні покоління українців, у тому числі й за нас iз вами.
Віталій МАМАЛАГА,
старший науковий співробітник
Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця»
