Упродовж трьох днів на Чернігівщині проходив третій Міжнародний фестиваль інтеграції слова у сучасному арт-просторі «Литаври» (Lytavry). У великих і не дуже містах та селищах регіону — Чернігові, Ніжині, Корюківці, Бахмачі, Острі, Козелецькому районі та Седневі — виступили більше півсотні українських та закордонних письменників із десяти країн.
Фестиваль «Литаври» виник не просто як літературна туса чи масштабні читання — у нього заклали просвітницьку ідею, акцентують організатори.
Фестиваль, як і однойменний давній козацький військово-музичний інструмент, покликаний розбудити людей довкола і зробити «боєздатною» українську культуру.
Заходи фестивалю у прямому значенні слова доносили друковане і мовлене слово до сучасників, намагалися зробити його модним, створивши живий діалог читачів та письменників.
Нагадаємо, перший фестиваль «Литаври» відбувся у 2016-му задяки громадській організації «Центр новітніх ініціатив та комунікацій» (Ніжин), навколо якої гуртуються активісти та культурні діячі регіону.
Ідея фестивалю належить письменниці Тетяні Винник, яка й очолила оргкомітет. Третій рік поспіль «Литаври» відбуваються одночасно у багатьох містах, на майданчиках різноманітних локацій.
Сучасні письменники, літературознавці, журналісти, перекладачі з України та закордону виступають у школах, університетах, бібліотеках, музеях. Розповідають про творчість, свою та колег, спілкуються і дарують книжки. І головне — показують, що письменник і книжка — це не щось недосяжне або відірване від життя. Це поруч.
Цьогоріч у рамках «Литаврів» на Чернігівщині відлунала майже сотня просвітницьких заходів для школярів, студентів, дорослої публіки. Також уже традиційно видрукували альманах із творами сучасних українських та закордонних авторів.
Зокрема, перед чернігівськими підлітками виступала авторка молодіжних романів 30-літня Анастасія Нікуліна зі Львова. Діти були в захваті від такої зустрчі, адже у творах «Зграя», «Сіль для моря, або Білий кит» та фентезі «Завірюха» письменниця майстерно описує близькі їм проблеми — вибору, першого кохання, зради, конфліктів з однолітками.
В обласному центрі своєю творчістю з читачами також ділилися Мар’яна Савка, Гульнара Абдулаєва, Ія Ківа, Ірина Баковецька, Альгерд Бахаревич, Юля Цімафєєва, Майя Таргамадзе, Наталя Трохим, Роберт Месхі та інші.
У Корюківці презентував свою збірку «Вірші з війни» письменник-доброволець Борис Гуменюк. Ще у міських навчальних закладах пройшли творчі зустрічі з Маріушем Кусіновим, Егіняном Лусіне, Анушаваном Месропяном, Казахецян Анагіт, Джураном Василем Трайстою, Марією Морозенко, Анатолієм Кичинським та іншими майстрами слова.
Літературний фестиваль «Литаври» на Чернігівщині відбувся втретє.
У Бахмачі учасників «Литаврів-2019» привітав особисто мер міста Павло Шимко. У місцевій районній школі мистецтв імені Андрія Розумовського своєю творчістю з присутніми поділилися Галина Крук, Ліана Ланська, Валентина Громова, Іван Баран, Адам Семенчик та Ольга Батьковська. Віцепрезидент Всегрецької Спілки письменників Папаконстантину Іліас разом з українською перекладачкою Оксаною Терещенко розповідали присутнім про сучасну поезію Елади та творчі контакти письменників двох країн.
Перед жителями знаменитого селища Седнів Чернігівського району та міста Остер на Козелеччині виступали Елла Євтушенко, Богдан-Олег Горобчук, Оксана Гаджій, Оксана Данильчик. Міра Лукша, Анна Семенчик, Луція Дудзінська, Анатолій Шкуліпа та інші.
Люди невеликих населених пунктів були в захваті від щирих творчих зустрічей, адже подібні заходи, на жаль, як правило, оминають їх. Проте «Литаври» щороку, навпаки, розширюють свою географію, не оминаючи віддалені від великих міст поселення.
Насиченим та щедрим на зустрічі з творчими людьми був фестивальний день у Ніжині. У стінах Гоголівського вишу поділився секретами написання серії своїх історичних романів Василь Шкляр. А також розповів студентській аудиторії про екранізацію свого найвідомішого твору «Чорний ворон» («Залишенець») , старт прокату якого заплановано на 7 грудня.
На майданчиках двох десятків ніжинських локацій юні та дорослі ніжинці зустрілися також із До Тхі Хоа Лі, Ларисою Ніцой, Оленою Осмоловською, Василем Теремком, Зіркою Мензатюк, Тетяною Серебренніковою, Зоєю Логвиненко, Галиною Ткачук, Іриною Цілик, Анваром Деркачем.
