Щось є у цьому символічно тривожне, що парламентські слухання «Безпека діяльності журналістів в Україні: стан, проблеми і шляхи їх вирішення», організовані на вимогу НСЖУ, проходили напередодні чергової річниці Революції гідності.
Перед початком слухань присутні вшанували хвилиною мовчання журналістів і медійників, які загинули при виконанні службових обов’язків, чи вбиті через їхню професійну позицію.
Слова журналістів про ризики професії і про обмеження права на неї звучали глибоким докором для української влади попередніх років незалежної України й викликом для нинішньої влади.
Однак, шкода, що такий масштабний захід не зачепив економічної складової виживання журналістики в Україні. Бо в цій затятій боротьбі за світогляд медійні важелі впливу одні з найважливіших на шляху до справжньої свободи.
Після Революції гідності, здавалось, ми здолали кризу й справа йде до повного одужання, але кляті рецидиви почали проявлятись усе частіше і з більшою впертою озлобленістю.
І стало очевидно, що процес одужання буде тривалішим, складнішим та вимагатиме набагато більше духовних затрат, ніж ми могли собі уявити. Це вимагає також і досконалого знання історії власної хвороби, чимала міра котрої й у стані свободи слова. Не випадково ж свобода слова була одним із найважливіших пріоритетів двох останніх революцій сучасної України.
Однак сьогодні гостро постало питання взагалі економічної спроможності діяльності друкованих ЗМІ, котрі були і є переважно єдиним джерелом інформації не лише на окупованих та сірій територіях сходу і Криму, а й на значній території українських — не окупованих фізично, але блокованих інформаційно — сіл. А держава зробила й продовжує робити все, аби фактично і методично нищити друковані ЗМІ. Скажімо, підняттям тих же тарифів на доставку преси, чим регулярно — двічі на рік — відзначається Укрпошта.
Надзвичайно стурбований Шуфрич
«Сьогодні випадки силового тиску на журналістів, на жаль, стали звичайним явищем у нашій країні. 92% злочинів проти працівників ЗМІ залишаються безкарними, лише кожна 12-та справа про напад на журналістів доходить до суду», — почав із статистики голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова Нестор Шуфрич.
Він зазначив, що з 1992 року, коли вперше в Україні було вбито журналіста — Вадима Бойка, до 2019 року загинуло понад 60 журналістів.
Водночас Шуфрич заявив, що Комітет свободи слова вимагатиме від журналістів і очікуватиме від них, як від представників четвертої влади, відповідальності за кожне слово.
Боротьба за право на професію
Пласт проблем, що був піднятий українською медіаспільнотою, досить об’ємний і глибоко вкорінений. Міжнародна федерація журналістів віднесла Україну до п’ятірки країн з високим рівнем небезпеки для роботи представників медіа.
Досить часто у сесійній залі ВР звучали імена вбитих журналістів — Георгія Гонгадзе, Вадима Бойка, Павла Шеремета...
Також колеги закликали до активізації допомоги тим журналістам, котрих засудив окупаційний режим Росії: Станіславу Асєєву, Миколі Семені, Наріману Мемедемінову та ін.
Журналіст програми «Схеми» (спільного проєкту «Радіо »Свобода» та телеканала «UA:Перший») Михайло Ткач розповів про те, що на журналістів програми розслідувань здійснюють тиск через обнародування їхніх особистих даних.
У арсеналі авторів і ведучих програми, на жаль, не одна історія з погрозами, перешкоджанням роботі, побиттями. Скажімо, серед кричущих фактів Михайло Ткач назвав напад на знімальну групу «Схем» охоронців Віктора Медведчука тільки за те, що журналісти хотіли показати, яким літаком він прилетів із Росії. До речі, подібні історії про поведінку охоронців товариша Медведчука звучали у сесійній залі не раз.
Звільнений з незаконного ув’язнення в Росії журналіст інформагенції «Укрінформ» Роман Сущенко зазначив, що для розслідування злочинів проти журналістів у високих владних кабінетах не вистачає основного — політичної волі.
І хто визначить середню температуру по палаті?
А що ж представники високих кабінетів? Можна було б на першій хвилині назвати обнадійливим виступ міністра культури, молоді та спорту Володимира Бородянського, якби не фальстарт.
«Я можу сказати про те, що відповідальність журналіста за неправдиву або маніпулятивну інформацію також має бути посилена... За маніпуляції громадською думкою, маніпуляції суспільною свідомістю має бути введення як адміністративної, так і кримінальної відповідальності», — заявив чиновник.
Він додав, що ініціюватиме реєстрацію законопроєкту про відповідні зміни в адміністративний і Кримінальний кодекс.
Сам виступ міністра також можна вважати маніпулятивним. Бо спочатку пропонується суттєве посилення відповідальності за тиск на журналістів. А потім — удар: ініціювати введення кримінальної і адміністративної відповідальності за маніпуляцію інформацією.
А хто і як має доводити — де маніпуляція, а де відображення реалій? Чи, може, у влади вже є детектор виміру маніпуляцій, на кшталт: усе, що не подобається владі, — маніпуляція?
«Воювати зі ЗМІ — свідомо скорочувати термін свого перебування при владі»
«Спочатку безпека, а потім лякайте кримінальною відповідальністю. Кожні п’ять днів в Україні б’ють чи виявлють агресію щодо журналістів. Кожна влада вважає, що вона вічна. І кожна влада у цьому помиляється. Доведено всіма, хто був у цій залі до вас, шановні народні депутати та шановні високопосадовці. Воювати з пресою та не захищати журналістів — це свідомо скорочувати термін свого перебування при владі», — прилетіла відповідь від голови Національної спілки журналістів України Сергія Томіленка.
Крим — «півострів страху»
Також окремою темою звучали проблеми кримських журналістів, котрі зазнають переслідувань російських спецслужб за час окупації Криму — зафіксовано щонайменше 369 випадків.
Про це зазначила голова Центру прав людини Zmina Тетяна Печончик: «За цей час Крим перетворився на «півострів страху», а навколо нього вибудувана «стіна мовчання». І зараз, за оцінками міжнародної організації Freedom House, Крим займає передостанні місця у світі за станом свободи слова. Позаду лише такі країни, як Узбекистан, Туркменістан та Північна Корея».
Операція — презентація?
За підсумками слухань будуть ухвалені відповідні рекомендації. Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков бере на особливий контроль розслідування усіх справ про напади на журналістів.
Відповідальним у цій роботі Арсен Аваков призначив свого заступника Антона Геращенка.
Крім того, почала діяти Рада з питань свободи слова та захисту журналістів при президентові України.
Однак, попри це чимало українських медійників налаштовані скептично, назвавши парламентські слухання щодо безпеки діяльності журналістів України презентацією планів влади зі знищення свободи слова. І показово, що з усіх силових відомств зі своїм словом до журналістів не прийшли лише представники Генпрокуратури.
P.S. У проєкті рекомендацій слухань є дивна, щоб не сказати ганебна, пропозиція запровадити щорічну премію КМ «Захисник журналіста». Таке собі «заохочення» тим, хто не виконує свою роботу.
