З танкістів — у реєстровики

Відзначати традиційне козацьке свято в Маріуполі, де днем з вогнем не знайдеш жодного державного видання, включно з «Голосом України» чи «Урядовим кур’єром» (причому ані в кіосках, ані в бібліотеках) — річ, погодьтеся, ризикована й невдячна.

 

Але тутешньому голові обласного осередку Всеукраїнської громадської органiзацiї iнвалiдiв «Союз-Чорнобиль» полковникові С. К. Нехаєвському це виявилося цілком під силу. 

 

Апофеоз подій припав, звісно, на 14 жовтня. Але ще за півтора-два тижні до цього у місцевих дитсадках, школах, музеях і парках уже на всю кипіла ретельна підготовча робота. До речі, невтомному Сергію Костянтиновичу вдалося залучити до цієї благородної справи навіть діячів обох начебто й ворогуючих нині православних конфесій.

 

Зокрема, настоятель Свято-Покровського храму УПЦ о. Вадим Чепель люб’язно надав свої підсобні приміщення для вправних козацьких кухарів, які спромоглися наварити безкоштовної масної кулеші аж на тисячу осіб (переважно — мешканців Лівобережного району).

 

А двоє проповідників iз ПЦУ — о. Сергій та о. Володимир — напередодні, у свою чергу, взяли найактивнішу участь у низці традиційних ритуалів посвячення учнівської малечі в «соколи», «джури», «лелі» і «дани».

 

Причому чи не найбільше тут пощастило патріотично налаштованим підліткам iз 20-ї школи, які завдяки безкорисливій допомозі генерала УРК Олександра Тарути відвідали славнозвісну перлину Донеччини — історико-меморіальний заповідник «Кам’яні могили», де встигли побувати і в капличці Іллі Муромця (з його нетлінними мощами), й досхочу покататися на конях. А після ознайомлення з численними розкиданими навколо курганами та іншими пам’ятками козацької доби дівчатка (як, власне, й годиться майбутнім нашим берегиням) власноруч приготували у чавунному казані зігріваючий похідний куліш. 

 

Отже, як бачимо, хоч самому приазовському отаману С. К. Нехаєвському чимало прикростей і труднощів довелося винести на своїх натруджених танкістських плечах (адже 5 років тому в Новосвітлівці, що нині під злодійським чоботом «ЛНР», ущент було зруйновано його родинне житло), але й у новій для себе соціальній ніші він не загубився, як багато інших біженців.

 

До того ж, намагається надавати посильну підтримку не лише тутешній допитливій дітворі чи спорідненим за духом колегам-«чорнобильцям», а й фактично будь-кому з нужденних верств населення — зокрема, власною доброзичливістю, нев’янучою енергією і справжнім лицарським запалом!

 

Тож чи варто дивуватися, що саме за його ініціативою до лав «Українського реєстрового козацтва», окрім уже вищезгаданих братів Тарут, вступили віднедавна також секретар Маріупольської міськради С. Г. Махсма, голова Лівобережної райдержадміністрації В. М. Очеретін, начальник поліції Кальміуського району М. В. Логутов, гендиректор охоронної агенції «Альфа» С. О. Коваленко, не кажучи вже про багатьох депутатів та підприємців. На честь Дня захисника Вітчизни кращі з них на урочистому понеділковому шикуванні одержали іменні нагороди і грамоти за підписом гетьмана УРК Анатолія Шевченка. 

 

Ну й наостанок залишається хіба уточнити, що все це святкове дійство відбувалося просто на площі Визволення — біля добре всім відомого гранітного обеліска на честь 500-річчя першої на Приазов’ї козацької паланки.

 

Причому після офіційної частини і концерту за участю вокального ансамблю «Вербиченька» (художній керівник — Іван Швець, соліст — Володимир Захаров) у по-літньому сяючу блакить, за усталеною вже традицією, було випущено з півсотні віковічних посланців миру і злагоди — сизих голубів. Адже саме мир для всіх тут на Донбасі — таки, либонь, наймиліший і найжаданіший!