ПРЯМА МОВА
Іскра ПЕНЕВА,
Сербія:
— Для мене фестиваль «Литаври» почався дуже динамічно. Відразу з дороги на інтерв’ю на чернігівське радіо. Потім було відкриття в Чернігівському молодіжному театрі, де через поезію та музику перетнулися культури десятка країн.
Зачарувала моя дуже вдячна й уважна молода публіка у Ніжинському університеті та Седнівській школі. Вдячна організаторам не лише за організацію виступів, а й за дозвілля. Я буду пам’ятати шелест листя з чернігівського парку Дитинець, прогулянку з ароматом квітів та спецій по Ніжину, деревяну Георгієвську церкву в Седневі. Навіть зараз на думці пісня «Седнівська осінь», з якою нас там зустрічали. Весь фест для мене був надзвичайно активним!
Олександр ГАВРИШ,
Україна, Ужгород:
— Завдяки «Литаврам» відкрив для себе Черінгівщину. Це дуже розмірений регіон, не такий швидкий, як наше Закарпаття. Після відкриття фестивалю у Чернігові милувався Десною і збагнув пафос «Зачарованої Десни» Олександра Довженка.
Мав дві зустрічі з читачами у Ніжині. Спочатку на філологічному факультеті зі студентами та викладачами Ніжинського університету. Слухали мене уважно, було чимало запитань, що не може не радувати. Один хлопчина навіть знав про Карпатську Україну. У міській школі №9 дітей в актовому залі набилося стільки, що аж говорити було важко, але відео і фотографії про Івана Силу, персонажа моїх книг, їх зацікавили. Ще була творча зустріч у Седневі, де відбувається одна зі сцен мого роману «Донос».
Три дні «Литаврів» було достатньо, щоби скласти уяву про Північно-Східну Україну, регіон цікавий і — попри все — український, бо цей національний струмінь тягнеться з глибин їхньої історії…
Роксолана СЬОМА,
Україна, Київ:
— Це — мої другі «Литаври», перші були в 2017-му. І вдруге я повернулася з Чернігівщини до Києва з повними кишенями світлих емоцій. Треба зізнатися, особисто мені бракує майданчиків для спілкування з людьми, які знаються на літературі і творять її. Саме на «Литаврах» ми мали нагоду посидіти й поговорити в тісному колі, послухати одне одного. Я навіть попрактикувалася з Міланом Заґорацом, письменником із Хорватії, у своїй призабутій італійській. Завдяки таким фестам, як «Литаври», слово йде в люди.
Мілан ЗАҐОРАЦ,
Хорватія:
— Фестиваль «Литаври» є непересічним досвідом, тому що він проходив у невеликих громадах та містах. На ньому були представлені місцеві, сучасні українські літератори та зарубіжні автори, як я, — чиї твори перекладено українською мовою. Я представив на фестивалі свої нещодавно перекладені Володимиром Чередниченком та Оленою Чередниченко вірші.
До ТхІ ХОА ЛІ,
В’єтнам:
— Вже втретє я присутня на фестивалі «Литаври». Для мене це велике щастя. Друзі-письменники з різних країн приймали мене як рідну. Про нашу в’єтнамську мову говорили, що гарна і мелодійна. А ще хвалили наше національне плаття, яке називається «ат зай». Я дуже щаслива, що в’єтнамська мова звучала разом з іншими мовами на цьому святі слова.
Роберт МЕСХІ,
Грузія:
— Цьогорічні «Литаври» вкотре показали, що дружба Грузії та України особлива, щира і безкорислива. Запрошення на цей літературний фестиваль для мене стало приємною несподіванкою. Це було проявом великої уваги до моєї поезії в прекрасних перекладах Наталії Трохим, яка вже кілька років популяризує грузинську літературу в Україні. Радію, що грузинсько-українські літературні зв’язки останнім часом активізувалися, і це безумовна заслуга тих літературних, культурних зустрічей і фестивалів, які періодично проводяться в Україні і Грузії.
Жанна КУЯВА,
Україна, Київ:
— «Литаври»-2019 видалися дивовижними, бо зазвучали понад десятьма мовами світу! Роботу організатори провели колосальну, адже кожен прочитаний наживо автором твір — чи то грузинською, чи то польською, чи білоруською або й в’єтнамською мовами, — був одразу представлений публіці в українському перекладі. Це справляло незабутнє враження.
Чернігівці й гості фестивалю змогли пірнути в багатомовний вир поезії, почути її мелодику й звучання, віднайти схожості й відмінності з рідною українською. А ще — поспілкуватися з іноземними та українськими авторами, порозпитувати про найцікавіше — така нагода випадає доволі нечасто. Як і спілкування між собою самих авторів, що з’їхалися звідусіль.
