Щойно у Львові відбулася наукова конференція «Видавничий рух в Україні: середовища, артефакти», організована Львівською національною науковою бібліотекою імені В.Стефаника. До участі був запрошений і наш постійний автор, аналітик літературно-книжкового ринку Костянтин Родик. Його слово було оформлене провокаційним гаслом: «Видавець—бібліотека—читач: хто зайвий?»
На думку К.Родика теперішня концепція наповнення бібліотечних фондів коштом державного бюджету є хибною, бо не передбачає механізмів залучення до публічних бібліотек читачів активного віку. Нині абонентами книгозбірень є дві основні категорії: учні-студенти та пенсіонери. Перші потребують програмової літератури, другі — не сфокусовані на конкретному репертуарі. Активний читач не йде до бібліотеки, бо не має жодної певності, що знайде там резонансні новинки. Спосіб, у який Український інститут книги централізовано закуповує видання, ігнорує ретельну експертну сепарацію асортименту з урахуванням тематичного розмаїття. Відбувається механічне напомповування бібліотечних стелажів, безсистемне складування. Запрошувати отого украй заклопотаного активного читача порпатися у неструктурованій купі — безґлуздо.
З іншого боку, стимулом для видавця «проголошено» кількість запропонованих позицій, а не якість конкретного видання. Таким чином, відбувається горезвісна гонитва за валом, котра дискредитувала себе ще за радянських часів.
Ішлося й про те, що на конференційне обговорення винесено переважно історичні дослідження видавничої справи. Хоч як дивно, а дістатися документів, які би прояснювали принципи і механізми функціонування сучасних видавців, набагато важче, аніж розшукати такі в архівах (щодо діяльності видавців, скажімо, сто років тому). Попри низку інформативно-цікавих доповідей про «старі» видавництва, чи не найжвавіше обговорення викликала доповідь саме з актуальної проблематики: Надія Зубко (Бібліотека Стефаника), «Видання книг в Україні у роки незалежності: мовний аспект».
