Ватажки самопроголошеної «ДНР», вочевидь, передбачаючи недовге життя своєї «держави», просто пнуться зі шкіри геть, щоб улаштуватись у існуючій світобудові, добитись визнання цивілізованого світу.
Зазвичай держави домагаються цього завдяки високорозвиненому виробництву та достойному рівню життя свого населення.
Ну а якщо ні того, ні іншого немає, тиснуть на пропаганду, обіцяючи народу усілякі блага та, щоб віра у людей не згасала, проводять безліч різних заходів.
Саме цим шляхом і просувається «преславна» «ДНР»: тут що не день, то який-небудь захід, якому намагаються надати всесвітньої значущості.
То зберуть якийсь форум, то симпозіум, то ще якесь збіговисько з високою метою. Результат, звісно, нульовий, як із будь-якої пустопорожньої балаканини.
Ось тільки днями пройшов гучно розрекламований інвестиційний форум африканських країн, аж тут учені, які ще де-не-де водяться, проводять «Донецькі читання: освіта, наука, інновації, культура і виклики сучасності».
З такої досить довгої назви видно, що у «ДНР» вирішили просунути вперед все громадське життя, і не тільки на Донбасі, а й у всьому так званому «русскому мірові». З чого ж почати?
Звичайно, з освіти, де куються кадри тих, хто просуватиме історію. Донецькі виші пишаються своєю історією, рахуючи свій стаж і заслуги з моменту заснування у минулому сторіччі.
Однак сьогодні це далеко не ті виші, шо були до сепаратистської війни.
Більшість учених та викладачів виїхали до інших областей України і Росії. Щоправда, деякі з учбових закладів одержали російську акредитацію, та це, швидше за все, з поблажливості до старих заслуг.
Про якість викладання на філологічному промовисто говорить такий факт: десь рік тому я побився об заклад зі знайомим викладачем-філологом — пропонуємо десяти випускникам провести з ними диктант рівня 9-10 класу. І якщо хоч один із них напише його на «5», то ставлю дюжину коньяку. Мій філолог замислився і відмовився...
Суто наукова діяльність теж головним чином залишилася у минулому. Раніше у Донецьку був науковий центр, що об’єднував понад десяток таких провідних НДІ, як фізико-технічний, фізико-органічний інститути, інститут гірничої справи та інші провідні інститути АН України. Зараз вони всі без роботи, розгубили кадри.
Варто уваги, що організатори дуже хвалилися успіхами філологічного факультету Донецького університету за начебто великий внесок у розвиток російської мови. Але у чому полягає цей внесок, важко сказати.
Можливо, у вдосконаленні так званого донецького суржика? А він таки став іншим, отримав свободу, до нього увійшли військові терміни, слова з комп’ютерно-інтернетної мови, та став набагато витонченішим, ніж відома суміш французького з нижньогородським.
Отож-то він збагатить «вєлікій русскій»!..
